Розділ 8. Матео

— Луція, — твердо вимовив Тоні, порушивши тишу.

Я здивовано підвів брови.

— Тобі потрібна надійна дівчина, і вона прямо перед нами, — батько почав активно жестикулювати, підхоплений власною ідеєю. — Донька Віто! Ти знаєш її змалку, вона красуня, вихована, з хорошої родини. Віто — мій найкращий друг і компаньйон, наш бізнес тісно пов'язаний. Якщо ти одружишся з Луцією, Дамір навіть не рипнеться! Жоден суд не повірить, що це фіктивний шлюб. Я сам поговорю з Віто, ми все владнаємо. Віто натисне на доньку, переконає її, що це вигідно для обох родин. Це ідеальний варіант, Матео!

— Ні. Виключено, — я відрізав ще до того, як він закінчив малювати цю райдужну перспективу.

— Чому «ні»?! — обличчя Тоні знову почало багрово червоніти. — Чим вона тобі не вгодила?

— Твоя правда, Луція — чудова дівчина. І… можливо, за інших обставин я б подумав про неї в першу чергу, але…

— Яке ще «але»?! — знову почав дратуватися батько.

— Я не можу, бо її кохає Марін, — тихо, але твердо сказав, дивлячись батькові прямо в очі. — Марін — мій найближчий друг. Він… марить Луцією вже кілька місяців. Не знаю, чи вийде в них щось, бо вона поки не поспішає переводити його з френдзони в інший статус, але… Я не переступлю через Маріна. Навіть не думай про це.

Тоні безсило опустився в крісло. На його обличчі проступив справжній відчай — усі його ідеальні плани щойно розбилися.

— Мені треба подумати, — кинув, відчуваючи, що стіни кабінету починають на мене тиснути. — Розберемося з цим завтра.

Я розвернувся і вийшов, залишивши батька наодинці з його панікою. Поплив на катері додому і скочив у воду поплавати — це завжди мене заспокоює. Тоді я ще не уявляв, що станеться того вечора і до чого це призведе.

Солона вода приємно обпікала шкіру, вимиваючи з голови хоч частину думок про фінансові катастрофи, дідові викрутаси й батьківський тиск. Я з силою розсікав прозорі хвилі, аж поки поруч не пролунало знайоме й гучне торохкотіння мотора.

Прямо до мене, піднімаючи каскад бризок, підходив катер Маріна. За кермом сидів сам господар — розкуйовджений, засмаглий до кольору молочного шоколаду і з посмішкою від вуха до вуха, яка явно не вміщалася на його фізіономії.

— Агов, кашалоте! Допомогти дістатися берега чи сам догребеш? — загукав Марін, глушачи мотор якраз навпроти нашого з мамою будинку.

Я схопився за борт і застрибнув на палубу, струшуючи краплі.

— Щоб ти розумів, я просто тікав від сімейних проблем, а ти псуєш мені кардіо, — фикнув, витираючи обличчя долонями.

Перш ніж вивалити на нього весь той сюрреалістичний жах зі спадщиною і фіктивним шлюбом, я вирішив спершу промацати ґрунт. Треба було остаточно переконатися, що батькова ідея з Луцією — це справді квиток у нікуди. Раптом я помиляюся.

— Слухай, Маріне… А що там у тебе з Луцією? Досі тримаєшся в статусі «просто друга», чи є прогрес?

Очі хлопця миттєво спалахнули, наче він випив галони енергетика.

— Чуваче! Ти не повіриш! — вигукнув, хапаючи мене за плечі так, ніби зібрався витрусити з мене душу. — Сьогодні! Перше. Офіційне. Побачення! Я вмовив її! Вона сказала «так»!

— Та ну? Коли це ти встиг? — я вдавано підняв брови, а всередині остаточно запечатав навіть найдрібнішу думку про пропозицію Луції. Ні, ні за які мільйони у світі я не стану на шляху цього божевільного закоханого. Вона чудова дівчина, але краще я знайду інший вихід. — І куди ти її тягнеш? Сподіваюся, не на склад з аквалангами?

— Та от я якраз хотів порадитися! Хоч ти і далеко не експерт у цьому, але… Давно її знаєш. Тому… — Марін закрутився по палубі, наче в’юн на пательні. — Я в паніці, Матео! Що вдягти? Куди вести? Про що говорити, щоб вона не втекла через десять хвилин?! Знаєш, одне діло, коли збираємося компанією, граємо. А побачення сам на сам — це вже…

Я засміявся, трохи розряджаючи його нервозність:

— Записуй, поки я добрий. Вона обожнює той маленький ресторанчик у Трогірі, біля самої вежі Камерленґо. Замов для неї чорне різотто з каракатицею — вона від нього просто божеволіє. А на десерт неодмінно візьми традиційний пудинг — рожату. Якщо вона з’їсть це, вважай, п’ятдесят відсотків успіху в тебе в кишені. І головне, Маріне… зменш оберти. Не тисни на неї своєю гіперактивністю, бо злякаєш.

— Зрозумів! Без натиску! Ніжно, як із кришталевою вазою, — закивав, наче слухняний учень. А потім раптом зупинився й лукаво звузив очі: — А як гадаєш… варто запропонувати їй пірнути зі мною? Ну, з аквалангом? У мене ж нове обладнання, я б усе організував у найкращому вигляді!

— Друже, — я придушено хмикнув, — ми вже разів п’ять пробували її намовити, і кожного разу вона дивилася на твій акваланг, як на знаряддя тортур. Луція хоче спробувати, чесно, але вона боїться глибини як вогню. Якщо ти на першому побаченні затягнеш її на п'ятнадцять метрів під воду — це буде ваше останнє побачення. Залиш дайвінг на той час, коли вона вже не зможе від тебе втекти.

— Твоя правда, дякую! Ти мене просто врятував! — засяяв Марін.

Ми ще трохи побовталися у воді, а потім причалили й піднялися до мого будинку. Сидячи на затіненій терасі з холодним вином, ми продовжували теревенити. Я дивився на щасливу, безтурботну фізіономію друга і згадував ту підставу від мого діда. Хотілось виплеснути це все, запитати: «Чуваче, що робити, якщо тобі треба терміново одружитися, а на горизонті жодної дівки, з якою б хотілося бути довше, ніж одну добу?!». Але я стримався. Не мав права псувати йому такий день. Хай радіє, хай іде на своє ідеальне побачення.