Розділ 6. Матео

Малюки вигадали нову забаву. Вони тихенько підкралися до сонної Віолетти. Лука тримав у руках великий плаский камінь. Мія назбирала купу дрібної гальки. З надзвичайною серйозністю вони почали викладати камінці на спину та ноги матері. Лука обережно примостив найбільший камінь їй на поперек. Потім ще повно понакладав кругом де міг. Мія акуратно прикрасила її стегна дрібною галькою і мушлями. По-шпигунськи переглядалися, хихикали. Мені теж стало смішно. Захотілося ще й їжаків дістати з моря і понакладати їх побільше на цю красуню.

Марта злякано зойкнула. Вона вже підскочила на ноги, щоб зупинити дітей. Але я швидко перехопив її погляд. Притис вказівного пальця до губ. Хитнув головою й жестом показав їй залишатися на місці.

Марта завагалася, округливши очі. Я виразно повів бровою. Мені шалено кортіло побачити, як злякається моя пафосна мачуха. Дівчина безшумно зітхнула, але послухалася. Знову сіла на камінь. Її плечі вже почали дрібно тремтіти від стримуваного сміху.

Я теж ледве тримався. Ми обоє мовчки спостерігали за цим підступним дитячим планом.

Раптом Віолетта солодко потягнулася і почала прокидатися. Ціла купа камінців з глухим стукотом посипалася з її тіла.

— Трясця! Що це таке?! — верескнула мачуха, злякано підхоплюючись на ліктях.

Вона роздратовано скидала з себе гальку й мушлі, плутаючись в парео і сердито зиркала на дітей. Малюки з писком розбіглися в різні боки. Жінка сердито вилаялася, коли камінння потрапило їй під руку і ногу, заболіло.

Ми з Мартою миттєво відвернулися до моря. Наші погляди зустрілися. Ми крадькома, але так щиро заходилися беззвучним сміхом, аж до сліз.

Віолетта сердито підхопилася на ноги. Її широченний солом’яний капелюх злетів зі світлої голови прямо в мокру гальку. З-під напівпрозорого парео посипалися останні дрібні камінці. Мачуха палала від люті. На її випещеному обличчі проступили червоні плями.

Вона важко дихала, гнівно роздивляючись пляж. Малюки завбачливо сховалися за моєю спиною. Лука навіть притисся до моєї ноги, наче шукав захисту. Мій погляд зачепив Марту. Вона намагалася стерти з обличчя залишки сміху. Це остаточно вивело Віолетту з себе.

Вона вмить підлетіла до дівчини.

— Ти взагалі нормальна?! — верескнула. Її голос зірвався на ультразвук. — Чому не дивишся за дітьми?! Ти для чого сюди приїхала? Засмагати? Чи, може, за кавалерами бігати?

Марта від несподіванки аж сахнулася назад. Її очі стали круглими, як дві монети.

— Я... я дивилася, — тихо прошепотіла, стрімко червоніючи.

— Дивилася вона! — не вгамовувалася Віолетта, активно розмахуючи руками. — За Матео ти певно дивилася, а не за дітьми! Замість того, щоб пильнувати дітей, ти займаєшся дешевим фліртом! Мені від самого початку не подобалася ідея брати тебе в Хорватію. Я так і казала Тоні: з цієї дівки користі як від сонцезахисних окулярів вночі!

Марта знітилася. Вона дивилася в землю, ледь стримуючи сльози від такої несправедливості та приниження. Діти притихли. Лука навіть засунув пальця в рота, злякано переводячи погляд з мами на няню.

У мене всередині все закипіло. Цей істеричний тон і безпідставні звинувачення на адресу дівчини перейшли всі межі. Особливо на фоні того скільки та краля сама приділяла уваги власним дітям. Я зробив крок уперед, заступивши собою Марту. Навіть не помітив, як міцно стислися мої кулаки.

— Припини, Віолетто, — холодно обірвав її. Хотів сказати щось на зразок «заткнися», але ж діти… Мій голос звучав неголосно, але в ньому виразно чулися залізні нотки.

Мачуха ахнула від моєї зухвалості.

— Що ти сказав?! — витріщилася.

— Що чула, — я строго глянув на неї зверху вниз. — Марта тут ні до чого. Вона відразу хотіла зупинити малих. Це я їй не дозволив. Наказав сидіти на місці й мовчати.

Віолетта на секунду втратила дар мови. Вона перевела дикий погляд з мене на Марту, а потім знову на мене.

— Навіщо?! Навіщо ти це зробив, Матео?! — крикнула, копнувши каміння  ногою.

Я зневажливо знизав плечима й зухвало посміхнувся:

— Мені просто дуже кортіло побачити, як зреагує моя «любляча» мачуха. Ефект перевершив усі сподівання. Справжня кам’яна королева.

Мія, яка досі стояла тихенько, раптом дзвінко пирхнула і весело заплескала в долоні:

— Мама — королева камінців!

Цей дитячий коментар став останньою краплею. Схоже було, що Віолетту зараз розірве від люті. Вона схопила свій капелюх, брудно вилаялася під ніс і розвернулася до мене всім тілом.

— Ти... ти від самого початку несправедливий до мене! Навіть не дав мені шансу! — драматично вигукнула, притискаючи руку до грудей. — Постійно будуєш свої пакості! Налаштовуєш Тоні проти мене! Негайно збирай речі. Швидко вези мене назад на віллу чоловіка! Я більше не залишуся тут ні хвилини!

— З великим задоволенням, — відчеканив, навіть не намагаючись приховати радість у голосі.

Ми почали швидко збиратися. Марта блискавично підхопила дитячі речі, допомогла Луці та Мії й за лічені хвилини навела лад на нашому стоянковому місці. Віолетта демонстративно першою залізла на катер, забилася в найвіддаленіший куток під навісом і знову влипла в екран телефону, судомно набираючи повідомлення — очевидно, моєму батькові. Підозрюю, буде що потім слухати від Тоні. Та нічого, воно було того варте.