Розділ 1

Це був холодний вечір 4 квітня. Я допивав спрайт із жерстяної банки і, зробивши останній ковток охолоджуючого напою, жбурнув її прямо в смітник, повз який проходив. Подивившись, чи я зміг влучити, мої очі на секунду зупинились. Я розгледів якийсь цікавий папірець, що лежав поруч зі смітником.

— Які зараз люди пішли! Не можуть навіть у смітник влучити, уже глобальне потепління на порозі, — пробурмотів я.

Піднявши його, виявилося, це був не просто папірець, а квиток на поїзд.

— Оу, ґад дем, хто користується поїздами у 2025 році? Але хоча... він завтра відправляється. Можливо, сходити, якщо так пощастило.

Прокинувшись наступного дня, я встав з ліжка, почистив зуби, помив голову і почав займатися спортом.

— Ой, я ж не займаюся спортом. Щось сьогодні в мене все шкереберть.

У цей момент я згадав про квиток, який уже лежав на моєму столі.

— Дуже дивно, тут немає місця прибуття. Учора я подумав, що в мене вже голова не варить під кінець дня, але це справді так. Відправлятися на поїзд, який нікуди не їде, — це ж тупо! Однак це цікаво, а мені немає чим зайнятись.

Прийшовши на станцію, я підійшов до якоїсь тітки, яку називали касиром у цих колах.

— Добрий день, у мене тут квиточок. Можете сказати, коли він відправляється, бо щось час уже прийшов, а його ніяк немає.

— Мужчина, що ви мені показуєте? У нас немає такого поїзда.

— Ну добре, дякую.

«Ну і навіщо треба було грубити? Але що ж тоді з квитком? Адреса наче та. Ну добре, почекаю так, може, все-таки приїде, це вона наплутала щось», — подумав я.

Я дочекався. Через цілих 30 хвилин нудного очікування поїзд приїхав, але він був дуже малий, тільки один вагон... дуже дивно. Перед входом кондуктор забрав у мене квиток. Поїзд усередині був нестандартний, а різнокольоровий, з цікавими візерунками на підлозі.

Було чотири входи в купе, один із них був мій, але який? На квитку був написаний РЕБУС?

— Що це за ігри розуму? У мене в школі оцінки не найкращі, а я ще й маю на канікулах згадувати цих набридливих учителів. Хоча ребус наче і не такий важкий. Так, треба налаштувати всі свої думальні можливості на максимум.

Через 5 хвилин ребус був розгаданий. У мене вийшло «фіолетовий», але я все ще не розумів, куди мені входити.

— Мене вже починає підбішувати цей поїзд. Чому я не можу просто увійти до свого купе і спокійно поїхати... хоча квиток не дуже і мій, але вже все, я його знайшов, я його і використаю. Як говориться, «Курка встала — місце пропало».

— Так, треба подумати логічно. Фіолетовий... що це може означати? ТОЧНО! Я ж можу просто зайти в усі купе і запитати, де моє місце.

Я потягнув за ручку дверей, і вони були зачинені. Друга ручка — теж зачинено. Так вийшло і з третьою, і з четвертою. Я тільки сів, щоб упасти у відчай, як поїзд рушив.

— ТА ЗА ЩО?! — вигукнув я.

У цей момент почувся невідомий голос із колонок.

— Доступ до дверей заборонено. Розгадайте загадку, тільки тоді двері зможуть відчинитися.

— ЩО ЗА ЧОРТ? КУДИ Я ПОТРАПИВ?