Розділ 9.1

— Хоч мій світ вже не прийме мене, як і безодня, проте… Волію знову побачити мій світ, відчути його… — розгублена і зранена, Емілія не могла визначитися, неначе загубилася й застрягла між світами та втратила себе.

— Гаразд… Я почув тебе, — стиснувши губи, Ейварн раптом почав обертатися вихором. Закручуючись чорною імлою, заразом охопив Емілію та зірвався вгору, до межі між світами. Якщо дівчина бажає, нехай покине безодню, нехай знову відчує звичну реальність. Та чи зуміє він покинути смертну? Хай там як, буде поруч до останньої хвилини, доки Емілія не визначиться остаточно.

Коли вихор розсіявся, Ейварн з дівчиною опинилися посеред гаю в маєтку Малкольнів. У ясному небі сяяло денне світило, пробиваючись золотистими променями крізь верховіття крислатих дерев. Емілія відразу впізнала це місце… Місце, де Свенстін вбив Аліріель. Злощасна подія, з якої розпочалися усі страждання.

— Аліріель… — покосившись на свій золотий кулон, Ейварн раптом помітив, що світіння кристалу згасло. — Її магія зникла… — раптом рішуче стягнув з себе прикрасу, стискаючи у пальцях. — Насправді я вигадав Аліріель, вона була лише ілюзією… Плід моєї уяви про дівочу вірність, чистоту. Аліріель лише моє чергове творіння, згусток магії безодні… Образ, у який я закохався… — зрештою, він наважився озвучити правду. У присутності Емілії визнав, що кохав лише ілюзію, з якою варто розпрощатися. — Прощавай, Аліріель… — хрипко зронивши, опустився на коліна і опісля проявом магії вкарбував кулон у землю, немов остаточно поховав і минуле. Підвівшись, задумливо поглянув на застиглу поруч Емілію.

— Я не вбивала її… — мовила дівчина з неприхованим жалем.

— Знаю… — за мить Ейварн вже спивав її погляд. Немов шукав в ньому бодай іскру, бодай порух зломленої душі. — Також мені відомо, що ти любила гуляти в цьому маєтку, від мачухи ховалася…

— Так… — у відповідь долинуло сумне зітхання. — Хоч як дивно, саме тут почувалася затишно, але… — здригнувшись, відвела погляд. — Саме тут все й почалося…

— І завершилося, — Ейварна шматувало гірке почуття провини, проте він відчайдушно сподівався, що Емілія, зрештою, вирішить повернутися з ним у безодню. — Наразі пропоную прогулятися… — кивнув в бік будинку. — Я бачив твої спогади… Ти любила усамітнюватися в цьому будинку, в якому я народився, — на мить наче й сам занурився в далекі спогади, крізь які виринала лагідна материнська усмішка, а потім… Біль і розпач батьків через його непохитне рішення прямувати до безодні. І раптом Ейварн усвідомив, що віддав би все, аби повернути час назад, аби знову побачити люблячих батьків, почути їхні голоси. Зрозумів, що омріяне безсмертя насправді не вартує того короткочасного проміжку життя, наповненого справжніми емоціями, навіть злетами і падінням… — Дозволь, Еміліє… — простягнувши правицю, торкнувся її холодних пальчиків. — Ходімо, покажу будинок, — дівчина кивнула, а руку не відсмикнула. Мовчки ступала по бруківці алей закинутого маєтку, а вітер плутався в золотому розсипі її волосся.

Ейварн охоче показав дівчині будинок. Вказуючи на портрети, побіжно розповідав про своїх предків. Про матір Клоренс, про батька Ренвіра, про дідуся й бабусю Локвардів. Помітив, що Емілія роздивляється ці портрети з неприхованою цікавістю, немов на мить забувалася про власний біль. Дівчина подумки відмітила, що Ейварн успадкував від вродливої матері чорний колір волосся, а від батька — сірі очі, такі ж ясні, але… В очах барона Малкольна сяяло благородство, а погляд Молодшого Володаря й досі здавався крижаним…

Ейварн проявом магії відчиняв кожну кімнату, навіть привів Емілію до власних апартаментів, де мешкав колись, у прохолодному повітрі немовби застиг час.

— Тут навіть павутиння немає, ще й прибрано… — дівчина здивовано окинула поглядом приміщення. Білі стіни були оздоблені золотистою ліпниною, біля вітражного вікна стояло застелене широке ліжко, а на дерев’яному столі й досі лежали стоси фоліантів.

— Інколи я сюди навідуюся, навіть прибираю, — Ейварн задумливо вказав на них. — Скільки ж годин я провів, сидячи за цим столом… Любив читання… Навіть вивчив усі формули з тих фоліантів, в них чимало цінної інформації про некро-магію… Авжеж, мені пророчили кар’єру придворного некроманта… — зі споминами про минулі часи його губами ковзнула ледь помітна посмішка. — Моя матінка володіла некро-магією, яку я успадкував… Унікальна магія… Якби я залишився в світі смертних, зумів би повернути до життя чимало людей… — Емілії здалося, що в його голосі ковзнула гіркота. Невже шкодує, що обрав безсмертя замість швидкоплинного життя?

— Чи шкодуєш, що обрав безсмертя? — зрештою, наважилася запитати, немов відчула його думки.

— Вже й не знаю, Еміліє, — сутужно зітхнувши, проявом магії змахнув зі столу шар пилу. — Хай там як, час вже назад не повернути… — зронив з неприхованим жалем. — Скільки ж я припустився помилок! Навіть магією їх вже не виправити… — здмухнувши з чола смоляне пасмо, раптом наблизився до Емілії. Склавши докупи її застиглі долоньки, немов гріючи власними, рішуче зазирнув у смарагдові очі. — Лише одне твоє слово, Еміліє… Повертайся зі мною до безодні… Присягаюся, я спробую виправити все! Знаю, ти не пробачиш, але… У світі смертних ти приречена на страждання, на зневагу, а я… Принаймні, хоч спробую подарувати тобі спокій, умиротворення… Лікуватиму твій біль, розділятиму його з тобою…

Чи зуміє Емілія пробачити того, кого вважала осоружним, жорстоким катом? Сумнівно. Між ними завше буде крижана безодня, але й цей світ її не прийматиме. Не зважаючи на магію Світла, дівчину вважатимуть «проклятою», «оскверненою» темними. Авжеж, вибір важкий. Цієї миті Емілія немов стояла на роздоріжжі, де кожний обраний шлях супроводжуватиметься болем. Вона мовчала, в приміщенні повисла гнітюча тиша.

— Ходімо надвір… — відчувши важкість у грудях, воліла вдихнути свіжого повітря. Так і не знала, що відповісти. Ейварн також мовчав. Здавалося, його обличчя навіть скам’яніло. За кілька хвилин вони покинули будинок й повільно прямували алеєю. Куди ж йти? Емілію охопило відчайдушним бажанням довіку залишитися в цьому маєтку, сховатися від усіх, але розуміла, що це неможливо. Її душа немов розривалася навпіл, так і застрягла на розпутті.