Розділ 7.2

— Ти… — засичала Амаран, мов змія, повільно й загрозливо наближаючись до Емілії. — Жалюгідна ганчірко… Смертна повіє… Я ж твої коси нікчемні повидираю…

— Ну давай, Амаран! Покажи їй! — зловтішно гарикнула Есара у передчутті розправи над полонянкою.

— Есаро, але ж… — Міґді спробувала заступитися за Емілію, але Есара погрозила їй кулаком. Саме цієї миті охоплена люттю Амаран кинулася до полонянки з рішучим наміром схопити її за коси, але раптом в тьмяній печері спалахнуло сліпуче сяйво, а демониці скрикнули у страху. Не відразу зрозуміли, що відбулося насправді. Тілом Емілії прокотилася хвиля вогняних іскор, що зірвалися вогняною хмариною та враз обпекли руки Амаран. Зревівши від болю, демониця відсахнулася у липкому жаху й позадкувала в бік виходу з печери.

— Боги Темряви! Це ж магія Світлих! — скрикнула, затуляючи очниці від сліпучого сяйва обпеченими долонями, на шкірі проступали пухирці. Усі поріддя безодні боялися магії Світла, бо ця сила їх вбивала, спалювала вщент.

— Світла! Вона Світла! Допоможіть! — розпачливо горлали інші демониці й за мить кинулися за Амаран до виходу з печери.

Звісно, неабияк розгублена Емілія і гадки не мала, що саме з нею відбувається. Так і вклякла, вирячившись на власні долоні, які іскрили дивною магією. Поступово тіло охоплювало пекучим жаром, а шкіра палала, наче у вогні. Але, хоч як дивно, одяг Емілії не постраждав, натомість крізь тканину пробивалися золотисті промені. Цікаве відчуття… Наче й палаєш, немов смолоскип, але болю не відчуваєш. Ба більше, всередині вирувала потужна сила, яка за мить ладна вирватися та обрушитися вулканом на першого-ліпшого, хто трапиться на шляху… Недарма кажуть, що у смертних магія Світла народжується з болю. Зазвичай вона проявляється після пережитих потрясінь.

Чомусь Емілія не здивувалася, коли перед нею з чорноти вихорів виринули три постаті Володарів безодні, Ангро, Девалрі й Ейварна. ("Хід королевою" Олена Гуйда nEx6zsUZ
Звісно, темні блискавично відчули небезпечний для них прояв Світлої магії та поспішили до печери.

— Невже вона Світла?! — Девалрі вирячилася на дівчину з благоговійним страхом, а на шкірі Емілії витанцьовували вогняні жарини.

— Клятий Люціарн… Бодай би згорів від власної магії! — вилаявся Ангро, повільно наближаючись до Емілії.

— Не наближайтеся! — застережливо витягнувши правицю, Емілія позадкувала до стіни. Вона почувалася, мов зацькована тваринка та гадки не мала, чого сподіватися від темних. Водночас дивилася на них, мов на катів, з неприхованою ненавистю.

— Нерозумна! Ти ж згориш живцем! Надто сильний викид магії, його варто загасити, доки ти не згоріла! — зревів Ангро, побіжно активуючи власну енергію, що зривалася з його пальців струменями чорного диму. — Не ворушися! Дозволь тобі допомогти…

— Краще згоріти! — скрикнула Емілія у розпачі. — Краще смерть, ніж цей мерзотник і далі буде з мене знущатися! — судомно схлипнувши, тремтячою правицею вказала на заціпенілого Ейварна, вперше за весь час помітила в очах зухвальця розгубленість, навіть страх. — Ні! Не торкайтеся мене! Я не хочу жити! Дозвольте мені згоріти, померти! Не хочу такого життя…

Ігноруючи ці відчайдушні крики та напружено стиснувши губи, Ангро вже випускав з рук чорну імлу, яка за мить оповила Емілію щільним коконом та заразом пригасила викид магії Світла. Поступово вогняні іскри на дівочій шкірі згасли, розсіюючись у повітрі. Видавши приглушений стогін, знесилена Емілія повільно осіла на підлогу. Враз в голові запаморочилося, перед очима чорнотою розпливалися ненависні постаті Володарів. Зрештою, дівчина рухнула на кам’яну підлогу та знепритомніла, занурюючись у невідомість.

Полегшено видихнувши, Ангро перевів важкий, навіть вбивчий погляд на застиглого правнука, який вирячився на нерухомо лежачу Емілію.

— Ти… Притягнув до безодні Світлу… — Володар похмуро констатував очевидне. — Що ж ти накоїв? Що ми накоїли? — заразом звинувачував у цьому й себе, оскільки дозволив Ейварну утримувати в безодні смертну полонянку. — Мені відомо, що ти ділив з нею ложе… Вочевидь після цього прокинулася її магія… Зазвичай в нащадків ілюмінів магія Світла прокидається у повноліття, а у дівчат після того, як пізнають чоловіків, але й у цьому випадку не відразу… — скрушно похитав головою. — Чергове пережите потрясіння і викликало у цієї смертної спалах магії… — гнівно протнув Ейварна чорнотою очей. — Ти хоч усвідомлюєш наслідки?! Якщо Люціарн дізнається, що ми утримуємо Світлу в безодні проти її волі, то цей амбітний бог оголосить нам війну! Нам, темним! Доки магія дівчини «спала», Люціарн не міг її відчути, але зараз… — гнівно труснувши смоляними пасмами, щосили стиснув кулаки.

— Я ж не знав… — приглушено зронив Ейварн з гіркотою провини. — Не знав, що Аліріель вбила Світла… Я б знищив її відразу…

— А якщо ця дівчина не вбивала Аліріель? — Девалрі й досі мучили сумніви. — Варто привести смертну до тями та все з’ясувати…