Розділ 5.1

Звісно, Емілія нізащо не стане танцювати! Так і вклякла на тканому золотом килимі, відчайдушно стикаючи кулаки. Зрештою, повільно підвела голову та зазирнула в крижини сірих очей Ейварна з відвертою ненавистю, з викликом. Якби лише зуміла, роздерла би на шмаття цього нахабного мерзотника, а заразом і усіх його демонів, які завмерли з нетерпінням, блимаючи очницями. Мимоволі відмітила, що боги не обділили вродою осоружного Ейварна. Йому личила легка сорочка з чорного шовку, що облягала пружній торс. На плечі й обличчя спадали смоляні пасма, нависаючи над високим чолом. Акуратний прямий ніс, легка темна щетина, чітко окреслені губи, застиглі в жорсткій, саркастичній посмішці… Як кажуть, зовнішність оманлива. У цьому разі за нею приховується чорна душа ката…

— Не стану… Не буду для вас танцювати! — крізь легку мелодію гнівно забринів дівочий голос. — Краще вбий мене! — смарагдові плеса втупилися в крижані, немигаючі безодні. Здавалося, від тих поглядів, що зустрілися в прямому протистоянні, за мить в залі спалахнуть вогняні іскри, проте…

— Будеш… — процідив Ейварн, його хижа посмішка не віщувала нічого доброго. — Якщо не бажаєш танцювати з власної волі, доведеться вдатися до магії навіювання... — не зволікаючи, рвучко здійняв правицю й за мить випустив з пальців легку хмаринку магії, що враз оповила застиглу Емілію. — Ти танцюватимеш… Гарно, старанно… Порадуєш моїх демонів…

Оповита сторонньою магією та охоплена жахом, дівчина відчула, що власне тіло їй не корилося. Хоч як намагалася опиратися сильній магії навіювання, але не зуміла. Тендітні рученьки, здійнявшись проти її волі, почали вимальовувати в повітрі плавні рухи, а тіло граційно вигнулося, поступово вплітаючись в мелодію небажаного танцю. Вже за хвилину Емілія кружляла посеред зали, мов покірна лялька, заведена невидимим ключем, а магія Ейварна навіть тимчасово притупила біль від такого приниження, на дівочому обличчя сяяла штучна посмішка. Звісно, вимушена. Молодший Володар не бажав, щоб гарний танець псували сльози і схлипування смертної. Ковтаючи з келиха вино, він водночас не зводив з дівчини очей. Хай там що, цей танець мимоволі заворожував, на мить з’явилося відчуття, наче посеред безодні теплим сяйвом спалахнув промінь світла… Погляд Ейварна вже плутався у золотистому розсипі дівочого волосся, що розкинулося язиками полум’я. Всотував кожний рух. Молодший Володар незчувся, як це видовище почало розбурхувати гріховні, заборонені думки… Боги, невже замилувався вбивцею? За мить Ейварна охопило вогняною люттю. Насправді гнівався на себе через мить слабкості. Чи гідна та смертна бути об’єктом захоплення? Вона жертва, рабиня, яка повинна страждати…

— Досить! — гарикнув Молодший Володар, враз нейтралізувавши магію навіювання, також за мить стихла і мелодія. — Арвало! Забери її геть з очей моїх!

Зупинившись посеред зали, розчервоніла Емілія судомно ковтнула повітря й обхопила руками тремтячі плечі.

— Покидьок! Ненавиджу! — скрикнула у праведному гніві, а в очах зблиснули сльози від болючого приниження. Вже геть не зважала на демонів, які супроводжували гучні оплески задоволеними вигуками. Не забарилася і Арвала, яка за наказом Ейварна відразу з’явилася посеред зали.

— Не сподобався танець смертної? — звертаючись до Молодшого Володаря, зневажливо кивнула на дівчину.

— Арвало! Забери її геть! — граючи жовнами, Ейварн різко підвівся. — Геть! — не став нічого пояснювати, а його накази не обговорювалися. Не зволікаючи, Арвала потягнула Емілію до злощасної печери-кухні, де біля казанів возилися страхітливі демониці.

— Що, вже?! Натанцювалася?! — знущально реготнувши, Есара запитливо вирячилася на насуплену Арвалу.

— Схоже, не догодила нашому Ейварну, — буркнувши невдоволено, старша демониця злісно шпурнула до ніг вкляклої Емілії балахон з грубої тканини. — Одягнися! Саме це вбрання тобі й личить!

Без зайвих роздумів Емілія натягнула наданий балахон поверх тонкої сукні. Краще вже такий одяг, ніж розгулювати безоднею в непристойному вигляді.

— Мий посуд, смертна! Чого стоїш?! — уперши руки в боки, Есара зловтішно кивнула на гору мисок. — Вочевидь танцівниця з тебе кепська, якщо Молодший Володар навіть прогнав з палацу! Авжеж, я би й сама залюбки перед ним танцювала, але сумнівно, що його приваблює моє тіло! — заходячись реготом, радше схожим на гучний рев, кинула в казан з варивом величезну кістку. — Після трапези Амаран влаштовує дівочу вечірку! — мовила до інших демониць із радісним блиском в очницях. — Отож, підемо розважатися!

— Гаразд, але куди дівати цю смертну у нашій відсутності? — Тойріс запитливо кивнула на мовчазну Емілію, яка гидливо драїла посуд.

— Нехай тут і залишається, — буркнувши, Есара зітнула кремезними плечима. — Куди ж втече? Хіба що з урвища стрибне в лаву, та чи нам не байдуже?

ПРИМІТКА ВІД АВТОРА:

*Драклі — істоти завбільшки з котів, ззовні схожі на драконів. Їхня шкіра вкрита лускою, також вони мали кігтясті лапки і крила, вміли літати.