Розділ 5

Я повернувся додому близько восьмої. Оскільки сьогодні був тяжкий день, то я одразу ж попрямував у свою кімнату. Сівши на своє велике ліжко я вільно видихнув. У моїй голові крутилося багато думок, бо через 3 дні вже буде Осінній бал. І чорт, як же сильно я хотів піти туди з Ліндою, цілий вечір тримати її за руки, за талію, танцювати і розмовляти. Це був би чудовий вечір, якби не Тимур. Мало того, що він постійно чіпляється до мене, то тепер ще хоче завоювати серце Лінди. Добре що я завтра буду присутнім на тому балу, і не дозволю цьому навіженому зробити щось погане із Ліндою. Звісно, моя совість не дозволяє мені грати над почуттями Адель, але це єдиний спосіб аби захистити мою кралю. 

   Мої думки перервав стук у двері. Це була Ізабелла. Вона зайшла до мене у своїй рожевій піжамі Victoria's Secrets, і сіла на моє ліжко поряд.
— Знаєш, я тут подумала, що нам з тобою доведеться жити в одному будинку досить довго, — промовила Ізабелла — Тому, я вважаю, що нам потрібно поладнати. Ти не хочеш зіграти зі мною у відео гру?
— Мені досить неочікувано чути від тебе ці слова, бо на перший погляд ти здалася мені такою стервою. Я думав, що ми ніколи не поладанаємо.
— Ну, просто в той день, коли ти приїхав до нас разом із Міланою, — Ізабелла називає мою маму лише ім'ям, так як це не її біологічна мати — Я почала ревнувати татка до вас, але коли пройшло трохи часу, то зрозуміла, що ви не такі вже й погані, і татко не перестав любити мене менше. 
— Твій «татко» може й досі тебе любить, але я від мами точно почав відчувати менше уваги. Якщо в перші дні вона досить часто заходила до мене, цікавилась моїми справами, успіхами і самопочуттям, то зараз це рідкість. Та я й взагалі почав замічати, що вона більше тягнеться до Лева. 
— Оуу, мені тебе так шкода... А знаєш, я завжди мріяла мати старшого брата. Як на мене, це дуже круто проводити свій час разом із сім'єю. Знаєш, мій татко хоч і любить мене, проте більшість часу у нього займає робота, — Лев дійсно проводить майже весь свій вільний час на роботі — А моя мама покинула нас, коли мені було всього чотири роки. Тоді маму мені заміняла няня. А коли я підросла, то вже й сама змогла дати собі раду. Ну то що, йдемо грати у відео ігри ?
— Йдемо ! — Без вагань мовив я для Ізабелли. 
Ми грали в відео ігри майже до дванадцятої години ночі. Мені дуже сподобалось, і судячи по обличчю Ізабель — їй теж. 
— Обов'язково повторимо це ! — сказала Ізабелла коли ми піднімалися по сходах. Наші кімнати знаходилися одна навпроти іншої, то ж ми одразу розійшлися. Я одразу ліг на своє ліжко і в цій позі й заснув.
    Я прокинувся від слів мами:
— Прокидайся, солоденький, — раніше мама називала мене так у дитинстві. Мені дуже подобалось, як це звучало із уст мами. — Ізабелла розповіла мені, що ти вчора їй сказав, що я почала приділяти тобі менше уваги. Тому я вирішила виправитись, як не як, але ти мій єдиний син. 
Від таких слів мами у мене одразу ж піднявся настрій. Ми поснідали всією сім'єю і Лев відвіз нас з Ізабель до школи. Оскільки наші класи знаходились недалеко ми вирішили йти разом. Як виявилось, Ізабелла не тільки лялька, яку цікавлять одні брендові речі, косметика та одяг. Вона розповіла мені про те, що ходить на танці. Тому ввечері ми мали провести батл. Ми йшли по коридорі і я одразу побачив знайомий мені погляд Лінди. Підійшовши ближче вони почали обніматися з Ізабеллою. 
— Ви що, друзі ? — запитав я у них. 
— Так, ми дружимо ще з першого класу — відповіла мені Ізабелла. 
Нашу розмову перебив дзвінок, тому ми всі пішли по класах. На першому уроці, а це була зарубіжна література, я довго не зміг зібратися з думками. Хоч у попередній школі я був круглим відмінником, то через переїзд та нове оточення мої оцінки значно спали. Я сидів і думав про те, що у мене відкрилася ще одна можливість бачитися із Ліндою завдяки Ізабель. 
— Оресте, а на твою думку, чому Безіл не хотів, щоб Доріан Грей і лорд Генрі знайомилися ? — Запитала у мене вчителька.
— Напевно через те, що Доріан був злодієм — відповів я і одразу почув, як у класі голосно почали сміятися. 
— Твоя відповідь не правильна — відповіла мені вчителька, — Хто знає правильну відповідь на це запитання ?
Далі одна із відмінники нашого класу продовжили дискутувати над твором про цього Генрі, а я далі сидів у думках про Лінду.

Ми із Адель приїхали на таксі. Вийшовши з салону я подав руку для Адель, яка сьогодні виглядала чарівно. Ця червона сукня із довгим шлейфом, та зібране ну низький хвіст каштанове волосся дівчини чудово поєднувались. Мій образ був класичним — чорний піддаш, чорні брюки, біла рубашка та білі кросівки. Акцентом у моєму образі був метелик, створений із тієї ж тканини, що й у Адель. Разом ми виглядали непогано. Ми пройшли на подвір'я готельного комплексу «Ритц-Карлтон». Ця будівля мала три поверхи, і дійсно виглядала дуже дорогий ресторан. Рівно підстрижений газон, кущі і  квіти створювали особливу атмосферу. Ми з Адель пройшли всередину будівлі і там було ще краще, ніж ззовні. Загалом будівля була у оксамитових кольорах із елементами золота. Тут буквально була атмосфера розкоші та багатства. Ми пройшли в середину зали, щоб зайняти свої місця. Якраз тут було декілька моїх однокласників та інших учнів школи. Також я побачив директора нашої школи разом із заучем. На деяких місцях вже сиділи досить відомі люди у нашому місті. Але мені вдалося розпізнати тільки футболіста Олександра Гнатюка та співачку Анджеліку Джі. Я сидів в очікуванні початку самого балу. А ще, мені було дуже цікаво побачити образ Лінди. До балу залишилось не менше, аніж 5 хвилин, і я вже почав сумніватися, що моя краля прийде. Але в цю ж мить до зали зайшла ще одна пара, і судячи по зовнішності та поставі я впізнав цих двох — це були Лінда та Тимур.