Розділ 4

   Я прокинувся досить швидко. У мене не було апетиту, тому я швиденько зробив кави та пішов до школи. Зайшовши у клас ,я вже побачив як декілька моїх однокласників перегукувались про бал. 

   На перерві я пішов до класу Лінди. Я одразу впізнав її постать біля третьої парти. Вона була невисока та струнка, з довгим світлим волоссям, що спадало до пояса. Її очі були каштановими. Вони були такими глибокими і загадковими, що я не міг відвести від них свого. Я відчував, як моє серце завмирає, і я знав, що закоханий. Губи у Лінди були малинового кольору. Вона була одягнена в спортивний костюм. І навіть в ньому вона виглядала просто приголомшливо.

   Але що мене найбільше вражало, так це її постава. Вона стояла прямо, з гордо піднятою головою, і це додавало їй якоїсь особливої величі. Вона була як принцеса, що зійшла з картини.

   Згодом я зрозумів, що непорушно стою серед класу, і мені стало трохи ніяково. Все ж я вирішив підійти до Лінди, та запропонувати піти на бал.
— Привіт — я просто завмер від краси цієї дівчини, зблизька риси її обличчя виглядали ще краще. Її погляд був таким глибоким. А колір її очей такий особливий. 
— Привіт — не довго думаючи відповіла дівчина.
— Ми можемо вийти в коридор ?
— Звісно — погодилась Лінда. Трохи невпевненим кроком ми пішли на коридор. У моїй голові було безліч переживань, адже я дуже хотів почути позитивну відповідь дівчини.
— Ліндо, ти не проти піти на Осінній бал зі мною ? — врешті решт спитав я, ф завмер в очікуванні відповіді. Я одразу ж побачив розгубленість в очах дівчини. 
— Оскаре, мені приємно, що ти запрошуєш мене на бал, але я вже домовилась із іншим хлопцем. 
Відповідь Лінди мене шокувала. Мені було дуже прикро що я не піду з нею на бал. Але ще більше мені цікаво який хлопець піде з нею на бал. Впевнений, що розіб'ю йому обличчя на тому балу, якщо він хоч щось погане зробить для Лінди. 
— Мені шкода, а з ким ти підеш на цей бал ? — вже не терпиться дізнатися ім'я цього неврівноваженого.
— Оуу, я йду на бал із Тимуром. Він, до речі, навчається у твоєму класі — ну звісно, як же я одразу не здогадався. — До речі, вже урок, тому я піду до класу.
   Оххх, як же мене бісить цей Тимур. Він однозначно зробить щось погане з Ліндою. Тому мені обов'язково потрібно піти на той бал, щоб захистити мою кралю. Одразу в голову мені прийшла ідея того, як я можу потрапити на цей бал. На перерві я підійшов до Адель. 
— Адель, я подумав над твоєю вчорашньою пропозицією та вирішив, що піду на бал з тобою.
— О, Оскаре, мені дуже приємно, що ти погодився піти на бал зі мною. Як я тобі й казала, костюми я вже придумала, залишилось їх створити. Коли ти зможеш прийти до мене, щоб ми змогли створити ці костюми ?
— Впринципі,  я вільний сьогодні
— Чудово, тоді я скину тобі адресу і о 16.00 приїдеш до мене.
— Добре, тоді до зустрічі.
— Бувай, Оресте!
  У мене майже щелепа не відпала, коли я приїхав за адресою, яку мені скинула Адель. Територія цього будинку була вдвічі, а то й втричі більша ніж у Лева. Навколо будівлі був високий, напівпрозорий паркан. По всій території була акуратно вкладена бруківка.  По периметру знаходились невеликі зони із квітами та газоном. Де-не-де росли дерева. Мою увагу одразу привернув величезний фонтан, який знаходився перед входом до самого будинку. Він складається з декількох каскадів, які спадають один за одним, створюючи захоплююче видовище.

   Каскади фонтану виконані з білого мармуру. У центрі  знаходиться велика чаша, з якої б'ють струмені води. Самі струмені  підсвічуються різнокольоровими вогнями, що створює неповторну атмосферу.

   Будинок Адель був привабливим. Він був побудований з білого каменю і мав чорну черепичну покрівлю. Будівля мал два поверхи, багато вікон і два балкони. Також мою увагу привернули сходи. Там було дві пари сходів, які вели до балконів. Треті — в сам будинок.

   Я піднявся по головних сходах та постукав у двері. Мені майже одразу відчинила Адель. 
— Привіт, Оскаре, я дуже рада тебе бачити !
— Привіт, і я тебе — із натягнутою усмішкою відповів я.
   Я зайшов всередину будинку і попрямував сходами за Адель. Вона привела нас до своєї кімнати. Там було досить просторо і затишно. Красиво оформлені стіни, велике ліжко та неймовірний вид із вікна створювали особливу атмосферу у цій кімнаті. Згодом ми сіли на невеликий диван та почали обговорювати наші костюми. 
— Як я і говорила, я вже давно придумала нам костюми, — промовила Адель, — Я буду у короткому велюровому платті червоного кольору. Зараз я його одягну, щоб ти побачив як неймовірно воно виглядає на мені. 
   Адель пішла у іншу кімнату одягати сукню. В цей час я сидів та згадував Лінду і її синє, велюрове плаття. Я і досі пам'ятав кожну деталь на її сукні. Мої думки перервав стукіт у двері. Згодом у кімнату зайшла жінка 35 років. Це була кароока брюнетка із розкішним довгим волоссям, зібраним у високий хвіст. Вона була настільки схожою на Адель, що не складно було здогадатись, що це її мама. Жінка принесла якийсь рулон тканини, ножиці та інші інструменти для шиття. 
— Привіт ..., — жінка дивилася на мене із очікуванням 
— Оскар ! Мене звати Оскар — швидко зорієнтувавшись сказав я.
— О, то це ти той Оскар, якого Адель ...
   Її слова перебила Адель, яка увійшла в кімнату у своїй короткій сукні. Я одразу перевів погляд на неї, адже струнку фігуру дівчини було складно не помітити. Я дивився на неї із захопленням, адже червоний колір їй дійсно личив. Адель покотилася перед нами із широкою усмішкою на устах. По дівчині було видно, що вона обожнює увагу та компліменти. 
— То як тобі, Оскаре ?
— Мені дуже подобається те, як ти виглядаєш у цій сукні ! 
— Оуу, я дуже рада
— Але нам всеж прийдеться добавити кілька деталей, адже із цією сукнею ми точно не здобудемо перемогу на «Осінньому балу». 
— Я якраз принесла вам всі потрібні інструменти для роботи, — промовила до нас мама Адель, — сподіваюся у вас вийде чудова сукня.
Жінка пішла, а ми із Адель почали обговорювати та створювати її сукню. 
— Ну як тобі результат ? — запитала у мене Адель стоячи у своїй червоній сукні, але вже удосконаленій. Ми добавили довгий шлейф, який майже повністю прикривав ноги дівчини. Ми вирішила залишити відкритою ліву ногу дівчини, адже так сукня виглядала вишуканіше. Також ми добавили акцентний комір. Це був об'ємний червоний велюровий комір. Він спускається по плечах, створюючи ефект пухнастого шарфа.
— Я приголомшений, це просто неймовірна сукня. Я вважаю, що із нею ми точно отримаємо перемогу. 
— Я теж так вважаю ! Отже,  нам залишилось створити образ для тебе, — Лінда подивилася на залишки червоної тканини і зацікавленим поглядом подивилася на мене...