Розділ 2

Я стояв на порозі і дивився на свій новий будинок. Він був величезний, як замок. Я ніколи нічого подібного не бачив.

Будинок був зроблений з червоної цегли, яка була глянцевою від догляду. Дах був покритий чорною черепицею, яка блискала на сонці. На даху був високий димохід.

Вікна були величезні, з подвійного скла. Вони пропускали багато світла, але також забезпечували приватність.

Навколо будинку був високий паркан, який захищав його від сторонніх очей. Перед будинком був великий газон, а навколо нього росли дерева та кущі.

Я вийшов і почав ходити навколо будинку. Я не міг повірити, що тепер тут житиму.

За будинком був басейн, а поруч з ним - майданчик для гри в теніс. Я завжди хотів навчитися грати в теніс, але у нас з мамою не було можливості.

Я зайшов в будинок і одразу відчув, що тут щось не так. У повітрі пахло грошима. 

Я пішов у вітальню. Вона була величезна, з високими стелями і великими вікнами. У центрі кімнати стояв камін, а поруч - дивани і крісла, оббиті дорогим оксамитом. 

У будинку було все, що можна було тільки уявити. Були джакузі, кінотеатр, навіть свій власний бар.

Будинок був оснащений найсучаснішою технікою. У ньому були телевізори з високою роздільною здатністю, бездротовий інтернет, навіть власна система безпеки.

Будинок був ідеальним місцем для життя. Але я відчув себе маленьким і непотрібним. Я не належав до цього світу.

Мама вийшла з кухні. Вона була така щаслива і думала, що я теж буду щасливий.

— Орест, ти тут? — крикнула вона, — Як тобі будинок?

— Він... великий, - сказав я.

— Так, він великий, - погодилася мама — Але це ж прекрасно! Тут є все, що тобі потрібно !

Я не сказав нічого. А просто подивився на неї.

— Я знаю, що це великі зміни, - сказала мама. - Але ти скоро звикнеш.

Я не був впевнений, що звикну.

Мама показала мені мою нову кімнату. Вона була на другому поверсі, з видом на басейн. У кімнаті було великий ліжко, телевізор, комп'ютер і навіть власна ванна кімната. На стінах кімнати висіли картини відомих художників. На підлозі стояли дорогі килими з Туреччини та Персії. У кімнаті було багато світла, бо в ній було кілька великих вікон.

— Я думаю, тобі тут сподобається, - сказала мама.

Я не сказав нічого. Я просто подивився на кімнату. Вона була красивою, але я не відчував себе тут комфортно.

Я пішов у свою кімнату і ліг на ліжко. Я дивився у вікно і думав про свій старий будинок. Він був маленький і простий, але там я був щасливий.

Я не знав, що буде далі. Я не знав, як влитися в цей новий світ. Я тільки знав, що мені тут не подобається.