Останній промінь і я зникну

Ніка прокинулась від звуку відкриття дверей, зайшов Рей та приніс каву. За вікном було темно і вона спитала скільки зараз годин.

Рей: Зараз друга ночі, саме той час щоб готуватись до церемонії. Тримай, випий кави, скоро прийдуть твої подруги та зроблять з тебе красуню.

Взявши каву вона сіла на підвіконня роздивляючись щось за вікном. Було дуже темно, такої ночі вона ще не бачила, єдине світло йшло від місяця, він єдиний який освітлював землю й усе навколо.

Рей: Ось тримай це твоє.

Він простягнув їй руку з її таблетками які повинна приймати.

Ніка: Де ти їх узяв?

Рей: У тебе дома, і не переживай я туди нічого не підмішав.

І він пішов у підвал за її друзями. У підвалі він всіх розбудив ще дуже голосними кроками до їх кімнати, і Дженні з Марком вже прокинулись. Увімкнувши світло, він наказав дівчатам зібрати свої сукні та інші речі і йти за ним, а хлопці залишаються тут і готуються самі. Клео взяла сукні, Лора несла косметичку, а Дженні скриню з прикрасами та взуття. Клео коли вперше вийшла з підвалу, закричала від здивування: А най би його, тут так гарно!

Провівши їх до кімнати він пішов геть, зачинивши їх там. Дженні нарешті обійняла подругу, і розповіла, що відбувалося з нею у підвалі, щоб Ніка не переживала.

Під час їх розмови дівчатка почали готуватись, та розподілили обов’язки: Дженні вирішує ,які прикраси будуть пасувати кожній до вбрання, Клео робитиме макіяж, а Лора зачіски. Одягнувши всі свої сукні та зробивши макіяж, почали вирішувати, які будуть зачіски.

Клео: Зроби мені звичайний пучок, гадаю до зеленої сукні підійде.

Лора: Добре, не питання. А вам дівчат які?

Дженні: Не знаю, а ти як гадаєш, яка мені буде пасувати?

Лора: Гадаю високий хвіст, і передні прядки тобі личитиме.

Дженні: Гаразд, думаю буде непогано.

Ніка сиділа на кріслі, дивлячись у вікно з сумом. Дівчата це помітили, але не знали як її підтримати у цій ситуації, і Лора запропонувала зробити легку зачіску. Зібрати дві прядки волосся як вінок, а його прикрасити гарним гребінцем або квітами.

Дженні: Ось, я знайшла гарну прикрасу. Гадаю вона ідеально завершить образ.

Вона простягнула руку до Ніки, а у ній був золотий гребінець з великими соняшниками.

Тим часом у підвалі, хлопці одягли смокінги. Марк все ніяк не міг зав’язати краватку, Філл гладив своє біле волосся на голові, щоб воно не стирчало у різні боки, а Дерек лежав на ліжку роздивляючись кімнату, і вже в котре говорить , що бачить: Я бачу…..ще одну дірку в стіні.

Марк: Ти це вже двадцять разів повторив! Починає набридати.

Дерек: Ну це єдине, чим я можу себе зайняти. Нудьга так і пробиває з середини, от би зараз смачно поїсти.

Марк: Ха, згоден….от би якогось бургера або піци. Від цього я б не відмовився.

Дерек: Філле, досить вже себе прилизувати, вже жодна волосинка не стирчить.

Філл: До такого костюму мені більше пасує така зачіска.

Він мав біляве волосся, довжина його була як каре, і як тільки він завершив свою зачіску, нацепив свої окуляри. З яких хлопці почали сміятися до болю в животі.

Марк: Боже, ну дурбецало...

Дерек: Ха-ха, і не кажи. От дивишся на нього, і не скажеш, що у підвалі сидів такий, у чорному смокінгу та у таких окулярах. Коли десь у горі ходить наш вбивця.

І цей сміх обірвав звук відкриття дверей. Увійшов Рей і наказав йти за ним, а якщо посміють щось зробити буде погано. Марк помітив за його білою рубашкою дивний предмет, і здогадався, що то був пістолет. Своїм поглядом сказав друзям, що не потрібно нічого робити. Рей відвів їх до великої зали де має проводитись церемонія. Там вже майже все було готове, окрім арки з квітами, її залишилось лиш підняти та встановити. Сама зала була світла, з ліва був стіл з їжею, а з права весільний торт. Білий з золотим орнаментом навколо та їстівними квітами соняшника.

Хлопці поставили арку, та постелили білу, довгу доріжку з тканини. Дерек примітив велику скляну чашу, при можливості нею можна скористатись. Рей наказав хлопцям зайняти місця гостей, і щоб вони нічого не зробили, міцно прив’язав до стільців. Він пішов у кімнату за Нікою, а коло дверей почув тихий плач. Відкривши двері дуже гучно, крикнув дівчатам забиратися з кімнати і йти у низ до головної зали. Залишившись з Нікою на одинці, він взяв її руку, сказав перестати плакати і йти за ним.

Спустившись у залу дівчатка побачили зв’язаних хлопців:

Дерек: Ну нарешті хтось прийшов!

Лора: А ви чому зв’язані?

Марк: Щоб щось не вчудили.

Філл: Ага, а вчудити ми можемо ще як!

Клео: Як тоді? Коли ви під час лекції пляшку газованої води кинули у вікно, а вона відскочила й вибухнула під столом викладача.

Дженні: Шо? Ви таке вчудили?

Лора: Або тоді коли гуляли коло фонтану, присіли коло нього а Філл почав по ньому ходити разом з Дереком. Дерек підсковзнувся, і впав на половину, ногами у фонтан, а руками об землю. А Філл побачив як той впав епічно й від сміху впав назад у фонтан, лиш п’яти були не у воді.

Дженні: Хотіла б я це побачити, сміялась би довго і голосніше за всіх.

Марк: Так у нас ще відео є!

Дженні: Круто, після цього всього кіпішу покажете! Ну ясно з вами, ви щось хоч придумати змогли, що нам далі робити?

Філл: Та якось не думалось.

Лора вліпила йому по потилиці з словами « От дурні, було купу часу щось придумати, а вони сиділи байдики били!»

Рей і Ніка стояли коло дверей яка веде у головну залу. Заграла музика, відчинились двері, вони пройшли у перед. Усі стояли по різні боки арки, дівчата стояли у правій а хлопці у лівій стороні. Дійшовши до арки, Рей дістав з карману каблучку: золота, а по центру діамант з орнаментом соняшника.

Рей: Тепер ми завжди будемо разом, але я тебе попереджаю: не будеш моєю – не будеш нічиєю!

Ніку це не вразило, на її обличчі не було жодних емоцій, лиш сльози текли самі по собі.