Жовта сукня вже чекає

Ніка обережно положила телефон і попросила подругу підійти. Вона саме ставила печиво у духовку. Вона підійшла та завмерла від повідомлення:

?: Доброго раночку Ніко. Смачна ранкова кава? І печиво так смачно виглядає, твоя подруга і в правду чудово постаралась.

Господи, заблокуй його негайно--- викрикнула Дженні й галопом стала закривати штори.

 Ти чого так, може просто хтось сміється над нами. Да, діти посміятись захотіли і раптовому номеру написали --- нервово сказала Дженні. Чому ти так перелякалась? Все я його заблокувала, і якось дивно, чому я за це не так сильно переживаю. Може ще не до кінця прокинулась чи що. Хоч Дженні і любила страшні фільми та про різні вбивства, але в реальному житті вона б такого зовсім не хотіла. Заспокоївши подругу Ніка сіла на диван і читала книгу, а Дженні сіла поруч притуляючи коліна до себе спершись головою на її плече.

Тим часом Лукас допомагав готувати на стіл, мати нарізала салат, а батько покинув дім одразу після розмови з сином на пошуки Марка нічого йому не сказавши. Про це йому повідомила служниця яка прала одяг у той день і саме йшла його розвішувати. Батька не буде з неділю, можливо більше --- сказала різко мати. Знаю мамо, я це вже давно знаю…тільки скажи, чому він так зі мною? Чому я для нього ніби не рідний син, а якийсь непотріб.

 Мати подивилась змученим поглядом на Лукаса але говорити не стала. Приготувавши їжу на стіл попросила сина піти разом з нею на горище. Мати підійшла до великого ящика, прибравши тканину якою воно було вкрите, наказала Лукасові відкрити. Він обережно відчинив її, там було багато цікавих речей: фотоальбоми, одяг, м’які іграшки, а у центрі маленька книга. Лукас взяв саме книгу, вона перша річ що його зацікавило. Це записник твого батька, тут ти знайдеш відповіді на питання які тебе турбують. Розкривши її на першій сторінці було фото на якому був батько молодим стоячи поряд з мамою й обіймаючи її за плечі, і підпис: Лора і Шот тепер навічно разом.

Це день коли ми з твоїм батьком одружились---сказала мати. Наступні десять сторінок він описував як він добивався маму у коханні. На інших з’явився Марк. На фото тато посміхався яскраво тримаючи сина на руках. Лукас не хотів далі дивитися, і негайно закрив книгу, і кинув назад у ящик. Я знаю що він любив тільки його і тебе, а мене ні. Не хочу більше дивитися я просто трачу час. Він вже хотів піти з горища як мати почала читати наступну сторінку:

 «Сьогодні я ледь не втратив свого рідного і дорогого мені сина… Лукаса».

 Ця фраза в мить заставила його зупинитись, а мати продовжила. «Я не зміг схопити у той момент коли він почав тікати від мене граючи у хованки, і він впав зі сходів. Було багато крові, замотавши його у плед я негайно приїхав з ним у лікарню, але там чомусь ніхто не міг допомогти. Він почав задихатись на моїх руках, а я не міг нічого робити крім кричати на допомогу. Під вечір його змогли прооперувати. Через гру я ледь не втратив свого сина...». Ці слова мати сказала з сльозами які котились з її очей. Лукас повернувся до неї, а вона підійшла і показала йому фото де батько посміхається найщирішою посмішкою тримаючи маленького Лукаса. А коло фото підпис: « Я більше не зроблю йому жодної шкоди через сміх». У нього на очах появились сльози, і мати витираючи їх своїми долонями сказала. Твій батько любив тебе найбільше з усіх, він на тебе не міг дивитись і сміятись поруч з тобою бо боявся через радості тобі зашкодити. Тоді чому він мене бив у дитинстві якщо не хотів завдавати мені шкоди?

 Ця ситуація розбила твого батька у середині, і він став часто забувати усе що було з тобою та Марком. Він пив ліки проте навіть вони йому не допомагали і робили тільки гірше. Себе загнавши в кут він став таким кам’яним. Раніше він був добрим і нікому не шкодив, та тоді психічно він не міг то витримати, таким чином він став тим яким зараз є, а щоб про цей записник ніхто не дізнався він заховав його у обкладинці з книги. Повернувшись назад до своєї кімнати Лукас сховав той батьків записник. Прийшло нове повідомлення на його телефон, він подумав що то Ніка йому написала проте то був невідомий йому номер.

?: Привіт, хотів спитати про твою подругу…Ніку. Вона така гарненька, що вона любить? Хоча яка різниця все одно вона не буде твоєю. ВОНА БУДЕ МОЯ!

Лукас: Хто ти в біса такий? Звідки ти її знаєш? Тобто буде твоя?

?: Любий Лукасе ти мене не знаєш проте скоро ми з тобою подружимось. Особливо з твоєю подругою, не можу повірити, вона така гарненька з самого раночку. Ще й книги любить читати, а я люблю таких.

Лукас: Не смій її чіпати! Я тебе попередив, якщо зашкодиш їй я тебе знищу!

?: Ти що мене не чув? ВОНА БУДЕ МОЯ!!!!!

Коли Лукас дочитав це повідомлення телефон вимкнувся. Різко сіла батарея. Увімкнувши його знову тієї переписки вже не було але прийшло повідомлення від Вишеньки. Вона вже їде з подругою до нього, через двадцять хвилин будуть на місці. Він негайно вибіг з кімнати й став поспіхом взуватись, мати спитала куди він. Рятувати друзів мамо… це останнє що він їй сказав. На місці зустрічі їх не було він пробіг так багато часу, а на телефон вона не відповідала. Негайно повідомивши про це поліції їх почали шукати по усьому місту.

Ніко! Ніко! Прошу прокинься! Десь здалека чула вона, то був голос Дженні. Ніка повільно відкрила очі, вона була зв’язана і лежала на підлозі, а подруга була за решіткою поруч коло неї. Де це ми? Я не пам’ятаю що сталось---задавалась питанням Ніка.

Дженні: Ми у повному…

Марк: не продовжуй всі і так в курсі.

Ніка: Що? Марк? Ти весь час був тут?

Марк: Як бачиш, живий живісінький та не один.

Поруч було багато людей за решітками, багато були у крові.

Дерек: не лякайся то не наша кров!

Дженні: А чия тоді? Ні не кажи, краще не кажи.

Лора: Як ви попались?

Ніка: Я лиш пам’ятаю як ми сіли у таксі, але чомусь сильно захотілось спати.

Дженні: А я ще пам’ятаю як їхали якоюсь дивним тунелем.