Я вже близько

Наступного ранку дівчатка сиділи на кухні, пили чай. Дженні сиділа у телефоні й шукала щось цікаве для перегляду. А Ніка сиділа тихо й вдивлялась у чай. Ти чого? Спитала Дженні, торкнувшись її за плече. Та нічого просто задумалась. А випадково не через твого нового знайомого ти задумалась? То була правда, іноді їй здавалось, що Дженні її читає як розкриту книгу. Аж раптом прийшло повідомлення від Лукаса:

Лукас: Привіт, як ти? Що робиш?

Ніка: Привіт, я нормально. Зараз думаю почну читати свою книгу.

Лукас: Ого, ти любиш книги так сильно?

Ніка: Так, готова хоч з самого раночку до темної ніченьки читати. А ти звідки знаєш, що я люблю читати?

Лукас: Нууу бачив тебе коли ти була коло вишні з книгою, тоді коли ми зустрілись у кафе ти тримала книгу у руках, а ще тоді коли ти сиділа на лавці коли я тебе шукав коло університету.

Вона була здивована коли він це написав. Їй стало приємно, що він запам’ятав усі ті моменти коли вона мала з собою книгу.

Ніка: Таким чином можна сказати, що ти за мною слідкував. --- з посмішкою на обличчі написала вона.

Лукас: Можливо…, пробач мене звуть до столу, я тобі напишу трішки пізніше гаразд?

Вона погодилась та пішла читати книгу у кімнаті. Тим часом Лукас спустившись у низ побачив накритий стіл проте бракувало тарілки де мав сидіти батько. А батько не буде снідати?

 Ні --- відповіла мати. Сьогодні він занадто заклопотаний роботою тому повернеться пізно у ночі якщо все пройде у нормі. Лукаса це не дивувало, батько часто так зникав на роботі, іноді це займало кілька днів.

 Так навіть спокійніше --- позаду Лукаса сказав Марк. Мамо дай тобі допоможу, брате ти теж йди сюди. Поснідавши мати почала поливати вазони а брати сиділи коло каміну та грали у шахи.

Марк: А, що у вас там відбулось в університеті, не розповіси ?

Лукас: Ти і так усе знаєш…

Марк: Та ні, знаю тільки, що там когось застрелили.

Лукас: Дивно, що ти про це не в курсі усього. Ти ж полюбляєш такі історії та відлипнути від них не можеш.

Марк: Ха-ха-ха, да я такий --- Йому було приємно як брат пам’ятає такі дрібниці. Ще у дитинстві Марк полюбляв слухати різні подкасти, що до вбивць або фільмів жахів. Хоч тоді йому й було страшно слухати, але зацікавленість це поборола. Лукас дістав свій телефон та показав новини які показували минулого дня. Марк сидів уважно слухаючи усе до малих дрібниць.

Ого, слухай то це реально погано навіть занадто. Знаю --- відповів Лукас без емоцій. Ні --- зауважив Марк. Послухай я можу бути неправий, але у мене погане відчуття. Лукас підсів ближче, спершись ліктями на коліна. Тут сказали, що людину було застрелено не у будівлі а десь в іншому місці. І що ти цим хочеш сказати --- нервово запитав Лукас. А тим, що так роблять лиш ті вбивці які хочуть погратись, заради забави з призом. Тобто вбити багатьох людей в одному місці але просто розмістити їх там де їх зможуть знайти. І ще дещо… Марк дістав свій телефон та знайшов якесь фото з новин, це відбулось у їх сусідньому місті. Там теж знайшли тіло застрелене у груди та у ноги, то була жінка 46 років. Мері Скот. І ще було відомо, що вона була зниклою безвісти більше неділі. Лукас уважно слухав проте все одно не міг зрозуміти що відбувається. Після гри вони вийшли на подвір’я. Чуєш Лукасе, я планую їхати з друзями на відпочинок коло річки. Хочеш з нами, і ще можеш своїх взяти?

Ні, дякую у мене мої за кордоном ,і тим більше бажання немає кудись їхати. Ну як бажаєш, а я завтра зранку буду їхати, і мене не буде десь з неділю так що не сумуй тут. Не переживай за мене, повеселись з друзями, тебе тут давно не було. Ходімо додому вже темніє, а тобі рано вставати. Так, ти правий брате, ходімо. Повернувшись у кімнату Лукас після душу хотів написати Нікі проте зупинився на мить. На телефоні вона була підписана у нього як Ніколь Мідл. Потрібно це виправити --- подумав він з посмішкою. І змінив її на «Вишенька». Згадавши як їй подарував цукерку в знак дружби, і коли вона стояла коло дерева вишні й слідкувала за ним. А ж раптом прийшло повідомлення він Ніки.

Ніка: Привіт ще раз, що поробляєш?

Лукас: Привіт, тільки що сам хотів написати. Та нічого, не знаю чим себе зайняти.

Ніка: Можу порадити чудовий фільм. Тільки що з подругою подивилась, жахи, я тобі кину силку.

Лукас: Цікаво, тоді сьогодні гляну, дякую. А ти чим займалась сьогодні?

Ніка: Читала книгу, дивилася фільм, і ще сьогодні будемо пекти з подругою піцу.

Лукас: О, це чудово. Тоді гарної вам випічки, а я піду гляну фільм. Завтра будь на зв’язку.

Ніка: Гаразд, гарного перегляду. Ти теж будь на зв’язку.

Поставивши телефон Ніка пішла готувати тісто, а Дженні нарізала продукти:

Дженні: Я вже нарізала ананаси, гриби, та все інше. Залишилось лиш викласти все на тісто.

Ніка: Чудово тісто теж готове, потрібно ще кетчуп.

Виклавши всі продукти на піцу дівчатка поставили її у духовку, а поки вона запікається стали шукати фільм проте прийшло сповіщення від куратора: Завтра виходимо на навчання, нам підсилили охорону тому небезпеки не буде.

Добре що виходимо на навчання, а то я вже не знаю чим себе зайняти дома---сказала з полегшенням Дженні.

 Так, я теж рада—відповіла Ніка. А ходімо завтра після занять у наше улюблене кафе? Я так давно там не пила каву. Та, я не проти, теж хочу туди піти.

Тоді вирішили, завтра у кафе після занять. Наступного ранку дівчата приїхавши до коледжу не могли не звернути увагу на кров коло входу на плитці, поруч стояли інші студенти з сумними та наляканими очима. Досі ніхто так і не міг оговтатись після тієї події. Інші пробували вимити кров спиртовими серветками, але все марно. Здавалось ніби плитка її поглинула, залишивши цей слід назавжди в усіх у пам’яті. І навіщо потрібно було його саме сюди класти--- почула по заду себе Ніка й здригнулась. То сказав Лукас. О, Лукасе я тебе й не помітила. Ходімо у середину бо скоро заняття почнеться. Пройшовши у середину Дженні не змогла стриматись і заговорила з ним дивлячись примружуючись: Так ось який ти. То ти Лукас, будемо знайомі я Дженні---найкраща і єдина подруга Ніки тому зарубай собі на пальцях. Якщо образиш, або засмутиш мою безцінну подругу, я всі твої рижі кучерики повириваю. Мовила вона обіймаючи Ніку за плечі й посміхаючись натягнутою посмішку. Таким чином вона попереджала тих хто знайомився з Нікою, бо минулого разу такі знайомства робили їй дуже болючі рани. Було нормально коли це були дівчата, а тут на тобі---хлопець! Ніку ця поведінка подруги аж ніяк не турбувала, а навпаки гріла її з середини. Вона дуже тішилась, що хоча б Дженні не відвернулась від неї коли вона захворіла.