Невже це насправді

Попрощавшись з подругою Ніка пішла додому пішки, так як не вспіла на автобус. Чимчикуючи по парку коло ставка де часто читала книги бачила багато людей які теж проводили вільний час. Йшовши поміж них вона зауважила, що усі були у групах та в парах. А далі коло її улюбленого схилу побачила того хлопця, якого зустріла у кафе. Він сидів рівно на тому місці, коли її забрала швидка місяць тому. Під час приступу вона ледь не полетіла у низ, як добре що подруга була поруч в той час. Підійшовши до нього ближче до схилу вона сіла поруч, але між ними все ж залишалась відстань. Хлопець її помітив, і мовив лиш слово «Питай». Що?- відповіла здивовано Ніка. А він продовжив. Питай хто я, бачу по твоєму обличчю що цікавить, хто я такий та що робив коло озера. Ти мене тоді бачив? Так, і не раз. Тобто не раз--- мовила здивовано Ніка. Бачив тебе вперше за деревом, де ти ховалась, а ще коли вийшов прогулятись у вечері і помітив тебе там. Пробач я не хотів тебе лякати того разу, я сам не очікував що трісне гілка. Я лиш хотів… Повернувшись обличчям до неї він немов заціпенів, не зміг промовити далі ані слова, що тримав у своїй голові. Поглянувши їй в очі хлопець ніби зачарувався ними, тому різко обірвав слова що говорив. Він не міг відірвати свій погляд від неї, у ній він бачив щось , що притягує. Оклигавши, що він на неї довго дивиться, прикутим поглядом. Різко відсторонився від неї зміг вимовити лиш пробач. Та пробубнів собі під ніс щось незрозуміле. Та все гаразд відповіла вона. То що ти там робив? Роздивлявся місцевість та побачив ледве протоптану доріжку в ліс, вона мене привабила і я пішов туди. Навіть не уявляв що є такі гарні місця, і за деревом почув хруст та побачив лиш твій силует. Думав за мною хтось слідкує тому пішов назад.

Ніка: зрозуміла, пробач якщо тебе тоді насторожила. У тому місці буваю лиш я, крім мене там ніхто не блукав. Гаразд, то як тебе звуть, це я можу дізнатись? Я Ніколь проте можеш просто Ніка. А я Лукас, будемо знайомі. Він простягнув до неї долоню, а у ній була цукерка, вишнева яку дуже вона любила. Тримай це тобі в знак знайомства мовив він з посмішкою. Вона подякувала та її погляд різко впав на годинник, вже майже шоста година їй потрібно було приймати ліки, та у сумці їх не було здається залишились дома. Якого біса--- мовила вона дратовано з переляком. Пробач мені потрібно негайно бігти додому, мовила Ніка з голосом повним страху. Що сталось запитав Лукас. Я не взяла з собою ліки тому маю негайно йти. Гаразд а тобі далеко з відси? Він сам того не розумів чому це питає. Ні, тут не далеко. Тоді йди, ще зустрінемось, на прощання промовив він. А на обличчі була маска тривоги. Ніка побігла додому а Лукас залишився сидячи на схилі.

Він продовжив так сидіти ще годину, розмірковуючи що це відбулось з ним коли поглянувши в її очі. Я що справді так довго на них дивився, спитав він сам себе? Вперше з ним таке відбувалось, що від людських очей не міг обірвати погляд. В ту мить, у своїх грудях він чув як сильно билось його серце та затримане дихання. Відкинувши всі ці думки, попрямував додому. Зайшовши у двір його зустріли невідомі люди, то були бізнес партнери батька. Він знав що краще в цей час коли приходять « Поважні люди », краще батькові на очі не показуватись. Особливо у такому одязі, та все ж батько його помітив але з посмішкою представив свого сина тим людям. Ось це мій син промовив батько, схиливши повільно до мене голову та промовивши тихо губами команду "вклонися". Це ніби прийнято при важливих зустрічах. Лукас вклонився та привітався так як вчився з батьком. Вітаю вас пане та панні, мене звуть Руктор Лукас Шотович. Приємно вас тут бачити, пробачте що не в офіційному. Усі інші почали сміятись , батько похлопав мене по спині, то був знак "вільно", можна йти. Дійшовши до своєї кімнати я пішов одразу до вбиральні. Після неї сів на ліжко та дивився у відчинений балкон. Там вже було темно. Цікаво, як Ніка дійшла додому, чи все добре? Він перший раз за когось став турбуватись, так вона його привабила. Направивши очі на стелю побачив її обличчя: темні коричневі очі, що нагадували молочний шоколад; хвилясте волосся обережно заплетене в пучок темно-зеленою резинкою; біла шкіра ніби нагадувало сніг. Цікаво, що вона за ліки приймає? У кімнату постукали два рази. Так увійдіть. Зайшла мати та спитала де і чому я так довго не приходив додому. Просто гуляв мамо, нічого такого, а що? Мати завжди переживала, така у неї була душа, занадто добра. Добре не звертай уваги на батька, ти ж знаєш який він коли йде важлива зустріч. Так мамо я знаю тому з кімнати я не вийду. І вечеря сьогодні буде трішки пізніше, переговори трохи затримаються ще на хвилин тридцять. Гаразд мамо я прийду. Одягнувшись в домашній одяг та спустився рівно у зазначений час. Нарешті мій син вийшов, сідай скоріше вечеряти. Так тато казав лиш тоді коли розмова пройшла добре, та на цей раз він немов світився. Невже все настільки добре пройшло? Кохана теж сідай є новина. Мій план спрацював ідеально, ми відкрили новий проект що до тієї будівлі за десять кілометрів з відси, яка вже в аварійному стані. Тепер там буде пляжний відпочинок з парком та готель для ночівлі. Чудово батьку. Це не вперше у батька злітає бізнес до гори. Ти сину підійшов саме у потрібний момент, вони хотіли побачити усю нашу сім’ю. І підписали його дякуючи тобі, через твоє виховання.

Лукас в одну мить пригадав усі моменти його як він казав «виховання». Де він ходив з книгами історії на голові по лінії, стояв колінами усю ніч коло столу та розбитої дорогої вази яка виявилась підробкою, вигнавши його малого на вулицю в шалений холод за заперечення підкорятись. Мати не могла з цим нічого зробити бо в той час вона постійно була не дома. Лиш тоді батько міг з ним робити усе що хотів. Його рятував лиш старший брат Марк від нападів батька, проте іноді він сам не міг нічого вдіяти.

Порятунок був ще від нашої прибиральниці по дому, та коли батько помітив як вона нас заспокоювала та жаліла звільнив її і сказав більше не появлятись тут.