Перший промінь

Вперше за довгий час, що Ніка провела у лікарні, вона побігла одразу до ставка де зростала та проводила весь свій вільний час. Разом з своїм котиком по імені Бенто, вони сіли на берегу та дивились на хмари. Ніка була неймовірно рада, що повернулась додому, до природи яку вона так любила, подалі від білих лікарських палат де віяло спиртом та незрозумілим запахом від ліків. Наближався вечір, і потрібно було йти додому, бо потрібно пити ліки які виписав лікар та готуватись до навчання у коледжі. Промовила вона, зітхаючи від суму. Повертаючись вона помітила далекий силует людини, то був хлопець який сидів і дивився у воду, ніби подумки її питав про щось.

Він її не помітив коли вона підійшла ближче його роздивитись, і вона сховалась за деревом вишні. Її гілки були всі одягнені смачними темно-червоними ягодами, здавалось ніби скоро люба гілка трісне від такої кількості ягід на ній. Цю вишню Ніка дуже любила. То була її вишня, яку тато посадив коли вона народилась. І заховавшись за нею вона роздивлялась хлопця, тому що крім неї тут ніхто не буває. А тут на тобі невідомий хлопчина сидить у воду очі вилупивши. Ніка була вражена його виглядом, сидів він у довгих чорних штанях та у білій сорочці, проте бракувало йому піджака подумки сказала вона. Але найбільше її погляд притягнули його рижі кучері на голові, вони неймовірно виблискували на сонці, ніби промені пускали.

Хруст… то все ж таки зламалась гілка вишні. Почувши це хлопець повернувся у її бік, через гілки вона побачила його очі. Та пробубнила собі під ніс:

Ого у нього очі немов «Турмалін»…

Нагадують рідкісний камінь з унікальним блакитно-зеленим відтінком.

Ніка добре зналась на каміннях, бо шукала рідкісні екземпляри разом з татом. Нікого не помітивши коло себе хлопець пішов геть. А Ніка теж пішла додому набравши в дорогу жменьку вишні…

Зайшовши у дім її одразу гукнула мама з посмішкою на обличчі:

Що знову до вишні бігла?

Так мамо, а куди ще могла якщо не до вишні.

Мати: гаразд мий рука та сідай за стіл, будемо вечеряти та поклич батька хай спускається з свого офісу.

Гаразд мамо, мовила дівчинка.

Зібравшись за столом вони довго розмовляли на різні теми. Які плани на завтра, коли поїдемо у кіно, та розповідаючи веселі історії.

Проте Ніка не розповіла батькам, що коли бігла до ставка побачила хлопчика. Вона ніби відчувала, що поки їм цього не потрібно було знати. Повернувшись до своєї кімнати вона прийняла ліки та готувала речі на завтра до коледжу. Вона раділа завтрашньому дню, бо нарешті за довгий місяць проводячи у лікарні ,вона зустрінеться з Дженні. Її найкращою подругою, вона не могла дочекатись тієї миті коли зустрінеться з нею та міцних обіймів при зустрічі. Весь час вони лиш могли дзвонити одна одній по відео,

або писати повідомлення. Дженні не могла приїхати до подруги через її поганий стан тому вона лиш могла передавати фрукти та інші солодощі які їй було можна. Особливо сушені фрукти, Ніка їх дуже любила, тому більшість було лиш сушене.

Прокинувшись самого рання, Ніка відчула приємний аромат, то мама пекла її улюблені вафлі, а також було чутно сміх батьків які лунали з коридору. Їй одразу стало тепло на серці… Спустившись у низ всі сіли снідати:

Мати: Сьогодні тато тебе підвезе до коледжу.

Ніка: гаразд, проте я можу і сама поїхати на автобусі.

Мати: Ні, ти ще не одужала.

Тато тим часом шукав свої документи по роботі, він працював адвокат і не поганим. Його багато хто знали, і більшість звертались до нього. Проте також захоплювався письменництвом, часто Ніка слухала його твори та казки на ніч. А для мами писав неймовірні вірші. Не дивлячись на його важку роботу він постійно приділяв час на неї і на маму. Мати була кондитером, у неї завжди багато замовлень. Її пироги неймовірно смачні але й іноді шкода їх їсти, бо занадто вони гарні. Ще мама добре зналась у медицині, вона казала що раніше працювала у лікарні, проте на моє питання. Чому вона не стала лікарем, вона ніколи не давала відповідь. Наша сім’я була не багатою, але трохи відомою не тільки через роботу , а саме через нашу доброзичливість. Кожен знав, якщо потрібна допомога то ми поруч. У подяку за ремонт машини нам сусід приніс відерце червоних яблук, дуже солодких немов мед. А тітка Емма корзинку малини.

Голос батька перервав мої думки:

Батько: де мої папери, люба ти їх не бачила?

Мати: Подивись уважніше!

Цю фразу мама постійно казала татові коли він щось губив та не міг знайти.

Батько: О, все знайшов. * радісно з сміхом вигукнув тато*

Дякую кохана все я у машину, а тебе Ніка я зачекаю у машині.

І так щоразу, лиш коли мама скаже « Поглянути уважніше» все тато знайде.

Одягнувшись у своє синє худі та широкі джинси я заплела пучок на голові. Захопивши сумку та навушники разом з книгою, яку мені купили у лікарні під назвою «Промінь».

Ця назва одразу мене зацікавила, і я без роздуму її купила. У лікарні розпочати її я не змогла тому візьму з собою, на перерві спробую прочитати хоча б перший розділ.

Спустившись до машини я обійняла Бенто та поїхала до коледжу. Попрощавшись з батьком я побігла до аудиторії та поглядом шукала подругу Дженні. Проте її ніде не було видно, і ось настала перша пара, усі сіли за парти та слухали викладача. То була математика, Ніка ніколи її не любила, постійно від різних задач у неї боліла голова.

Настала перерва на обід ,і ось через вікно Ніка побачила як Дженні біжить до входу у коледж. Ось нарешті цей момент, їхня зустріч за довгий час на відстані.* подумки промовила Ніка*.

Дженні: Ніка!!! * радісно вигукнула вона*

Нарешті ти тут, я так за тобою сумувала!!!* з сумом мовила вона*

Ніка: І я теж дуже сумувала.

Дженні: Мені стільки потрібно тобі розповісти, та з першу ось тримай це тобі подаруночок на виписку з лікарні.

Ніка розгорнувши обгортку бачить книгу яку вона дуже хотіла проте її ніде було знайти, а на сайтах була позначка лиш розпродано. Історія про Дівчину-птах, що у ночі перетворювалась на людину та співала неймовірні пісні…