***

Вона не йшла – пливла залою, обдаровуючи довкілля своєю присутністю й анітрохи не сподіваючись на подяку за цей царський дарунок.

Вольове підборіддя, ямочки на щоках, розкішні чорне волосся. А ще зарозумілість і гордовитість навпіл зі втомою.

Коли до мого столика їй залишалося чотири кроки, я вкинув у високий келих три горошини концентрату Шардоне і ввімкнув підсвічування костера. Горошини заметушилися по обсягу води, лишаючи золотисті сліди з перламутровим полиском. Підсвічування теж не підвело: бульбашки вуглекислого газу лискотіли сріблом, підкреслюючи «шал» бармен-реакції.

Джоанна звернула увагу на бурю в склянці та сповільнила крок, а коли подивилась на мене, її чекав твердий погляд і відпрацьоване трьома сотнями зустрічей привітне обличчя. Не демонстрація успіхів дентопрому, а дружня усмішка: «збентежена пропозиція». І лише коли її очі трохи розширилися, здіймаю ліву руку. Скромний жест: недвозначно запрошує, проте не зобов’язує. Жест – питання, повз яке легко пройти, якщо, звісно, тебе десь чекають.

Наші погляди зустрілись. Вона спинилася. Насупилась. Якийсь смертний посмів зупинити її ходу! Подія і справді дивовижна.

Крок у мій бік. Усмішку роблю ширшою. Не щирюся, – скупий блиск здорових зубів із натяком на відповідний дух. Плавний підйом із крісла. Певна річ, плавний. Не сполохати, не стривожити...

– Новенький? Я тебе раніше не бачила.

Роблю скорботне обличчя й розводжу руками:

– Новенький. Уже друга година як...

Виходжу з-за столу й відсуваю стілець. Вона кілька секунд розмірковує, потім сідає на запропоноване місце. А я повертаюсь на своє.

Найскладніше позаду. Тепер головне – без пауз. Відповідати швидко і легковажно, тільки репліки-провокатори, підпори наступних питань. Що більше запитає, то міцніша її впевненість, що вербальний танок веде вона...

– З «Пілігрима», чи що? Мене звуть Джоанна. Для друзів Джо. Для решти – Анна. Ти мені хто?

– Даніель. Але не примхливий. Як хочеш, Джо, так мене і клич.

Вона хмуриться.

– Ти не відповів!

– Хіба?

Відкидає чубчик і сміється.

– Слушно! Ти прикольний хлопець, Дене.

У неї завжди приємний сміх: зважений і привабний. Прикладаю долоню до грудей і смиренно схиляю голову. Засушено-лапідарна версія «намасте». Їй подобається.

– Що п’єш?

– Скуштуй, – посуваю келих разом із костером у її бік.

Горошини цілком розчинились. Однорідна блідо-жовта рідина ліниво хилитається, з дна сріблястою цівкою тягнеться нескінченна вервечка бульбашок-усесвітів.

– Шампанське. Неперевершений венеціанський смак.

– У Венеції є виноградники?

– Мені дуже шкода, що там немає нас.

Вона бере келих і робить обережний ковток. Схвально киває:

– Непогано.

Ще ковток, сміливіший.

Закрайка келиха забарвилась помадою. Беру в неї шампанське й роблю ковток достоту по червоному сліду.

– Тепер тиждень гадатиму, що ми цілувались.

Вона сміється і повторює:

– Прикольний. Чим займаєшся?

– Шукаю роботу.

– У тебе немає контракту? – брови здивовано злітають вгору – Герой самовпевнений і не в міру відважний?

– Так, це про мене.

– У нас так не заведено, – хитає головою Джо. – Вартість життя на Плутоні не по кишені звичайному туристові.

– Я гадав, тут одні каторжани.

– Ти засланий?

– Ні, я – незвичайний. У мене космічні амбіції та море оптимізму.

– А! – вона легковажно веде рукою і ледь не скидає келих зі столика. – Тут усі такі. Сюди інші не літають.

– Значить, я прибув за адресою.

Краєм ока помічаю біля себе рух.

– Привіт, Джо! Не заважатиму?

Підсідає парубок: до сорока, але добряче за тридцять. Широкі плечі, уважний погляд... Сірі очі, вуса «підковою», стильна зачіска. Це Костик. У трьох випадках із п’яти – мій кат і вбивця.

– Ми ще не збагнули, – відповідаю парубкові. – Але впритул підійшли до цього питання.

Джоанна сміється:

– Привіт, Коне. Познайомся, це Ден. Дене, це Кон.

– Костянтин, – незаперечним голосом представляється Костик і простягає руку. У нього твердий потиск. Долоня міцна і суха.

– З «Пілігрима»? – запитує Костик. – Чому не зі своєю групою?

– У нього немає групи, – каже Джо.

Костянтин здивовано морщить чоло. Поки Джоанна знову не втрутилась, кваплюся пояснити: