Від автора

Вітаю, друзі! 

Ви щойно перегорнули останню сторінку книги, і те, що ви щойно прочитали, навіть схоже на щасливий кінець, або як ми звикли говорити, "хепі-енд". Але чи дійсно події вичерпали себе, і на цьому з чистою совістю можна поставити крапку?

Кожна історія має свою зав'язку, власне, розвиток подій, і кінець, і ця історія - не виняток. Але насправді вона ще не добігла кінця - на друзів ще чекає чимало пригод. На тепер вже вільних від темряви територіях колишньої ерефії з’являться нові держави, і деякий (на жаль, короткий) проміжок часу буде здаватись, що ось він - довгоочікуваний золотий вік миру і процвітання. Але темрява в серцях залишиться непереможеною - по всьому світу з’являться загадкові групи екстремістів, які вчинять глобальний теракт, наслідком якого стане дивна епідемія. Дуже швидко - навіть підозріло швидко - знайдуть вакцину, яка усуває симптоми, але має жахливі побічні ефекти, змінюючи поведінку і реакцію ока на світло. Глобальний карантин, масковий режим, комендантська година, дивні культи і вуличні проповідники, зрада, насильство, нові жахливі теракти, тотальна вакцинація - ось що прийде на зміну ейфорії від перемоги над Темрявою. 

Попереду - епічна битва наших друзів разом з новими союзниками проти апологетів зла, а результати її будуть дуже неоднозначними, однак, обнадійливими.

Так, ви вгадали, якщо подумали, що я вже маю чернетки наступної частини трилогії - це дійсно так, потрібен лише час аби привесті їх до ладу. Звісно ж, ця історія все ще може зробити поворот, несподіваний навіть для мене, але в загальних рисах події вже визначені. Далеко від долі (роль якої грають мої пальці на клавіатурі) нашим героям вже не втекти…

Але досить спойлерів - давайте поговоримо про ті твори, які надихнули мене під час роботи над другою частиною трилогії. Звісно ж в першу чергу - це улюблені цикли "На порозі темряви",  "Нижній рівень”, і "Хмель і Клондайк” Андрія Круза (земля йому пухом). Це дійсно культові речі, які я перечитував стільки разів, що вже майже вивчив напам'ять.

Так само, як і в першій частині, в "Променях надії" прослідковуються певні паралелі з не менш улюбленою трилогією “Володар перснів” Джона Роналда Руела Толкіна, є дещо й з чудового циклу про Гаррі Поттера Джоан Роулінг. Так само є певні запозичення з роману “Престиж” Крістофера Пріста - хто ще й досі не бачив вражаючої однойменної екранізації (2006) від великого Кристофера Нолана - дуже раджу. В романі (і відповідно, у фільмі також) згадується Нікола Тесла, досліди якого випередили свій час і зробили можливими неймовірні фокуси героїв. Взагалі, використання електромагнітного поля для подолання межі між реальностями, подорожей у часі, навіть для захисту від небажаних сутностей і ефектів, проходить червоною ниткою крізь всю трилогію, тож на сторінках третьої книги ви ще не раз зустрінете це ім'я.

Несподівано в цій книзі з'явились також деякі елементи з “Цитаделей гордині” Алекса Каменєва, "Арсантів” Антона Фарутіна, і навіть щось з "Нескінченного літа” - шедевральної візуальної новели, в яку я раджу пограти всім, і вважаю просто неперевершеною, еталонною грою цього жанру (про моди до неї теж не забудьте).

Я надзвичайно вдячний авторам цих, і ще безлічі неназваних творів. Ми - це дійсно те, що ми читаємо. А ще більше прочитане нами впливає на те, що ми пишемо, тож дякую всім вам це раз. Поява цієї книги - це значною мірою і ваша заслуга теж.

Також хотів би висловити свою вдячність всім моїм читачам - тим, хто глава за главою читав книгу на "Букнеті”, коментував її, ділився своїми враженнями… Завдяки вам я зміг вчасно (до кінця року) завершити роботу над другим томом, бо відчував свої зобов'язання перед вами і старався вас не розчарувати. Дякую, що читали і мотивували мене!

Вже традиційно хочу подякувати моїм дівчатам  - доньці і дружині. Без них я не досяг би нічого, не зміг би довести до кінця жодного з моїх починань. Саме вони завжди надихають мене, підтримують і мотивують. Любі мої - все, що я роблю, я роблю заради вас.

Не можу не згадати і своїх університетських друзів, які стали прообразами друзів головного героя трилогії. Сподіваюсь, ви не гніваєтесь на мене за деякі художні домисли і фантазії. Зрештою, всі ваші персонажі є дуже позитивними, і я навіть не вбив жодного з них. Ну добре - так, в першій книзі Вова загинув, але Олексій своїми маніпуляціями зі струнами Всесвіту, здається, повернув його до життя, тож в наступній книзі ми, можливо, з ним ще зустрінемось. Цікаво, чи пам'ятатиме він щось, повернувшись з небуття, та ще й потрапивши до іншої реальності? 

Колись я вже згадував, що вірю в те, що міста є до певної міри живими істотами, і мають свій характер, ба навіть свою душу. Вони дбають про своїх мешканців, і накладають на них свій неповторний відбиток. Душа Полтави - чиста, світла і дуже приваблива. Це невеличке, але надзвичайно затишне містечко, в якому я народився, виріс, і колись помру. Тож хочу вже вкотре подякувати моїй рідній Полтаві за всі ці щасливі роки. В наступній книзі я продовжу знайомити вас з різними куточками мого улюбленого міста, і хоч я не певен, що Полтава в тексті - це місто з нашої реальності, вона так само прекрасна... 

А наостанок я приберіг, мабуть, найважливішу подяку - подяку воїнам ЗСУ, завдяки яким ми всі можемо продовжувати працювати, і взагалі - продовжувати жити, може вже не дуже звичним і комфортним, але своїм життям. Всім, хто зараз читає ці рядки, пропоную підвестися на ноги, і вшанувати хвилиною мовчання пам'ять про всіх тих, хто віддав свої життя за Україну, віддав їх за нас. Герої не вмирають…. На жаль, я не маю таких здібностей, які виявив Олексій в останній главі книги, і не можу просто попрацювати зі струнами Всесвіту аби повернути їх до життя, і взагалі, відмінити все те страхіття, яке принесли на нашу землю наші закляті "брати”.  Але я все ж таки сподіваюсь, що жертви наших героїв не були марними, і що вже скоро в Україні запанує такий довгоочікуваний і справедливий мир.