Глава 2 "Згадки про темряву"

"Якщо у тебе параноя, це ще не означає, що за тобою не стежать."

Фокс Малдер, Секретні матеріали

Вечір поволі опускався на місто. Полтава засинала. Тихий, ніби змовницький шелест листя за вікном нагадував про давню, первісну силу природи, приховану за видимістю цивілізації. На столі -  залишки вечері, недопиті чашки чаю, уламки розмов, що спліталися у в'язь спогадів, думок, побоювань, підозр і невідомого. Друзі, які вже звикли до постійної загрози темряви, почувалися тепер просто втомленими й трохи загубленими в цьому світі, де реальність, здавалося б, нарешті повернулася до звичного вигляду. Проте ніхто не наважувався промовити вголос те, що відчували всі: щось залишилося, якийсь невидимий слід темряви переслідував їх, наче затхлий запах минулого, якого вже ніколи  не позбутися.

Олексій мовчки сидів за столом, втупившись у свій чай. Розмови за столом поступово стихали, друзі потроху почали збиратися, прощатися і розходитися. Андрій і Тоха тихо обмінялися прощаннями з господарями, прихопили з собою Тетяну, яку пообіцяли довести до її дому, і коли двері за ними зачинилися, Олексій відчув, як тиша важким тягарем лягла на плечі. Він зробив над собою зусилля, аби подякувати матері та сестрі за чудовий вечір, а сам повільно піднявся сходами до своєї кімнати. У голові безпорадно метушилися думки, йому здавалося, що все, що відбулося там, на темних землях, ще не завершилося, ба навіть ще по-справжньому й не починалося! Темрява, яка охопила колишню ерефію і прагнула поглинути весь світ, лишила в його думках невидимий слід - неначе відмітила його своєю незмиваємою міткою. 

Так, за думками і побоюваннями, Олексій, не роздягаючись приліг на своє ліжко, де продовжував прокручувати в голові недавні події. Сон підкрався до нього зненацька. Він і не зчувся, як почав дрімати, і перші тіні сновидінь вже почали малювати перед його очима образи темряви.

І знову – Ірина. Вона стояла десь попереду, маленька і беззахисна, проте, як завжди рішуча і сильна. Але навколо було щось не так. Ліс, темний і загрозливий, оточував їх, неначе справжнє втілення темряви. Тіні випливали з-за дерев, мовчазні й загрозливі, без видимих обрисів, але з ледь вловимими рисами облич, яких неможливо було роздивитися - все, що можна було розгледіти - це червоні вогники очей, все решта тонуло в густій темряві, яка начебто навіть стікала по ганчір'ю в яке вони були загорнуті. Червоне світло, схоже на лазерний промінь, прорізало повітря, торкаючись стовбурів дерев, але не могло пронизати клуби темряви, які розпливалися навколо. Ірина зробила крок уперед, готуючись пожертвувати собою ще раз.

"Ні!" - в розпачі закричав Олексій, але слова загубилися у зловісному шепоті лісу. Сестра повільно обернулася, і Олексій побачив її очі, повні суму й рішучості, повні любові і самопожертви. І все - лише мить, потім - спалах і вибух. Ірина зникла в полум'ї, а Олексій опинився на самоті в темряві, де було чути тільки шурхіт ганчір'я тіней і зловісний сміх того, хто прикидався його батьком. Чорні, мов безодня, очі чоловіка, що наближався ривками, наче телепортуючись, гіпнотизували, вабили до бездонної прірви. Він повільно простягнув руку вперед, тіні знову затанцювали довкола, і Олексій почув глухий стогін Землі, який змушував м'язи тремтіти, і наче породжував відлуння всередині голови. Здавалось, сама природа ридала в агонії. Червоний промінь став яскравішим і почав пульсувати в такт його серцебиття, а потім все почалося знову - і знову сестра раз за разом "запалювала зірку" аби врятувати їх всіх...

Олексій прокинувся, обливаючись холодним потом. І водночас йому було спекотно, він задихався ніби щойно вибіг з пекучого полум'я. Подушка була мокра, а серце калатало так, що він ледве міг розчути власні думки. Промайнула думка, що це лише сон, але відчуття були такими реальними, що, здавалося, він знову перенісся у темряву. Може ми так і залишилися в темряві, а все це - повернення додому, сьогоднішній вечір - тільки сон?

На годиннику було лише опів на першу, хоч йому здалося, що минули години. Олексій підвівся, завмер, вдивляючись у темряву за вікном. І тут його погляд впав на машину, що стояла на іншому боці вулиці. Велика, чорна, з щільно затонованими вікнами, вона виглядала зловісно, ніби безмовний страж. Прокинулася паранойя. Хто це? Навіщо вони тут? Можливо, то просто сусіди, але інтуїція кричала, що за ним стежать. Він швидко закрив фіранки, намагаючись захистити себе від поглядів ззовні.

Телефон пискнув. Він взяв його до рук і здивовано побачив повідомлення у Телеграмі від невідомого користувача. В повідомленні - посилання на папку Google Диска і текст "почитай, а потім поговоримо". Ще якусь мить Олексій вагався, чи варто переходити за цим посиланням, але цікавість перемогла. Папка містила цілу низку документів, ретельно розкладених за підпапками. Назви деяких папок були просто алфавітно-цифровими ідентифікаторами, а деякі, здавалось, натякали на таємниці, на які він навіть не сподівався натрапити. "А чи потрібне воно мені? Може вже досить з нас таємниць?" - мимоволі подумав Олексій, але потім все ж таки відкрив першу папку і почав читати перший же документ, який потрапив йому на очі, потім перейшов до наступного, потім ще до одного...

Йому здалося, що він потрапив у справжній світ змов і секретів. Щоразу, як він читав новий документ, перед ним вимальовувалася картина, яка, мабуть, здатна була викликати жах у будь-кого. Виявилося, що ще за радянських часів так званим "дев'ятим спецвідділом" НКВД, а потім КДБ, проводилися, причому організовано і масово, досліди над темрявою. Експериментатори не розуміли її природи, але намагалися використати темряву як зброю. У глибоких шахтах, оточених потужними електромагнітами, створювали зони темряви, де з'являлися тіні. В цих експериментах брали участь люди, добровільно чи під примусом, і більшість з них загинули, ставши жертвами жахливих дослідів. Ідея була в тому, щоб змінити людську природу, створивши гібрид людини й тіні, який був би швидший, сильніший, і мав би надприродні здібності. В папці навіть було кілька відеофайлів, і Олексій відкрив було один, але подивившись кілька секунд вимкнув - дивитись таке вночі було страшно. Від побаченого на відео волосся ставало дибки - піддослідних наче намагались приготувати живцем у мікрохвильовій печі - на думку спадало тільки таке порівняння...