Оповідання 3. ХВОРЕ ГОРЛО

Знову з Вами я, Поліна. Тільки тепер трохи старша. В цій розповіді мені тринадцять! Я вже довірила Вам свої історії про вірного песика та веселу курочку, у бабусі, на селі.

А наразі, у своєму класі, я маю на шиї тягар відповідальності! Чому учні, що не хочуть навчатися, живуть собі на радість? А ті, що намагаються насититися знаннями, вляпуються в пригоди, на кшталт додаткових зобов’язань перед шкільним загалом?

Звісно однокласниці заздрять мені. Та коли потрібно щось вирішувати, вони малюють нігті й заглядають у телефони. А мені треба провести класні збори, розв'язувати якісь питання та письмово відзвітувати. Це страшенно нудно, але ж навіщось я взялася за цю роботу, тому буду відповідально її тягнути...

Надворі зима, а наша школа стоїть якраз за озером, посеред масиву. Звісно, коли ми зграєю йдемо на заняття, то обов’язково скачемо на мілині, щоб розбити повітряні бульбашки. Вони так гучно тріскаються...

Ось і зараз одна тріснула, в мене під ногами! Тільки тепер я по коліна у льодяній воді, а мій портфель з книжками та зошитами, плаває поруч. Ні, топитися я не збиралась. Тим більше, що хлопці швиденько витягли мене з води, але до школи сьогодні я вже не потраплю. Я пішла в бік дому й уявляла: як засмутиться мама!

Так, крику було багато. Любить моя матуся гамірні настанови. А тут ще й така нагода підвернулась! Її красуня-відмінниця приперлася додому через пів години, як пішла, вся мокра холодна та з повним портфелем води.

Далі були розтирання, обкутування та просушування. Я висохла нормально, але підручники тепер стали гофровані й виглядають дуже екзотично! А мені ж по них ще пів року навчатися...

Взимку в мене часто болить горло. Якось навіть хотіли видалити ті гланди і я страшенно боялася. Але лікар виявився мудрим. Він довго заглядав туди, а потім сказав, що краще нехай залишаться. Ніби ліпше перехворіти на горло, ніж застуда залізе в мене глибоко. Я зітхнула з полегшенням та далі жила собі. Дивно, але після вчорашнього «запливу» я почуваюся нормально та сиджу на заняттях.

Наша класна керівничка – красуня. Чоловіка в неї немає, але є син. До неї часто залицяється наш історик, хоч то їх справа. Ми люди дорослі й відносимося до цього лояльно.

От і зараз вона зайшла, вся така з себе, та привела до класу новенького школяра. Симпатяга середнього зросту, мав вишукану стрижку прямого пишного волосся, яке він періодично поправляв. А його красиві сірі очі, з-під густих вій, глянули на наше зібрання поглядом юного кіногероя. Він скромно представився Олександром, і наша демократична керівничка не примушувала його відразу викладати біографію перед абсолютно незнайомими дітьми та просто дозволила сісти за вільну парту.

Ввечері в мене вже була температура під сорок і горло я навіть не відчувала. Просто страшенно пекло, як завжди. І бурхлива лекція від мами продовжувалася так довго, що навіть навушники не допомагали! Любить вона в мене відриватись під час чергової пригоди з горлом...

Якраз закінчилася друга чверть і наша класна зібрала батьків на підсумкові збори. Там, як завжди, вирішувались нові ціни на обіди та заміна штор у класі. Звісно мене знову хвалили та ставили за приклад. Ось тільки чомусь не згадали, як нещодавно відмінниця плавала серед льоду, на озері. Може тому, що наслідувати цього моїм однокласникам було не варто.

А ще мама страшенно обурювалась, що мені знову прийдеться підтягувати новенького. Я насилу ковтала теплий чай та почувши про це, сказала неочікуване: «Дякую, Боже!» Між нами: хлопчик мені дуже сподобався. Він був тихий і чарівний. І взагалі, на фоні моїх прищавих однокласників, мав вишукані манери юного графа. Це однозначно підкуповувало!

Взагалі, з першого класу, в мене була особлива робота серед неуків. Їх регулярно підсаджували мені й тоді дитина списувала все підряд, наче робот, та отримувала свої законні трійки. Але варто було забрати від мене того нещасного, як він знову перетворювався на круглого двієчника  й миттю псував шкільну звітність.

Тільки цього разу мама помилилася. Мені дісталось не традиційне навантаження, а диво серед див. Саша не був відмінником, але знав всього неймовірно багато! Він цікавився Галілео й Коперником та працями про зірки. Міг годинами розповідати про пустельних тварин, але найголовнішим було те, що хлопчик перечитав набагато більше книжок за мене! Його пізнання в літературі навіть трохи зачіпали мене за живе...

Скоро ми кинули займатися дурницями на основних уроках і в той час, коли хтось з учителів мирно дрімав за столом, а однокласники вдавали, що готують домашнє завдання – я з юним літератором блаженно читала книжки. Річ у тому, що його мама була бібліотекаркою. Звідси тяга хлопця до друкованих рядків.

На заняттях з географії ми читали фантастику, а на історії класичні романи... Це було дуже захопливо! Ми швидко стали найкращими друзями, бо крім світлої голови, Саша дійсно мав манери аристократа. Коли ми, за графіком, займалися прибиранням класу – він дозволяв мені лише протирати пил, а все інше робив один. Додому він гордо ніс мій портфель.

Навесні хлопчик часто дарував мені букетики пролісків і писав вірші. А ще якось, прямо посеред уроку, таємниче взяв мене за руку й тихо сказав на вухо: «Ти дуже подобаєшся мені!» Я страшенно почервоніла та засоромилась. Звісно ми були ще дітьми, але розуміли, що до нас прийшло чарівне й неповторне перше Кохання. Наші з ним світи розлетілись назавжди, але звісно я його пам’ятаю та згадую, як після запливу на озері в мене дуже сильно боліло горло.