⦒ 6 ⦑

Виходжу в сад і мружуся від яскравого сонця, що вже встигло високо піднятись на небі. Аш! Сьогодні воно наче яскравіше, ніж зазвичай, аж очі сльозяться. Ну і де ж він? Ранді сказала, що опікун хоче мене бачити, і що сьогодні в нього напрочуд гарний настрій. Це навряд означає щось хороше для мене. Минулого разу, коли він був у гарному настрої, мені повідомили, що тепер у мене буде не одне, а два заняття з політології на тиждень. Ще те задоволення. Менше за все мені зараз хочеться грати роль покірної підопічної, але хіба ж мене колись питали?

Проходжу вглиб саду і нарешті знаходжу опікуна в компанії Медона. Вони сидять за круглим столиком в тіні вишневого дерева і ведуть невимушену бесіду, посьорбуючи щось із маленьких філіжанок. Медон з цією мініатюрною філіжанкою у своїй величезній ручищі виглядає наче махун із кришталевим черевичком. Його пальці не такі тонкі і довгі, як в опікуна, тому вони ледве поміщаються на тендітній порцеляновій ручці. Подивитися на них, прямо-таки ідилія артійського мирного життя.

Підходжу та по черзі вклоняюсь обом. Дір Кім кидає в мій бік швидкий погляд. Вказує підборіддям на вільний стілець, потім знову повертається до Медона та продовжує перервану розмову.

– Він хоче скликати позачергові збори Ради, – каже опікун. – Не знаю, що в нього на думці, але здогадуюсь, що мирним вирішенням там і близько не пахне. Оран хоче крові. І, зважаючи на все, він її отримає.

Мою увагу привертає вміст кошика з випічкою. Пахне чудово. Вишня, вершкове масло та якісь спеції. Зіра? Принюхуюсь. Справді, вона. Ідеальне поєднання. Від запаху свіжоспеченої здоби в шлунку починає смоктати, а в роті виділяється слина. Якщо я зараз не з'їм що-небудь, то почну сама себе їсти зсередини.

– Ви думаєте, він стане різати заколотників, діре? – каже Медон і додає у свою філіжанку дрібку спецій. Гучно розмішує, постукуючи ложкою по стінках. Звук луною відбивається в моїй черепній коробці і перетворюється на пульсуючий біль. Аш, спала я сьогодні кепсько, голова і так розколюється.

– Це цілком можливо, – відповідає дір Кім. – Під час нашої останньої зустрічі Оран намагався переконати мене, що в нього немає іншого вибору.

Простягаю руку та беру з кошика ароматну плетінку. Ще навіть тепла. Надто добре, щоб бути правдою. Я сподіваюся, що в чайнику... каміс, чудово. Саме те, що зараз треба. Можливо, вдасться нарешті прокинутися. Наливаю собі повну філіжанку гіркої коричневої рідини та не забуваю нашорошити вуха.

– Перерізати всю робочу силу? – Медон робить ковток. – Ми, звичайно, можемо запустити прискорене капсульне виробництво нових свартіїв, але на це знадобляться роки та безліч ресурсів.

Стілець піді мною немов покривається тонкими крижаними голками. Вони так легко говорять про масове знищення цілого класу, ніби обговорюють свіжі плітки чи нещодавно прочитану книгу. Плетінка з вишнею стає поперек горла. Насилу ковтаю її та запиваю камісом. Неймовірно. Адже я сиджу прямо тут, за цим столом. Поряд, і водночас неймовірно далеко. Так далеко, що мене, мабуть, майже й не помітно.

– Більшість артійських родів не підтримають цього, – каже опікун та підливає собі каміса. – Багато членів Ради не погодяться із рішеннями Орана.

– Ви так думаєте, діре? Зараз вони можуть бути проти, але якщо заколоти поширяться від околиць на їхні родові міста – що вони скажуть тоді?

Ось воно що. На околицях Сифіза вже почалися свартійські бунти, і Рада має щось зробити. Мабуть, саме тому Медон постійно у роз'їздах. Він головний муселін, намісник співправителя з питань внутрішньої політики, тому повинен стежити, в якому вигляді той отримає країну при передачі влади в Сезон Бур.

– І, тим не менш, це мирні бунти, – відмахується опікун. – Свартії не взяли до рук зброю. Поки що. Але Орану треба розуміти, що це може змінитися, якщо він й надалі буде застосовувати силу для їх придушення.

Медон задумливо киває.

– Думаю, діре, Оран так поспішає, бо час не на його боці. 

– Питання про передачу титулу не стоїть, – дір Кім постукує ложкою по філіжанці, повільно розмішуючи в ній каміс. Голки в голові знову впиваються у мозок. Невже не можна розмішувати тихіше? – Але, сподіваюся, коли я стану правителем, а він – співправителем, мені ще буде чим правити.

Опікун кидає на мене такий погляд, наче щойно раптово виявив мою присутність. Від несподіванки давлюсь булкою та заходжусь кашлем.

– Їж обережніше, Касіє. Ніхто не відбирає в тебе їжу, – він повертається до свого муселіна. – Медоне, допоможи їй.

Той слухняно киває та гепає мені долонею між лопаток з такою силою, що аж очі починають сльозитись. Аш, так і поламати можна.

– Дякую, – хрипло вимовляю. Роблю ковток каміса і кидаю на Медона лютий погляд. Той знизує плечима, мовляв, наказ є наказ. Потім повертається до опікуна.

– Ви збираєтеся втрутитися, діре?

– Безперечно. Через два дні їду в Артіум, не можу більше стояти осторонь. Власне, Касія їде зі мною.

Настала черга Медона поперхнутися.

– Касія їде до Артіума з вами? – здивовано запитує він. – Ви впевнені?

– Якщо, звичайно, хоче, – каже опікун.

– Хочу, діре!

Від однієї думки про поїздку в столицю моє сердце починає шалено калатати. Головний біль, як і поганий настрій, відразу ж випаровуються, поступаючись місцем нервовому хвилюванню. Невже я нарешті побачу Артіум?