1

Нарешті прийшла весна. Довгождана. Давноочікувана. Тепла й сонячна. Її попередниця, похмура, холодна зима, зі своїми нескінченими заметілями й віхолами, добряче вже всім набридла. І хоча три морозні місяці й порадували чималим різнобарв’ям свят, хотілося зовсім іншого. Душа прагнула неозорої блакиті безхмарного неба, лагідного, пестливого вітерцю на обличчі, аромату бузкового цвіту й запаху першої грози.

Перший березневий ранок звісно ж не міг задовольнити всі ці бажання, однак видався на диво привітним і погожим. Мабуть завдяки його чаклунському впливу Володимир і повертався додому, з роботи, в такому піднесеному і веселому стані. Парубок з радістю розглядав знайомі пейзажі, що проносилися повз брудні шибки маршрутки, що везла його з райцентру в рідне село. Думав про те, що незабаром можна буде вже сходити до лісу за березовим соком.

Доволі скоро плин хлопчачих думок змінив своє русло і він вже вкотре за цей ранок згадав про Лілю. Пригадав її миле рожевощоке личко, приязні позирки яскраво-карих очей, щиросердні посмішки на чуттєвих вустах кольору стиглої черешні, духмяний аромат, що завше линув від довгого волосся чорнявки. Висока, тендітна постава дівчини, навіть у простенькій уніформі продавщиці, виглядала неперевершено-спокусливо.

Власне там, у звичайній продуктовій крамниці з непретензійною назвою «Пролісок», вони вперше й зустрілися. Хоча зав’язка цього знайомства відбулася значно раніше, влітку минулого року. Саме тоді, Володя закінчивши навчання у місцевому ліцеї, шукав хоч якусь роботу. Допоміг рідний хресний, який запропонував парубкові тимчасово попрацювати в його організації охоронцем. Робота хоч і була без будь-яких перспектив, та нічого складного і важкого не обіцяла. Треба було лиш цілу добу відбути свою зміну, а потім дві – відпочивати. Зарплату хресний обіцяв невеличку, але стабільну, та ще й натякнув, що коли юнак покаже себе серйозним працівником, то має реальний шанс на підвищення.

Володя без вагань прийняв цю пропозицію. Байдикувати вдома не хотілося, та й зайва копійчина в гаманці ніколи не завадить. Хлопець тоді просто не знав, які випробування на нього чекають. Вже перші дні роботи показали, що це – непроглядна нудьга. Виявилося, що охороняти юнакові практично нічого. Він став звичайним сторожем практично закинутої автобази на околиці райцентру. Така собі тиха, спокійна місцина де й поговорити ні з ким.

З цією «неприємністю» парубок справлявся як тільки вмів. За зміну він міг з десяток раз неспішно обійти своє підшефне «господарство», приохотився до читання художньої літератури, а коли все це набридало діставав смартфон і слухав улюблену музику, або дивися цікаві фільми і серіали. Правда доба настільки великий кавалок часу, що частенько акумуляторної батареї ґаджету не вистачало навіть на половину зміни.

Ось тут, у всій своїй красі, проявляв себе наступний суттєвий недолік місця роботи Володі. Автобаза, яку охороняв юнак, хоч і знаходилася на балансі організації де працював хресний, однак за борги була давно відключена від електромережі. І якщо самому хлопцеві вночі ще можна було якось обійтися кишеньковим ліхтариком, то підзарядити телефон вже було неможливо.

Вирішення цієї халепи прийшло на думку якось само-собою. Неподалік місця роботи парубка знаходився невеличкий продуктовий магазин «Пролісок», куди він бувало забігав за мінералкою чи ще якоюсь дрібничкою. Саме в цій крамниці Володя й вирішив попрохати підзарядити свій телефон. Першою, до кого він наважився звернутися й була продавщиця з квітковим ім’ям Лілія. Так вони й познайомилися.

Не варто думати, що це знайомство відразу ж переросло у щиру, приязну дружбу між ними. До цього було ще нескоро, адже незважаючи на свої дев’ятнадцять з лишком років, досвіду спілкування з жіноцтвом у хлопця було обмаль. І вся проблема була його в неабиякій сором’язливості і нерішучості. Володя просто відчував себе ніяково в дівчачому товаристві, часто губився в думках при них, і взагалі починав поводитися, на його думку, мов справжній бовдур.

Однак тепер обставини змусили парубка набратися відваги й спершу познайомитися з продавщицею, а потім і попрохати її про невеличку послугу. На його подив зробити все це виявилося не так вже й складно. Продавщицю звали Ліля і вона охоче згодилася підзарядити його телефон. А поки батарея ґаджета поповнювала свої «електричні сили» Володя неспішно смакував гарячою кавою.

В той незабутній серпневий день і пустила перші паростки їхня майбутня дружба. За незбагненними примхами долі робочі зміни охоронця і продавщиці практично співпадали тож бачитися вони могли хоч і не надто часто проте регулярно. На початку особливо активно навіть й не спілкувалися. Так, кілька нічого не значущих фраз про те про се. Теми банальні: погода, останні новини, буденні клопоти життя…

Однак така ситуація тривала не надто довго, і докорінно все змінила звісно ж невгамовна Лілія. На відміну від несміливого і мовчазного Володимира, вона виявилася вельми розкутою й говіркою дівчиною. Тільки-но випадала вільна від покупців хвилинка, як продавщиця розпочинала розмову з парубком. Засипала його зливою різноманітних запитань, розказувала цікаві і веселі історії з власного минулого, багато жартувала, а траплялося навіть підтрунювала хлопця.

Промайнуло зовсім небагато часу і Володя зі здивуванням відзначив як його ніяковість і нерішучість кудись непомітно зникли. Швидко розтанули як останні залишки снігу під теплим промінням яскравого весняного сонечка. І він уже сміливо поспішав до крамниці та впевнено бесідував з продавщицею яка була на кілька років старшою за нього. Та ні ця невеличка різниця у віці, ні те, що вона жінка вже ніскільки не перешкоджали їхньому спілкуванню.