Не радіє неправді любов. Не шукає
Слави там, де коріння гірке пророста.
Чом за вітром котилась душа – не питає.
День і ніч на землі настають неспроста.
Не радіє неправді любов. Щитом віри
Погашає лукавого стріли в вогні.
У саду, насадив що Отець, плід поспілий, –
В полудневу спекоту відрада її.
Не радіє неправді любов. Вільним вітром
Бринить над водою, як пісня Життя.
І як рибі вода, як істотам – повітря,
Треба їй відчувати биття серця Отця.
Не радіє неправді любов. Бо лукавства
Немає у Тому, Хто сам є Любов.
Серце завжди є там, де в людини багатство,
Коли скарбом є Бог, серце з Ним. Знов і знов
Під Його благодаттю, живе через милість,
Що вилита Духом з безодень Буття.
Той, Хто знає усе, впізнає тільки щирість,
Що в очах, як дарунок, приносить дитя.
Не радіє неправді любов. Не шукає
Слави там, де коріння гірке пророста.
Чом за вітром котилась душа – не питає.
День і ніч на землі настають неспроста.
Неспроста навесні щораз сад розквітає,
Неспроста грім гримить, дозрівають плоди.
Хто в любові пізнав Серце Батька безкрає,
Не пізнає повік більше вже самоти.
Не радіє неправді любов. Та знаходить
Чисту радість життя в дивних Правди плодах.
І немов у посуху прийдуть тихі води,
І буденність зненацька наповнять дива.
Відредаговано: 11.03.2023