Прокурор неба та землі
Прокурор неба та землі
Вона бігла по нічній вулиці, морок крався з пустих вікон, старі дерева були схожі на розп’яті скелети, з яких як демони злітали птахи. Нічний цвинтар світився темрявою, якийсь старець у чорній рясі ходив біля склепів і кликав гугенотів, срібне листя дерев виблискувало синіми тонами, із землі йшла прохолода й тиша. До неї підійшов якийсь молодий граф і представився прокурором, сміючись додав: «неба та землі», та зі сміхом заволік її до свого фіакру. Коні бігли, оминаючи замки, ліси і річки під світанком зупинилися біля занедбаного будинку в лісових нетрях, відтворили гнилі двері з якимось символом, напевне Іштар, і увійшли в середину. Обстановка відтворювала атмосферу в стилі ампір, на срібній таці лежало серце.
-Чиє воно? – З острахом прорізало тишу.
І тихий голос відповів:
-Це таємна вечеря, ти – мій апостол і будеш проголошувати мене болем і кров’ю, страхом смерті. Амінь. – Сміх змішався з громом і лісовим ураганом, який корчував дерева.
-Амінь, – прохрипів сивобородий і, перекинувшись у летючу мишу, вилетів через камін.
Вона впала мертва від укусу кажана, уся така ніжна, як весна в холодній агонії осені.
Її привид приїжджав у кареті кожної зими до мого маєтку у горах і сива тінь, напоєна туманами, пливла по залах, як шовк на ніжному тілі.
#4482 в Сучасна проза
#2068 в Містика/Жахи
Відредаговано: 07.02.2019
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
