Глава 1 — Підглава 6: «Сила, народжена з болю»

Промінь енергії продовжував розривати небо.
Синє світло Етеріал Нексуса змішувалося з темною силою Фейта, утворюючи навколо нього справжню бурю. Руїни міста здригалися, а повітря навколо буквально тріщало від перевантаження енергії.
Чорна рука вперше зупинилася.
Її гігантські пальці здригнулися.
Провісник мовчки дивився на Фейта.
І вперше в його погляді не було насмішки.
Лише цікавість.
— Неможливо… — тихо промовив Астраель.
Світлі очі уламка широко розкрилися.
— Він поєднав енергію безодні… із силою зорі…
Брейвер повільно опустив спис.
— То ось чому ти був каталізатором…
Фейт майже не чув їх.
Його тіло переповнювала енергія.
Але цього разу вона не знищувала його зсередини.
Вона слухалася.
Наче вперше прийняла його.
Темрява більше не кричала в його голові.
Вона мовчала.
Фейт повільно підняв погляд на Провісника.
— Я більше не твоя зброя.
Навколо нього спалахнули сині символи.
Провісник раптом тихо засміявся.
— Цікаво.
Він зробив декілька повільних кроків уперед.
— То ти нарешті почав розуміти свою справжню природу.
Фейт стиснув кулак.
— Я не такий, як ти.
— Справді?
Провісник зупинився.
— Ми з тобою однакові, Фейт Квін.
Його голос став тихішим.
— Нас створив біль.
Навколо почала збиратися темна енергія.
— Нас сформувала втрата.
Небо над містом потемніло ще сильніше.
— І зрештою ми обоє зрозуміли правду цього світу.
Провісник повільно розвів руки в сторони.
— Мир — це брехня.
Фейт різко зробив крок уперед.
— Ні.
Енергія навколо нього здригнулася.
— Це ти просто перестав у нього вірити.
На декілька секунд настала тиша.
А потім Провісник зник.
Фейт широко розкрив очі.
Він ледве встиг виставити руку вперед.
Удар.
Повітря вибухнуло.
Провісник врізався в захист Фейта з такою силою, що земля під ногами розлетілася тріщинами.
Фейт стиснув зуби.
Його відкинуло назад.
— Ти став повільнішим, — холодно промовив Провісник.
Він миттєво з’явився позаду.
Другий удар.
Фейт ледве встиг ухилитися.
Чорна енергія розсікла залишки будівлі навпіл.
Брейвер важко ковтнув.
— Вони рухаються занадто швидко…
Астраель мовчки спостерігав.
Його погляд був прикутий до Фейта.
Він бачив.
Фейт уже не бився як Онікс.
Його рухи змінилися.
У них більше не було сліпої люті.
Лише рішучість.
Провісник знову атакував.
Темна хвиля енергії понеслася прямо на людей.
Фейт різко виставив руку вперед.
Синій бар’єр миттєво з’явився перед натовпом.
Удар врізався в захист.
Бар’єр затріщав.
Але витримав.
Люди широко розкрили очі.
Вони дивилися на Фейта.
На того самого чоловіка, якого ще недавно боялися найбільше у світі.
І тепер…
Він захищав їх.
Провісник помітив це.
— Ти прив’язався до них.
Фейт мовчав.
— Це зробить тебе слабким.
— Ні.
Фейт повільно опустив руку.
Його погляд став твердим.
— Це причина, через яку я більше не програю.
Темна енергія навколо Провісника різко вибухнула.
— Тоді покажи мені!
Він миттєво кинувся вперед.
Фейт зробив те саме.
Два потоки сили врізалися один в одного.
Ударна хвиля пронеслася по всьому місту.
Небо буквально тріснуло навпіл.
Брейвер ледве втримався на ногах.
Астраель прикрив людей бар’єром.
Фейт і Провісник зійшлися в середині бурі енергії.
Удар.
Ще один. Ще.
Їхні рухи були настільки швидкими, що простір навколо почав спотворюватися.
Провісник різко схопив Фейта за руку.
— Ти все ще стримуєш себе.
Фейт стиснув зуби.
— Бо я не хочу більше нікого вбивати!
Провісник нахилив голову набік.
— І саме тому ти програєш.
Він різко вдарив Фейта в груди.
Очі Фейта широко розкрилися.
Його тіло відлетіло через половину площі.
Він важко врізався в руїни будівлі.
Кров повільно потекла з кута губ.
Брейвер кинувся вперед.
— Фейт!
Але Фейт повільно підняв руку.
— Не підходь…
Він важко піднявся на ноги.
Його тіло боліло.
Але всередині…
Щось горіло.
Не ненависть.
Не гнів.
Бажання захистити.
Фейт повільно подивився на людей позаду.
На дівчинку.
На Астраеля.
На Брейвера.
І зрозумів.
Ось чому Есміральда боролася до кінця.
Не через ненависть.
Через любов до тих, кого хотіла врятувати.
Фейт повільно заплющив очі.
І в ту ж секунду навколо нього почало з’являтися світло.
Не темне.
Не синє.
Золоте.
Битва триває.
Фейт і Провісник стикаються посеред бурі енергії.
Удар за ударом руйнує залишки міста.
Провісник дивиться на Фейта.
— Нас із тобою створив біль.
— Ні.
Фейт стискає кулак.
— Це ти просто перестав вірити в людей.
Провісник атакує ще сильніше.
Фейт ледве встигає захищати людей бар’єрами.
І саме тоді він усвідомлює дещо важливе.
Есміральда боролася не через ненависть.
А через любов до тих, кого хотіла врятувати.
Навколо Фейта починає з’являтися нова енергія.
Не темна. Не синя.
Золота.
Тепла. Жива.
Навіть Провісник завмирає.
— Що це...?
Фейт повільно відкриває очі.
У них світяться золоті символи.
— Я більше не битимуся за минуле.
Його голос стає сильнішим.
— Я битимуся за майбутнє, яке ще можна врятувати.
Потужний спалах золотої енергії розсікає небо.
Чорна рука безодні починає руйнуватися.
Провісник мовчки дивиться на Фейта.
І вперше бачить не Онікса.
А людину, здатну змінити долю всіх світів.
Провісник уперше завмер.
— Що…
Астраель широко розкрив очі.
— Неможливо…
Золота енергія почала огортати тіло Фейта.
Вона була теплою.
Спокійною.
Живою.
Фейт повільно відкрив очі.
І тепер у них світилися золоті символи.
— Я більше не битимуся за минуле.
Його голос став глибшим.
Сильнішим.
— Я битимуся за майбутнє, яке ще можна врятувати.
Після битви перший світ починає повільно відновлюватися.
Люди більше не дивляться на Фейта лише зі страхом.
Тепер у їхніх очах з’являється надія.
Одного ранку маленька дівчинка підходить до Фейта.
І простягає йому синій шарф.
— Герої не повинні бути самотніми.
Фейт завмирає.
Шарф нагадує той, який колись зробила Есміральда.
Брейвер мовчить уперше за весь день.
Навіть Астраель опускає погляд.
І саме тоді уламок різко дивиться в небо.
Його голос стає серйозним.
— Я відчув другий уламок.
Тиша.
— Осморайн...
І від самої назви повітря стало важчим.
Брейвер насупився.
— Чого мені вже не подобається, як це звучить?
Астраель мовчав декілька секунд.
А потім тихо відповів:
— Бо другий світ уже майже впав.
Фейт повільно підняв голову.
— Що там відбувається?
Уламок заплющив очі.
І на мить…
Перед ними промайнули чужі спогади.
Нескінченний дощ.
Чорне небо.
Гігантські вежі.
Ланцюги.
Крики людей.
І самотня дівчина в темній камері.
Рожеве світло в її долонях.
Астраель різко відкрив очі.
— Її тримають у в’язниці.
Фейт стиснув шарф сильніше.
— Другий уламок…
— Аспект любові.
Тиша стала важкою.
Брейвер повільно видихнув.
— Ну звісно.
— Що?
— Ми навіть один світ нормально не врятували.
Він подивився на небо.
— А тепер ідемо в наступний.
Фейт мовчав.
Але всередині…
Він уже прийняв рішення.
Цього разу…
Він не дозволить минулому повторитися.
І саме в цей момент золоте світло навколо нього знову стало сильнішим.
Руїни навколо почали тремтіти.
Повітря наповнилося новою енергією.
Астраель повільно подивився на Фейта.
— Ти справді збираєшся йти туди?
Фейт мовчки зробив крок уперед.
Його погляд був спокійним.
Але тепер у ньому не було темряви.
Лише рішучість.
— Якщо другий уламок кличе нас…
Він подивився в небо.
На рожевий розлом між світами.
— Тоді ми підемо в Осморайн.
І саме після цих слів…
Золоте світло продовжувало огортати тіло Фейта.
Золоте світло продовжувало огортати тіло Фейта.
Руїни навколо нього тремтіли від потужної енергії, але вперше ця сила не несла руйнування.
Навпаки.
Повітря стало теплішим.
Тріщини на землі почали повільно затягуватись світлом.
Навіть люди позаду завмерли.
Ніхто не розумів, що саме зараз відбувається.
Але всі відчували одне.
Надію.
Провісник мовчки дивився на Фейта.
Його маска вперше повернулась трохи набік, ніби він намагався краще роздивитися нову силу.
— То ти все ж пробудив її… — тихо промовив він.
Фейт повільно підняв голову.
Його золоті очі спокійно зустріли погляд Провісника.
— Я не дозволю тобі знищити більше жодного світу.
На декілька секунд усе стихло.
А потім Провісник раптом засміявся.
Тихо.
Моторошно.
— Цікаво…
Темрява навколо нього почала ворушитися.
— Тоді покажи мені…
Небо над містом раптом здригнулося.
Чорні тріщини між світами почали збільшуватись.
Астраель різко підняв голову.
— Ні…
Уламок затремтів.
— Його сила дестабілізує межі світів!
Провісник повільно розвів руки.
І в ту ж секунду темрява в небі почала збиратися в гігантський вихор.
Місто затремтіло.
Будівлі почали руйнуватись одна за одною.
Люди закричали.
Брейвер вилаявся.
— О НІ, ЗНОВУ ПОЧИНАЄТЬСЯ!
Фейт миттєво кинувся вперед.
Провісник зробив те саме.
Їхні удари зіткнулися посеред площі.
УДАРНА ХВИЛЯ.
Повітря буквально вибухнуло.
Золота енергія врізалася в темряву.
Небо здригнулося.
Фейт різко відштовхнув Провісника назад.
Вперше.
Провісник ковзнув по руїнах декілька метрів.
І завмер.
— Ого… — тихо промовив Брейвер. — Це вже щось новеньке.
Фейт важко дихав.
Але тепер його сила більше не виходила з-під контролю.
Вона слухала його.
Наче…
Нарешті стала частиною нього самого.
Провісник повільно випрямився.
— То ось яка вона…
Темрява навколо нього почала стискатися.
— Сила каталізатора.
Астраель різко подивився на нього.
— Ти знаєш про неї?
Провісник тихо засміявся.
— Я знаю набагато більше, ніж ви думаєте.
Його погляд знову повернувся до Фейта.
— Але навіть ця сила не врятує тебе від правди.
Темрява раптом вибухнула.
Простір навколо них різко змінився.
Люди зникли.
Руїни зникли.
Світло зникло.
Фейт завмер.
Він стояв посеред знайомої вулиці.
Люмінія.
Тиха.
Мирна.
Такою, якою вона була до війни.
Очі Фейта широко розкрилися.
— Ні…
Попереду стояла Есміральда.
Жива.
Вона усміхалась.
Сонце освітлювало її волосся.
— Фейт?
Його серце здригнулося.
Він повільно зробив крок вперед.
— Це… неможливо…
Провісник стояв позаду.
— Ти досі хочеш урятувати світ?
Навколо почали з’являтися інші спогади.
Гвард.
Дім.
Дитинство.
Ті дні, коли він ще не став Оніксом.
— Подивись уважніше.
Голос Провісника лунав звідусіль.
— Ось що ти втратив.
Усе навколо почало тріскатись.
Мирна Люмінія раптом спалахнула вогнем.
Крики.
Руїни.
Смерть.
Есміральда впала на землю.
Кров.
Фейт різко стиснув кулаки.
— Зупинись…
— Ти не зміг урятувати її тоді.
Темрява навколо почала ставати сильнішою.
— І не зможеш урятувати нікого зараз.
Фейт затремтів.
Його золоте світло почало слабшати.
— Ти приречений знову втрачати всіх, кого намагаєшся захистити.
Есміральда повільно підняла погляд на Фейта.
І тихо промовила:
— Ти знову дозволиш болю керувати тобою?..
Фейт завмер.
Тиша.
А потім…
Він раптом зрозумів.
Це не справжня Есміральда.
Справжня Есміральда…
Ніколи б не сказала йому здатись.
Фейт повільно заплющив очі.
І тихо видихнув.
— Я сумую за тобою…
Золоте світло навколо нього раптом спалахнуло сильніше.
Темрява почала тріщати.
— Але я більше не живу минулим.
Очі Фейта різко відкрились.
— І я не дозволю тобі використовувати її проти мене!
Потужний вибух енергії розірвав ілюзію.
Світ навколо знову повернувся до руїн першого світу.
Провісник уперше різко відступив назад.
На його масці з’явилася тріщина.
Тиша.
Брейвер широко розкрив очі.
— Я… це реально бачив?..
Астраель мовчав.
А потім…
Уперше за весь час…
Уламок усміхнувся.
Ледь помітно.
— Тепер я розумію.
Фейт повільно повернув голову.
— Що саме?
Астраель подивився на нього.
І його голос став теплим.
— Чому саме ти став каталізатором.
Провісник мовчав.
Тріщина на його масці повільно збільшувалась.
Маленька.
Ледь помітна.
Але вперше…
Його ідеальна темрява дала слабину.
Вітер пройшовся руїнами міста.
Попіл здійнявся в повітря.
Фейт важко дихав.
Золоте світло навколо нього все ще мерехтіло, але тепер воно стало спокійнішим.
Стабільнішим.
Наче сила нарешті перестала боротися з ним.
Провісник повільно торкнувся тріщини на масці.
— Цікаво…
Його голос більше не звучав так впевнено.
— Ти зміг відкинути ілюзію.
Фейт мовчки дивився на нього.
— Бо це була не вона.
Тиша.
— Ти використав мої спогади.
Золоте світло трохи посилилось.
— Але ти так і не зрозумів одну річ.
Провісник нахилив голову.
— І яку ж?
Фейт стиснув шарф у руці.
— Есміральда ніколи б не хотіла, щоб я жив минулим.
На декілька секунд навіть темрява навколо Провісника завмерла.
А потім…
Він раптом засміявся.
Не моторошно.
Не холодно.
А майже…
Сумно.
— Ви всі однакові.
Темрява навколо нього почала повільно підійматися.
— Навіть після всіх втрат ви продовжуєте вірити в майбутнє.
Фейт зробив крок вперед.
— А ти вже давно перестав.
Провісник мовчав.
Його маска повільно повернулась убік.
— Ти думаєш, я народився монстром?
Повітря стало важчим.
Навіть Астраель напружився.
— Колись…
Темрява навколо Провісника стала тихішою.
Спокійнішою.
— Я теж намагався врятувати свій світ.
Фейт завмер.
Брейвер перестав усміхатись.
— Але коли настав момент вибору…
Провісник підняв голову до неба.
— Світ обрав не мене.
У небі з’явилися дивні чорні спалахи.
Наче спогади.
Зруйновані міста.
Люди.
Полум’я.
І самотня постать серед руїн.
— Я благав їх змінитися.
Темрява почала тремтіти.
— Благав припинити війни.
Голос Провісника став тихішим.
— Але люди завжди залишаються людьми.
Фейт мовчав.
— Вони знову зраджують.
— Знову ненавидять.
— Знову вбивають.
Темрява різко вибухнула навколо.
— І зрештою ти розумієш…
Його погляд різко повернувся до Фейта.
— Єдиний спосіб урятувати світи —
Простір навколо почав тріскати.
— Знищити саму причину їхніх страждань.
Брейвер вилаявся.
— Він зараз про людей говорить?!
— Саме так, — спокійно відповів Провісник.
Тиша.
Фейт повільно опустив голову.
— Ти помиляєшся.
— Невже?
— Люди справді роблять жахливі речі.
Фейт підняв погляд.
— Але вони також можуть змінюватися.
Він подивився на людей позаду.
На дітей.
На тих, хто ще недавно боявся його.
— Інакше я б зараз тут не стояв.
Тиша.
Провісник дивився на нього декілька секунд.
А потім…
Темрява навколо нього почала змінювати форму.
Гігантські чорні крила розкрилися за його спиною.
Небо над містом остаточно потемніло.
Астраель різко зробив крок назад.
— Фейт…
Уламок уперше звучав стривожено.
— Він перестав стримувати свою справжню силу.
Провісник повільно піднявся над землею.
Його голос став глибшим.
Нелюдським.
— Тоді дозволь мені показати тобі…
Чорна енергія почала накривати все місто.
— Чому надія завжди помирає першою.
У наступну секунду темрява вибухнула.
Гігантська хвиля сили понеслася вперед.
Фейт миттєво виставив руку.
Золоте світло врізалося в темряву.
УДАР.
Земля під ними розкололася.
Будівлі почали валитися одна за одною.
Люди закричали.
Бар’єр Астраеля вкрився тріщинами.
— Я не втримую! — крикнув він.
Брейвер різко встромив спис у землю.
— Тоді тримай сильніше, синій ліхтарик!
— Я НЕ ЛІХТАРИК!
Навіть у такий момент Брейвер примудрився це сказати.
І Фейт…
Ледь помітно усміхнувся.
Провісник завмер.
— Ти… усміхаєшся?
Фейт повільно підняв голову.
— Знаєш…
Золоте світло навколо нього стало сильнішим.
— Раніше я думав, що сила народжується з ненависті.
Темрява почала відступати під натиском світла.
— Але тепер я зрозумів дещо інше.
Фейт зробив крок вперед.
І земля під його ногами вкрилася золотими символами.
— Справжня сила народжується тоді…
Ще один крок.
Темрява навколо почала тріщати.
— Коли в тебе з’являється причина боротися не за себе.
Провісник різко зник.
Фейт відчув небезпеку в останню секунду.
УДАР.
Їхні кулаки зіткнулися в повітрі.
Вибух енергії розірвав хмари над містом.
Золото і темрява змішалися в небі.
І саме в цей момент…
Десь далеко.
У другому світі.
Рейн різко підняла голову в темній камері.
Рожеве світло в її долонях стало яскравішим.
І вперше за багато років…
Вона відчула щось тепле.
Надію.
Рейн повільно підвелася.
Ланцюги на її руках тихо задзвеніли в темряві камери.
Холодний дощ стікав по кам’яних стінах Осморайна, а рожеве світло в її долонях ставало сильнішим із кожною секундою.
Вона важко дихала.
Серце билося швидше.
Наче…
Хтось покликав її крізь самі світи.
— Що… це…?
Вперше за багато років у її очах з’явилося життя.
І десь далеко…
Фейт різко відчув цей самий спалах.
Його золоті очі широко розкрилися.
Провісник помітив це.
— Ти теж відчув її, так?
Темрява навколо нього знову почала ворушитися.
— Другий уламок прокидається.
Фейт стиснув кулаки.
— Що ти зробив із Осморайном?
Провісник мовчав декілька секунд.
А потім тихо відповів:
— Те саме, що станеться з усіма світами.
Небо над містом раптом здригнулося.
У чорних тріщинах між світами почали з’являтися дивні символи.
Астраель різко напружився.
— Ні…
Його голос став тривожним.
— Він намагається відкрити міжсвітовий розлом.
Брейвер різко повернувся до уламка.
— І що це значить нормальною мовою?!
— Якщо розлом стабілізується…
Астраель подивився в небо.
— Перший і другий світи почнуть зливатися.
Тиша.
А потім Брейвер зблід.
— Це ж погано, так?
— Це катастрофа.
Провісник повільно підняв руку.
Темрява в небі почала закручуватись у величезний вир.
— Осморайн уже майже впав.
Його голос луною прокотився руїнами.
— І коли впаде другий світ…
Темрява стала сильнішою.
— Інші світи підуть за ним.
Фейт різко кинувся вперед.
Удар.
Їхні сили зіткнулися.
Золоте світло врізалося в темряву, розриваючи простір навколо.
Провісник заблокував атаку однією рукою.
— Запізно.
Фейт стиснув зуби.
— Я ще навіть не почав!
Золота енергія навколо нього різко вибухнула.
Потужна хвиля світла пронеслася через усе місто.
Темрява здригнулася.
Уперше Провісник зробив крок назад.
Брейвер витріщився на Фейта.
— Та він зараз реально його тисне…
Астраель мовчав.
Але всередині уламка вперше з’явилось дивне відчуття.
Гордість.
Фейт знову атакував.
Швидше.
Сильніше.
Кожен його удар тепер залишав у повітрі золоті сліди.
Провісник почав відступати.
Уперше за весь бій.
Темрява навколо нього стала нестабільною.
— Неможливо…
Фейт різко з’явився перед ним.
І врізав кулаком прямо в маску.
ТРІСК.
Час ніби завмер.
Тріщина на масці Провісника стала ще більшою.
Частина маски відлетіла вбік.
І вперше…
Стало видно його око.
Людське.
Втомлене.
Сповнене болю.
Фейт завмер.
Провісник різко відскочив назад і схопився за маску.
Темрява навколо нього почала шалено вирувати.
— Не дивись на мене.
Його голос уперше здригнувся.
Фейт повільно опустив руку.
— Ти…
Провісник різко підняв голову.
— Замовкни!
Темрява вибухнула навколо нього з такою силою, що навіть золоте світло Фейта здригнулося.
Небо над містом почало буквально ламатися.
Гігантські шматки простору відривалися один від одного.
У тріщинах промайнули інші світи.
Дощ Осморайна.
Палаючі міста.
Безкраї океани.
Снігові руїни.
Астраель широко розкрив очі.
— Межі світів руйнуються…
Люди внизу в паніці дивилися в небо.
Брейвер нервово усміхнувся.
— Ну… знаєте…
Він подивився на розломи.
— Я, звісно, люблю пригоди…
Ще один шматок неба обвалився.
— Але це вже трохи перебір.
Фейт не відводив погляду від Провісника.
— Хто ти такий?..
Тиша.
Темрява повільно закрила тріснуту частину маски.
І голос Провісника знову став холодним.
— Той…
Небо затремтіло.
— Хто колись теж вірив у надію.
У наступну секунду він зник.
Фейт різко озирнувся.
Небезпека.
Позаду.
Він ледве встиг повернутися.
УДАР.
Провісник врізався в нього з такою силою, що вони обидва пробили декілька будівель поспіль.
Руїни вибухнули пилом.
Фейт важко врізався в землю.
Кров потекла по щоці.
Провісник повільно опустився перед ним.
— Покажи мені.
Темрява навколо них стала абсолютно тихою.
— Наскільки далеко ти готовий зайти…
Його око холодно дивилося на Фейта.
— Щоб урятувати цей світ.
Провісник дивився прямо в очі Фейту.
Темрява навколо них стала абсолютно тихою.
Наче сам світ затамував подих.
Кров повільно стікала по руці Фейта.
Його тіло боліло.
Кожен удар.
Кожен вдих.
Кожен рух.
Але цього разу…
Він не відчував страху.
Провісник повільно підійшов ближче.
— Ти вже зрозумів, так?
Його голос був майже спокійним.
— Щоб урятувати світ…
Темрява почала огортати його руку.
— Іноді потрібно самому стати чудовиськом.
Фейт мовчав.
Перед очима знову промайнули спогади.
Онікс.
Маска.
Палаючі світи.
Мільйони голосів.
Біль.
І потім…
Есміральда.
Шарф.
Слова маленької дівчинки.
«Герої не повинні бути самотніми».
Фейт повільно заплющив очі.
А потім…
Тихо усміхнувся.
Провісник завмер.
— Що смішного?
Фейт повільно підняв голову.
І його золоті очі світилися ще яскравіше.
— Раніше…
Він важко видихнув.
— Я б погодився з тобою.
Темрява навколо Провісника здригнулася.
— Але тепер я зрозумів одну річ.
Золоте світло почало повільно огортати руїни навколо.
— Людина не стає монстром через силу.
Фейт зробив крок вперед.
— Вона стає монстром…
Ще один крок.
Земля під ногами вкрилася золотими символами.
— Коли перестає бачити заради кого живе.
Тиша.
Провісник мовчав.
І саме в цей момент…
У його єдиному видимому оці щось здригнулося.
Наче ці слова…
Влучили занадто глибоко.
Але в наступну секунду темрява навколо нього вибухнула.
— НЕ ГОВОРИ ТАК, НІБИ ТИ ВСЕ ЗРОЗУМІВ!
Небо над містом розірвалося.
Гігантські чорні блискавки вдарили в землю.
Люди закричали.
Бар’єр Астраеля вкрився тріщинами.
Брейвер різко обернувся.
— СИНІЙ, БАР’ЄР ЗАРАЗ ЗДОХНЕ!
— Я БАЧУ!
Фейт миттєво підняв руку.
Золоте світло різко розширилося.
І накрило місто другим бар’єром.
Теплим.
М’яким.
Спокійним.
Люди завмерли.
Вони дивилися на світло над собою.
І вперше за дуже довгий час…
Не боялися.
Провісник мовчки дивився на це.
А потім тихо промовив:
— Ось чому я ненавиджу вас.
Темрява навколо нього почала стискатися.
— Навіть після всього…
— Ви все одно продовжуєте тягнутися до світла.
Фейт повільно стиснув кулак.
— Бо це і робить нас людьми.
Тиша.
І саме тоді…
Провісник зник.
Фейт різко відчув небезпеку.
Запізно.
УДАР.
Темрява врізалась у нього зверху.
Земля вибухнула.
Фейт разом із уламками провалився вниз крізь площу.
Під містом.
У старі руїни.
Пил здійнявся в повітря.
Брейвер зблід.
— ФЕЙТ!
Астраель різко подивився вниз.
— Він живий…
Під землею.
Серед темряви й уламків.
Фейт важко піднявся.
Кров капала на каміння.
Попереду стояв Провісник.
А за його спиною…
Стародавні руїни.
Гігантські символи на стінах.
І величезне кам’яне коло.
Астраель різко відчув щось.
І його очі широко розкрилися.
— Ні…
Брейвер обернувся.
— Що?!
Уламок затремтів.
— Це…
Його голос став тихішим.
— Старі ворота між світами…
Провісник повільно розвів руки.
Темрява почала заповнювати символи на руїнах.
— Ви думали…
Коло спалахнуло чорним світлом.
— Що Осморайн можна дістати звичайним шляхом?
Небо над містом вибухнуло.
Гігантський рожево-чорний розлом розірвав простір.
Вітер став шаленішим.
Люди в паніці попадали на землю.
А десь далеко…
У другому світі.
Рейн різко схопилася за груди.
Рожеве світло в її руках вибухнуло.
Ланцюги навколо неї вкрилися тріщинами.
Вперше за багато років…
Вона відчула чиюсь присутність.
Теплу.
Сильну.
Живу.
— Хто… ти?..
У першому світі Фейт повільно підняв голову.
І подивився прямо на розлом.
Провісник стояв у темряві.
Наче сама безодня.
— Осморайн уже майже впав.
Його голос луною прокотився небом.
— І якщо ти хочеш урятувати другий уламок…
Темрява навколо почала поглинати руїни.
— Тобі доведеться пройти через справжнє пекло.
Фейт мовчав.
А потім…
Повільно витер кров із губ.
І піднявся.
Повністю.
Навіть після всього.
Провісник завмер.
Бо вперше…
Побачив у погляді Фейта не ненависть.
Не страх.
Не біль.
А чисту рішучість.
Фейт подивився прямо на нього.
І тихо промовив:
— Тоді я пройду через нього.
Золоте світло навколо нього різко вибухнуло.
Руїни затремтіли.
Темрява відступила.
А в небі…
Рожевий розлом став ще більшим.
І саме тоді…
Другий уламок остаточно прокинувся.