Глава 1 — Підглава 5: «Рука з безодні»

Небо над містом раптово тріскається.
Гігантська чорна рука починає спускатися з розлому.
Сам простір навколо неї руйнується.
Фейт завмирає.
Гігантська чорна рука повільно спускалася з розлому в небі.
Сам простір навколо неї тріщав і ламався, ніби реальність не могла витримати її присутності. Від руки виходила така моторошна енергія, що навіть повітря стало важким.
Люди в паніці почали тікати.
Дехто падав на землю. Дехто кричав. Інші просто завмерли від страху.
Фейт широко розкрив очі.
Він пам’ятав це.
Саме так почалося падіння Люмінії.
— Ні… — тихо прошепотів він.
Його голос луною прокочується по руїнах.
— Світи завжди закінчують однаково.
Страх. Війна. Ненависть.
Починається битва.
Астраель створює величезний бар’єр, стримуючи руку безодні.
Але його тіло починає вкриватися тріщинами.
Він не витримує такої сили.
Провісник дивиться прямо на Фейта.
— Боїшся?
Фейт мовчить.
А потім бачить:
Людей. Брейвера. Астраеля. Дітей.
Брейвер міцніше стиснув спис.
— Що це за штука?!
Астраель напружився.
Навколо нього почали з’являтися величезні сині символи.
— Це не істота, — тихо промовив уламок. — Це частина сили безодні.
Провісник спокійно стояв під розломом.
Його плащ майорів від енергії, що вирувала навколо.
— Подивіться на себе, — тихо промовив він. — Світи завжди закінчують однаково.
Він повільно підняв руку.—
Страх.
Війна.
Ненависть.
Його голос луною прокотився по місту.
— Ви самі прирекли себе на знищення.
Фейт стиснув кулаки.
— Замовкни!
Темна енергія вибухнула навколо нього.
Він миттєво кинувся вперед.
Його удар був спрямований прямо в Провісника.
Але ще до того, як Фейт дістався цілі, чорна рука різко ворухнулася.
Гігантські пальці обрушилися вниз.
Фейт ледве встиг ухилитися.
Удар знищив половину площі.
Земля буквально провалилася вниз.
Уламки будівель полетіли в різні боки.
Люди закричали.
— Чорт забирай! — Брейвер різко відскочив убік. — Воно знищить усе місто!
Фейт важко приземлився на уламок каменю.
Його серце шалено билося.
Він відчував.
Ця сила була набагато страшнішою за все, з чим він стикався раніше.
Навіть у часи Онікса.
Провісник повільно повернув голову до нього.
— Боїшся?
Фейт мовчав.
— Це добре, — продовжив Провісник. — Бо страх — єдина чесна емоція.
Астраель різко підняв обидві руки.
Синє світло вибухнуло навколо уламка.
У небі з’явилося величезне коло символів.
— Я не дам тобі знищити цей світ!
Потужний промінь енергії вдарив прямо в чорну руку.
Пролунав оглушливий вибух.
Ударна хвиля пронеслася по всьому місту.
На мить рука зупинилася.
Брейвер широко розкрив очі.
— Він стримав її?!
Але Астраель важко дихав.
Його тіло почало вкриватися тріщинами зі світла.
— Ні… — тихо прошепотів Фейт.
Уламок використовував занадто багато сили.
Провісник помітив це.
— Ти все ще такий самий, Астраелю.
Він повільно зробив крок вперед.
— Готовий пожертвувати собою заради тих, хто навіть не пам’ятатиме твого імені.
Астраель стиснув зуби.
— Краще померти людиною… ніж жити монстром.
Фейт завмер.
Ці слова вдарили по ньому сильніше за будь-який удар.
Провісник лише тихо засміявся.
— Людина?
Його голос став холодним.
— Ви всі давно втратили право називати себе людьми.
Раптово чорна рука знову рушила вниз.
Бар’єр Астраеля почав тріскатися.
— Я… не втримую її… — важко промовив уламок.
Тріщини ставали дедалі більшими.
Фейт озирнувся.
Люди.
Полонені.
Дівчинка.
Брейвер.
Астраель.
Усі дивилися на нього.
І в ту мить він зрозумів.
Він більше не міг тікати від свого минулого.
Не міг просто ненавидіти себе.
Бо зараз усі ці люди загинуть.
Через нього.
Знову.
Фейт повільно заплющив очі.
Перед ним з’явився образ Есміральди.
Її усмішка.
Її голос.
«Захищай те, що тобі дороге.»
Його серце здригнулося.
І тоді…
Фейт зробив крок уперед.
Темна енергія навколо нього почала змінюватися.
У ній з’являлося все більше синього світла.
Брейвер широко розкрив очі.
— Що з ним відбувається?..
Астраель завмер.
Він відчув це.
Енергія Фейта більше не була лише темрявою.
Вона змінювалася.
Темрява навколо Фейта починає змінюватися.
У ній з’являється синє світло.
Енергія Етеріал Нексуса.
Фейт піднімає руку до неба.
— Я більше не дозволю...
Синє й темне світло зливаються разом.
— ...нікому забрати моє майбутнє!
Потужний вибух енергії врізається в чорну руку.
Навіть Провісник уперше перестає посміхатися.
Фейт повільно відкрив очі.
І вперше за багато років у них не було ненависті.
Лише рішучість.
Він підняв руку до неба.
— Я більше не дозволю…
Простір навколо нього здригнувся.
Синє й темне світло злилися воєдино.
— …нікому забрати моє майбутнє!
У ту ж секунду потужний вибух енергії вирвався в небо.
Енергія Етеріал Нексуса.
Фейт піднімає руку до неба.
— Я більше не дозволю...
Синє й темне світло зливаються разом.
— ...нікому забрати моє майбутнє!
Потужний вибух енергії врізається в чорну руку.
Навіть Провісник уперше перестає посміхатися.
Промінь врізався прямо в чорну руку.
Усе місто затрусилося.
Навіть Провісник уперше перестав посміхатися.
Його маска повільно повернулася до Фейта.
— Ось воно що…
Фейт стояв посеред бурі енергії.
Його плащ майорів у повітрі.
А за спиною почав формуватися величезний символ.
Символ Етеріал Нексуса.
І в цю секунду Провісник уперше побачив не Онікса.
А людину, здатну змінити долю всіх світів.
Промінь врізався прямо в чорну руку.
І світ здригнувся.
Не місто.
Не площа.
Не руїни.
Світ.
Наче сама реальність не витримала зіткнення двох сил.
На одну мить усе стало білим.
Фейт перестав бачити.
Перестав чути.
Перестав відчувати землю під ногами.
Лише світло.
Нескінченне світло.
А потім—
БУУУУМ!
Ударна хвиля вибухнула над містом.
Небо загуркотіло.
Повітря наче розірвалося.
Руїни навколо затремтіли.
Десятки будівель, які ще дивом стояли, почали валитися одна за одною.
Уламки злітали в повітря.
Каміння.
Пил.
Шматки землі.
Все підіймалося догори.
Наче закони цього світу більше не діяли.
Брейвер різко встромив спис у землю.
Його ноги ковзнули назад.
— ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ?!
Порив вітру вдарив йому прямо в обличчя.
Він ледь не впав.
— ЩО ЦЕ ЗА ЧОРТІВ КОШМАР?!
Навіть голос тремтів.
Навіть руки.
Тому що він відчував.
Усі відчували.
Це вже не була битва.
Ні.
Битви відбуваються між людьми.
А це...
це було зіткнення чогось набагато страшнішого.
Фейт важко дихав.
Його груди палали.
Ні.
Горіли.
Наче всередину тіла залили розпечене залізо.
Його рука здригнулася.
Потім ще раз.
Він опустив погляд.
І завмер.
Шкіра на руці вкривалася тонкими світними тріщинами.
Синіми.
Темними.
І золотими.
— Що...
Його голос здригнувся.
— Що зі мною...
Енергія всередині шаленіла.
Вона більше не слухалася.
Вона не текла.
Не рухалася.
Вона ніби... народжувалася.
І це було страшно.
Тому що він не контролював її.
Зовсім.
Фейт раптом схопився за груди.
— КХ—
Біль.
Нестерпний.
Його ноги здригнулися.
Перед очима потемніло.
Він мало не впав.
І в цю секунду...
почав чути голоси.
Тихі.
Дуже тихі.
Наче десь далеко.
— ...Фейт...
Він різко підняв голову.
Тиша.
Нікого.
Лише буря енергії.
— ...Фейт...
Ще раз.
Серце різко стиснулося.
Ні.
Неможливо.
Цей голос...
Його руки затремтіли.
— Ні...
Навколо нікого не було.
Але він почув його знову.
М’який.
Теплий.
Такий знайомий.
— Не здавайся...
Світ навколо ніби віддалився.
Рев бурі став тихішим.
Крики людей зникли.
Фейт перестав бачити місто.
Перед ним стояла вона.
Есміральда.
Усміхалася.
Так само, як тоді.
Так само, як завжди.
Його зіниці здригнулися.
— ...
Він не міг дихати.
Не міг сказати ні слова.
— Я...
Голос зламався.
— Я не зміг...
Його очі тремтіли.
— Я не врятував тебе...
Тиша.
Буря навколо продовжувала шаленіти.
Але для нього світ раптом став тихим.
Ніби часу більше не існувало.
— Я знову запізнився...
Руки стиснулися.
— Знову...
— Знову...
— ЗНОВУ!
Темрява навколо нього різко вибухнула.
І разом із нею спалахнуло синє світло.
Фейт упав на коліна.
Його тіло тремтіло.
Він більше не міг зрозуміти, де біль від сили...
а де біль усередині.
Брейвер широко розкрив очі.
— ФЕЙТ!
Він кинувся вперед.
Але не зміг наблизитися.
Енергія навколо Фейта буквально відштовхнула його.
Брейвер різко закрився руками.
— Чорт...
Він подивився вперед.
І вперше за весь цей час...
злякався.
Не Провісника.
Не руки.
Фейта.
Тому що він ніколи не бачив його таким.
Фейт не кричав.
Не атакував.
Не злився.
Ні.
Це було страшніше.
Він ламався.
Прямо у них на очах.
Астраель теж дивився.
Мовчки.
Його очі повільно розширялися.
— Неможливо...
Він зробив крок.
Ще один.
— Ні...
Навіть його голос затремтів.
— Це не просто поєднання сил...
Провісник стояв нерухомо.
Але тепер...
він теж мовчав.
Маска була повернута прямо до Фейта.
І вперше...
не було ані сміху.
Ані насмішки.
Ані байдужості.
Лише тиша.
Довга.
Дивна.
Наче навіть він не знав, що зараз бачить.
А тоді...
чорна рука здригнулася.
Раз.
Ще раз.
По її поверхні раптом пішла тріщина.
Маленька.
Ледь помітна.
Потім друга.
Третя.
Очі Брейвера широко розкрилися.
— Ні...
Він не повірив.
— НІ...
Він подивився на небо.
Потім на Фейта.
Потім знову.
— Він...
Голос затремтів.
— Він поранив це?!
Тиша.
Повна.
Абсолютна.
А потім Провісник повільно зробив крок.
Один.
І ще один.
Його голос прозвучав тихо.
Майже пошепки.
— Тепер я зрозумів...
Фейт важко підняв голову.
Його очі тремтіли.
— Зрозумів... чому саме ти.
Ще один крок.
— Не Онікс.
— Не руйнівник.
— Не чудовисько.
Пауза.
Довга.
— А ти.
Вітер зірвався над містом.
Енергія почала шаленіти ще сильніше.
За спиною Фейта щось повільно почало виникати.
Величезне.
Стародавнє.
Нереальне.
Астраель завмер.
Його зіниці різко звузилися.
— ...
Він перестав дихати.
— Неможливо...
Брейвер повернувся.
— ЩО?!
Але Астраель не відповів.
Він дивився лише вперед.
І вперше...
в його очах не було страху.
Лише надія.