Глава 1 — Підглава 3: «Тіні минулого»

Фейт разом із Брейвером захищають людей.
Але під час битви Фейт помічає дещо страшне.
Небо над руїнами палало червоними тріщинами.
Лицарі Провісника повільно оточували площу.
Їх було дедалі більше.
Важкі кроки лунали серед зруйнованого міста, мов удари величезного механізму.
Фейт стояв попереду.
Його плащ майорів від сильного вітру, а темна енергія навколо рук усе ще змішувалася зі слабким синім світлом.
Астраель уважно спостерігав за ним.
— Твоя сила змінюється, — тихо промовив уламок.
Фейт не відповів.
Він і сам це відчував.
Наче щось усередині нього поступово прокидалося.
Щось, чого він ніколи раніше не бачив.
Один із лицарів різко виставив меч уперед.
— Ціль підтверджено.
Його механічний голос луною прокотився між руїнами.
— Розпочати ліквідацію.
Усі лицарі одночасно кинулися вперед.
— Вони йдуть! — закричав Брейвер.
Фейт миттєво зірвався з місця.
Його удар врізався в першого ворога з такою силою, що земля під ногами тріснула.
Лицаря відкинуло в залишки будівлі.
Але навіть після цього він почав повільно підніматися.
— Вони не відчувають болю… — прошепотів Брейвер.
Астраель різко підняв руку.
Синя енергія спалахнула навколо нього.
Декілька лицарів миттєво відкинуло назад.
— Не дайте їм наблизитися до людей!
Фейт озирнувся.
Звільнені полонені все ще перебували на площі.
Перелякані.
Беззахисні.
Він різко стиснув кулак.
— Чорт…
Якби це був старий Онікс — він би просто знищив ворогів разом із усім навколо.
Але тепер він не міг цього зробити.
Він не хотів знову бачити смерть невинних.
Раптово один із лицарів різко стрибнув просто до натовпу.
Люди закричали.
Фейт миттєво кинувся вперед.
Але він не встигав.
Меч ворога вже опускався вниз.
І в цю ж секунду перед людьми з’явився синій бар’єр.
Удар врізався в енергетичний щит.
Астраель важко видихнув.
— Я довго не протримаю його!
Фейт широко розкрив очі.
Він уперше бачив, як уламок використовує силу настільки масштабно.
Навколо площі почали з’являтися величезні символи зі світла.
Лицарі Провісника на мить завмерли.
Брейвер скористався цим.
Його спис пробив одного з ворогів наскрізь.
Але замість крові з лицаря вирвався чорний дим.
— Що це за істоти?.. — тихо промовив він.
Фейт раптом завмер.
Його погляд зупинився на символі, який був вирізьблений на броні одного з лицарів.
Чорне коло.
І тріщина посередині.
Серце Фейта різко стиснулося.
Він уже бачив цей знак.
Тієї ночі.
У Люмінії.
Перед очима знову спалахнули спогади.
Палаючі будинки. Крики. Есміральда, яка стоїть у крові.
І чоловік у темному плащі.
На його руці був той самий символ.
Фейт різко схопився за голову.
— Ні…
Його темрява повертається.
Кожен удар. Кожен спалах сили.
Нагадує Онікса.
Під час битви Фейт втрачає свідомість. 
І бачить Люмінію.
Палаюче місто.
Есміральду.
Її смерть.
Він різко відкриває свої очі і стається те чого він не очікував.
Темрява починає вириватися з його тіла.
Брейвер і Астраель прибігають першими.
— Фейт!
Фейт хапається за голову.
— Частина мене досі боїться...
Його голос тремтить.
— Що я знову стану Оніксом.
Брейвер мовчки сідає поруч.
— Саме тому цього не станеться.
— Чому?
— Бо монстри не бояться бути монстрами.
Темрява навколо Фейта поступово зникає.
А потім Брейвер дивиться на Астраеля.
— То ми тепер офіційно команда сили дружби?
Астраель мовчки відходить від Брейвера.
— Він образився, — серйозно каже Брейвер.
Фейт уперше за довгий час тихо сміється.
Але спогади ставали сильнішими.
Він знову почув голос сестри.
«Захищай те, що тобі дорого…»
Потім — темрява.
І ненависть.
Його очі на мить стали повністю чорними.
Навколо почала вирувати знайома руйнівна енергія.
Астраель миттєво напружився.
— Він втрачає контроль!
Земля під ногами Фейта почала тріскатися.
Уламки каміння піднімалися в повітря.
Люди в паніці почали відступати.
Брейвер міцніше стиснув спис.
— Фейт! Зупинись!
Але Фейт майже не чув його.
Усередині нього знову прокидався Онікс.
Гнів.
Лють.
Бажання знищити все.
Один із лицарів кинувся прямо на нього.
І в цю секунду Фейт інстинктивно підняв руку.
Темна хвиля енергії вирвалася вперед.
Удар був настільки сильним, що половину площі накрила вибухова хвиля.
Лицаря буквально стерло.
Разом із частиною руїн позаду нього.
Настала тиша.
Навіть лицарі Провісника завмерли.
Фейт важко дихав.
Його руки тремтіли.
Він повільно подивився на власну долоню.
— Ні…
Уламки каміння повільно падали навколо.
Він знову використав ту силу.
Силу монстра.
Раптово позаду почувся знайомий голос.
— То ось ким ти був весь цей час.
Фейт різко обернувся.
Астраель дивився на нього без страху.
Але з сумом.
— Тепер я розумію, чому світи називали тебе демоном.
Фейт опустив голову.
Він не знав, що відповісти.
Бо це була правда.
І раптом…
Маленька дівчинка знову підійшла до нього.
Брейвер широко розкрив очі.
— Гей! Відійди від нього!
Але вона не послухала.
Вона обережно взяла Фейта за руку.
— Але зараз ти ж нас захищаєш.
Світ навколо ніби завмер.
Фейт мовчки дивився на неї.
— Монстри не рятують людей.
Його серце здригнулося.
Уперше за довгі роки хтось бачив у ньому не Онікса.
А Фейта.
І в цей момент у небі почувся глухий сміх.
Усі різко підняли голови.
Тріщина над містом почала збільшуватися.
Із темряви повільно з’явилася величезна постать.
Людина в довгому чорному плащі.
Її обличчя приховувала маска.
Але Фейт одразу впізнав цей голос.
Його очі широко розкрилися.
— Неможливо…
Постать повільно розвела руки в сторони.
— Минуло багато часу, Фейт Квін.
Серце Фейта завмерло.
Він пам’ятав цей голос.
Саме його він чув тієї ночі.
У ніч падіння Люмінії.
— Провісник…— тихо промовив він.
Постать у масці повільно розвела руки в сторони.
— Я прийшов забрати те, що належить мені.
Його погляд зупинився на Астраелі.
— Перший уламок Етеріал Нексуса