Глава 1 — Підглава 2: «Відлуння зорі»

Синє світло продовжувало заповнювати руїни тюрми.
Люди перелякано відступали назад, прикриваючи очі руками. Навіть Брейвер на декілька кроків відійшов убік, не відводячи погляду від загадкового незнайомця.
Фейт мовчки стояв перед ним.
Вітер різко пронісся між уламками будівель.
Срібне волосся незнайомця повільно коливалося разом із потоками енергії, що кружляли навколо його тіла.
Його очі світилися слабким блакитним світлом.
— Ти… один із уламків Етеріал Нексуса, — тихо промовив Фейт.
Незнайомець нічого не відповів.
Його погляд залишався холодним.
— Я відчуваю на тобі кров шести світів, — сказав він через декілька секунд. — І ти хочеш, щоб я повірив у твоє каяття?
Фейт мовчав.
Він знав.
Будь-хто на місці цього створіння ненавидів би його.
І мав би на це право.
— Як тебе звати? — запитав Фейт.
Незнайомець повільно підняв голову.
— Астраель.
Ім’я прозвучало так, ніби сам простір здригнувся.
Брейвер міцніше стиснув спис.
— То ось який вигляд має сила зорі…
Астраель нарешті перевів погляд на нього.
— Ти теж слуга темряви?
Брейвер коротко засміявся.
— Колись був.
— А зараз?
Брейвер на мить замовк.
Його погляд ковзнув у бік Фейта.
— Зараз я сам не знаю.
Фейт повільно зробив крок вперед.
— Астраелю.
Синє світло навколо уламка миттєво стало сильнішим.
— Не називай мене так, ніби ми союзники.
— Я й не прошу тебе довіряти мені.
— Тоді чого ти хочеш?
Фейт підняв голову.
Його очі більше не були порожніми, як колись.
— Я хочу виправити те, що накоїв.
Астраель різко засміявся.
Його сміх луною прокотився по зруйнованій площі.
— Виправити?
Навколо нього почали з’являтися потоки енергії.
Астраель починає пояснювати Фейту правду про Етеріал Нексус.
Колись це була зоря, яка підтримувала баланс мультивсесвіту. Але після катастрофи вона розкололася на шість уламків.
Кожен уламок став уособленням одного аспекту.
І саме Фейт повинен об’єднати їх.
Уночі Фейт сидить на даху бази й дивиться на стару маску Онікса.
Він боїться.
Боїться, що всередині нього досі живе той монстр.
Астраель сідає поруч.
— Монстри не сумніваються в собі.
Фейт мовчить.
Він стискає маску сильніше.
І саме в цей момент на дах намагається ефектно застрибнути Брейвер.
Через секунду він падає прямо в дерев’яну бочку.
— Я все поясню.
Навіть Астраель не стримує сміх.
— Ти знищив світи. Ти залишив після себе лише смерть. Ти перетворив людей на рабів.
Його голос ставав дедалі гучнішим.
— І тепер ти хочеш назвати це помилкою?
Фейт мовчки вислуховував кожне слово.
Бо вони були правдою.
Раптово енергія навколо Астраеля вибухнула.
Земля під ногами Фейта тріснула.
Брейвер миттєво виставив спис перед собою.
— Обережно!
Але Фейт навіть не зрушив із місця.
Він дивився прямо в очі уламку.
— Якщо ти хочеш убити мене… я не буду тікати.
Брейвер різко обернувся до нього.
— Ти здурів?!
Фейт не відповів.
Астраель повільно підняв руку.
Синє світло почало концентруватися навколо його долоні.
Люди в паніці почали ховатися за уламками кліток.
— Можливо, твоя смерть дійсно стане початком спокути.
У цей момент маленька дівчинка, яку Фейт звільнив раніше, раптом вибігла вперед.
— Стій!
Усі завмерли.
Дівчинка стала між Астраелем і Фейтом.
Вона тремтіла від страху.
Але не відступала.
— Він врятував нас…
Астраель здивовано подивився на неї.
— Ти захищаєш його?
— Я не знаю, ким він був раніше, — тихо сказала дівчинка. — Але зараз він допоміг нам.
Фейт завмер.
Його серце стиснулося.
Він не очікував, що хоч хтось стане на його бік.
Астраель мовчки дивився на дівчинку.
Потоки енергії навколо нього почали слабшати.
— Люди… завжди дивні.
Він повільно опустив руку.
Брейвер видихнув.
— Ти щойно ледь не знищив пів міста.
— Це не місто.
Погляд Астраеля ковзнув по руїнах.
— Це кладовище.
Тиша знову накрила площу.
Фейт повільно підійшов ближче.
— Послухай мене.
Астраель нічого не відповів.
— Я знаю, що не заслуговую на прощення.
Фейт опустив очі.
— Але якщо я зараз нічого не зроблю… усе закінчиться.
— Про що ти говориш?
Фейт підняв голову.
— Провісник.
Обличчя Астраеля миттєво змінилося.
— Звідки ти знаєш це ім’я?
— Бо саме через нього загинула Люмінія.
Вітер різко пронісся між руїнами.
— І саме він хоче знищити весь мультивсесвіт.
Астраель напружився.
— Неможливо.
— Це правда.
Фейт повільно стиснув кулак.
— Шість уламків Етеріал Нексуса потрібні йому, щоб завершити те, що він почав.
Брейвер мовчки слухав.
Навіть він уперше чув це.
— Якщо Провісник отримає силу зорі… — тихо промовив Фейт, — не залишиться жодного світу.
Астраель мовчав.
Його очі уважно дивилися на Фейта.
Ніби він намагався зрозуміти.
Бреше він.
Чи ні.
Раптово в небі почувся дивний звук.
Усі підняли голови.
Простір над містом почав тріскатися.
Наче саме небо розривали навпіл.
Брейвер різко напружився.
— Що це…
Фейт відчув знайому енергію.
Темну.
Ненависну.
Його очі широко розкрилися.
— Ні…
Тріщина в небі стала ще більшою.
Із неї почали опускатися чорні фігури.
Лицарі Провісника.
Їхні обладунки були вкриті дивними світлими тріщинами, а замість очей світилися червоні вогні.
Люди в паніці почали кричати.
— Вони знайшли уламок, — тихо сказав Фейт.
Астраель різко підняв голову.
— Як вони змогли відстежити мене?
Фейт стиснув зуби.
— Бо Провісник уже почав рухатися.
Перший із лицарів важко приземлився прямо посеред площі.
Ударна хвиля розкидала уламки каміння в різні боки.
Він повільно піднявся.
І його погляд одразу зупинився на Астраелі.
— Уламок Етеріал Нексуса виявлено.
Його голос був механічним.
Холодним.
— Розпочати захоплення.
Фейт миттєво став перед людьми.
Темна енергія знову почала збиратися навколо нього.
Брейвер крутанув спис у руках.
— Схоже… у нас знову війна.
Фейт повільно подивився вперед.
— Ні.
Це була не війна.
Це був шанс.
Шанс нарешті битися не за помсту.
А за майбутнє.
Небо над зруйнованим містом продовжувало тріскатися.
Із темного розлому один за одним почали спускатися лицарі Провісника. 
Їхні обладунки світилися червоними лініями, а важкі кроки змушували землю здригатися.
Люди в паніці відступали назад.
Дехто намагався сховатися серед уламків будівель, інші ж просто не могли поворухнутися від страху.
Фейт повільно витягнув руку вперед.
Темна енергія почала збиратися навколо його долоні.
Але цього разу вона була іншою.
Не хаотичною.
Не сповненою люті.
Вперше за довгий час Фейт контролював її.
Один із лицарів різко кинувся вперед.
Його меч із дивного чорного металу розсік повітря.
Фейт ухилився в останню секунду.
Удар розтрощив землю позаду нього.
Брейвер миттєво атакував у відповідь.
Його спис зі свистом пробив повітря й врізався в обладунок ворога.
Іскри розлетілися навсібіч.
Але лицар навіть не здригнувся.
— Що за…
Не встиг Брейвер договорити, як ворог різко схопив древко списа й відкинув його вбік.
Брейвер влетів у залишки кам’яної стіни.
— Тц…
Фейт різко виставив руку вперед.
Темна хвиля енергії врізалася в лицаря, відкидаючи його на декілька метрів назад.
Астраель уважно спостерігав за боєм.
Його світлі очі повільно звузилися.
— Ти дійсно стримуєш себе…
Фейт не відповів.
Він пам’ятав.
Раніше в таких битвах він не вагався.
Він знищував усе на своєму шляху.
Але тепер…
Тепер усе було інакше.
Ще двоє лицарів кинулися вперед.
Один атакував Брейвера.
Інший — просто полетів до кліток із людьми.
Фейт широко розкрив очі.
— НІ!
Він миттєво зірвався з місця.
Його плащ майорів позаду, поки він стрімко нісся вперед.
Лицар уже заніс меч.
Перелякані люди закричали.
І в останню секунду Фейт став між ними.
Удар меча врізався прямо в його руку.
Кров краплями впала на землю.
Люди завмерли.
Фейт навіть не здригнувся.
Він міцно схопив лезо рукою.
— Я більше… не дозволю…
Темна енергія різко вибухнула навколо нього.
Лицаря відкинуло далеко назад.
Але разом із силою почали з’являтися й старі спогади.
Крики.
Полум’я.
Смерть.
Очі Фейта на мить стали повністю чорними.
Астраель миттєво це помітив.
— Фейт!
Фейт різко схопився за голову.
Дихання стало важким.
Темрява всередині нього ніби намагалася вирватися назовні.
Голос Онікса.
Того монстра, яким він був.
«Убий їх.»
«Знищ усе.»
«Ти ніколи не змінишся.»
— Замовкни…
Його голос здригнувся.
Лицарі знову почали наближатися.
Брейвер різко піднявся з уламків.
— Фейт!
Але Фейт майже не чув його.
Темрява всередині нього ставала сильнішою.
І раптом…
Він відчув тепло.
Маленька рука обережно торкнулася його плаща.
Фейт здригнувся.
Він повільно опустив погляд.
Та сама маленька дівчинка дивилася на нього.
Без страху.
— Не ставай знову монстром…
Світ навколо ніби завмер.
Очі Фейта повільно повернулися до нормального кольору.
Темна енергія почала слабшати.
Він важко видихнув.
А потім… вперше за багато років посміхнувся.
Ледь помітно.
— Не стану.
Фейт повільно піднявся.
Його погляд став спокійним.
Упевненим.
Він подивився прямо на лицарів Провісника.
— Я більше не битимуся за ненависть.
Темна енергія навколо нього раптом змінилася.
У ній почали з’являтися слабкі сині потоки світла.
Астраель широко розкрив очі.
— Неможливо…
Фейт і сам не розумів, що відбувається.
Але вперше його сила не руйнувала.
Вона захищала.
Лицарі знову кинулися вперед.
І цього разу Фейт не відступив.
Він зробив крок назустріч майбутньому.
І битва за перший світ тільки починалася.