Розділ 9

Генрі нудилося. Після курки він пожвавився. А потім знову засумував. Зазвичай йому завжди подобалось проводити час на роботі. Він любив пацієнтів і любив, коли вони одужували. Йому подобалося спілкуватися з друзями-колегами і дражнити Уїтні. Але тепер йому здавалося, що Уїтні зовсім образився, і між ними утворилася надто глибока тріщина злості. Якщо довго дивитися на неї, вона, зрештою, таки гляне у відповідь.  

Генрі крутив у руках свій телефон. Навіть якщо Уїтні вже ліг спати — його телефон буде увімкненим. Навіть якщо Уїтні дуже злий на Манна — він не відправив номер у чорний список і підніме слухавку.  

Це був кодекс лікарів. Вони не вимикали телефони, не видаляли контакти колег, навіть ворогів і конкурентів, і старалися бути на зв'язку цілодобово. Винятком ставали лише офіційні відпустки, лікарняні та відрядження.  

Спочатку Генрі хотів подзвонити, але дзвінок означав лише те, що відбувається щось термінове з пацієнтом. Потім вирішив написати повідомлення. Але потрібні слова ніяк не формулювалися в речення.  

Зрештою, відчуваючи роздратування — Генрі шпурнув телефон на диван, а потім і сам втомлено впав обличчям униз.  

Він і сам не помітив, як дістав телефон, що застряг між спинкою і сидінням дивана, і набрав незграбне: "Ти спиш?"  

21:37 "Ти спиш?"  

21:37 "Спиш уже, так?"  

Генрі відкинув телефон убік. Звичайно, спить — це ж акуратний і ідеальний Дональд. Він не вимкне телефон, але до цього часу вже міцно спатиме... Він погасив екран телефона і поринув у важкі думки.  

21:40 "Ні."  

Генрі ледь не підскочив з дивана. Відповідь! Уїтні написав відповідь!  

21:41 "А я от курку з'їв. У мене була чудова куряча ніжка зі стегном."  

Тиша. Він раптом захотів запитати, чи поїв Уїтні, але щось зле, низьке і мерзенно хихикаюче підняло всередині нього свою гоблінську голову.  

21:42 "Це були чудові ніжки. Я обсосив м'ясо до кісток."  

21:42 "Але спочатку я вкусив за стегно."  

21:43 "Я уявляв, що це твоє стегно."  

21:44 "Воно було таким же білим, як і твоє."  

Знову мовчить?! Заснув, чи що? Як можна спати, коли з месенджера сипляться такі смачні провокації. Та ні. Уїтні мав уже стояти біля холодильника і шукати біле куряче стегно.  

21:46 "Збоченець." Вкладення. Фото.  

Генрі ткнув на файл. Середній палець у темряві маленької кімнати, яку освітлював лише крихітний жовтий нічник.  

Манн уголос зареготав. Його влаштовувала така реакція. Все ж краще, ніж ніякої.  

Він надіслав смайлик з поцілунком і, відклавши телефон на тумбочку, перевернувся на спину. Неусвідомлено посміхаючись, він дивився на стелю, потонулу в нічній півтемряві ординаторського кабінету.  

Зазвичай він ніколи не засинав швидко і міцно на роботі, скоріше дрімав у напівсні.  

Але цього разу глибокий сон швидко зморив його. Мабуть, середній палець був змащений снодійним.  

Генрі прокинувся в чудовому настрої, коли сонце вже гріло його щоку, повернуту до вікна.  

Перш за все, потягнувшись до телефону, він перевірив повідомлення. Його обличчя розпливлося в усмішці, помітивши, що змін у чаті з Уїтні немає — він навіть не засмутився.  

Куди більше його засмутило спливаюче повідомлення — розклад на наступний місяць.  

Генрі терпіти не міг потрапляти на чергування, яке проходило на стику двох місяців. І цього разу йому якраз "пощастило".  

Відкривши повідомлення, він швидко знайшов своє прізвище і одразу скривився. Сьогодні вдень вільний — а вночі знову на чергуванні. Хто складав цей розклад?!  

Першу хвилину він переживав власне роздратування, а потім раптом почав гортати список униз. Уїтні... Уїтні... Йому страшенно захотілося знову побачити ініціали Д.Р.Уїтні — Дональд Ренсом Уїтні... Генрі облизнувся — згадав про біле куряче стегно.  

Знову заряджаючись позитивом, він знову прогортав список, шукаючи прізвище ординатора реанімації. Удача таки була на його боці — він чергував сьогодні вдень.  

Підхопившись з незручного дивана в ординаторській, Генрі з деякою ніжністю подивився на нього — ця ніч була доброю.  

Він швидко переодягнувся і легкою ходою вийшов. Він поспішав до лобі. Час був ідеальний для зміни персоналу. Всі ординатори бігли за кавою і мафінами в кафе на першому поверсі. Генрі поспішив потрапити туди раніше, ніж щасливий ординатор реанімації вкине в себе холодний американо, прокинеться і почне ясно мислити.  

— Привіт! — Генрі ляснув його по плечу.  

Реаніматолог поперхнувся. Трубочка вже була біля його рота, але апетит перебило.  

— Привіт... — Він повернув голову. — Закінчив зміну? Чого такий бадьорий? — Нудно задав питання, не особливо бажаючи знати на них відповіді.  

— Дай ключі від своєї квартири. — Генрі простягнув руку.  

— Навіщо?  

"Ти вже ковтнув кави?" — Недоволено подумав Генрі. З трудом намагаючись утримати на обличчі привітну усмішку, він сказав напівправду:  

— Хочу закінчити проект з Уїтні.  

— А... Ага... Давай... — Він зняв рюкзак зі спини і поліз за ключами. — Тільки він ще спав, коли я виходив... — Віддавши їх, ординатор реанімації сонно почухав вухо.  

— Я йому вчора писав. Він у курсі. — З підскакуючим серцем сказав йому Генрі, остаточно присипляючи дрімаючу пильність друга.  

Коли вони попрощалися, Генрі із задоволенням підкинув зв'язку ключів угору. Ключі затріщали, задзвеніли і з гуркотом впали назад. Він міцно стиснув кулак — посмішка перекривила його обличчя. Тепер-то вони поговорять про проект. Генрі зрозумів, що занудьгував за Уїтні. Той злий і незадоволений, сповнений ревнощів — але його найкращий конкурент. Рвати цей глибокий зв'язок, який дорівнює лише зв'язку люблячих подружжя — було жахливо. Кожен із них мріяв про це, але помічаючи в очах іншого відчай, розчарування чи апатію — жахався.  

Генрі вперше це чітко усвідомив, коли побачив у очах Уїтні страх, який яскраво блиснув у його льодяних холодних очах. Нестерпне враження. Це не те, що мало іскрити між ними.