Глава 36. Відлунок далеких систем

Повернення на борт десантного бота «Альфа-Омега» пройшло у мовчазній, але напруженій зосередженості. Слова кристалічної пантери про «темні куточки галактики, які ще не оговталися від жахів минулого» чіпко засіли у свідомості кожного члена загону. Навіть невтомний сержант Молот більше не жартував про місцеву фауну, а одразу ж зайняв місце біля інженерного термінала, проводячи діагностику систем енергозахисту та перезаряджаючи важкі магазини прискорювачів маси.

Марк Валент сидів у креслі командира, підключивши свій персональний дата-пад до центрального бортового комп'ютера. На головному панорамному екрані розгорталася повна тривимірна схема міжгалактичної мережі Зіркових Воріт. Після синхронізації з Кристалом Пам'яті Едему карта стала набагато детальнішою: тисячі сірих, заблокованих раніше вузлів у віддалених скупченнях зірок спалахнули м'яким блакитним світлом, показуючи безпечні коридори.

Проте кілька червоних крапок у сусідньому секторі «Тінь-4» блимали тривожним, нерегулярним пульсом.

— Тіне, виведи спектральний аналіз цього червоного сектору на основний дисплей, — звернувся капітан до снайперки, яка схилилася над навігаційною консоллю.

Тінь швидко застукала пальцями по сенсорній клавіатурі. За секунду на екрані з'явилися графіки енергетичних коливань, які суттєво відрізнялися від спокійних біоплазматичних хвиль Едему чи чистих частот Архітекторів.

— Тут щось не так, Марку, — її голос звучaв стривожено. — Це не автономні дрони Творців — їхню мережу ми знищили у Нульовому Секторі під час штурму чорної сфери. Але частота цього сигналу має чіткі ознаки штучного походження. Хтось використовує застарілі аварійні протоколи зв'язку прадавніх шахтарських станцій. Сигнал слабкий, він постійно обривається, ніби пробивається крізь щільний шар космічного сміття або завади від зруйнованого реактора.

Молот підвівся від збройової стійки, підійшовши ближче до екрана і примхливо звівши брови:

— Шахтарські станції? У секторі, який мільйони років вважався мертвою зоною? Здається, наш короткий «відпочинок» на планеті квітучих папоротей офіційно скасовується, капітане. Хтось подає сигнал лиха?

— Або хтось намагається заманити нас у пастку, використовуючи старі частоти, як приманку, — холодно зауважив Марк. Він уважно вивчав координати джерела сигналу, зіставляючи їх із даними з архіву Кувальні. — Судячи з координат, це система подвійної зорі у секторі «Тінь-4». Там колись розташовувався один із найбільших переробних комплексів Архітекторів, який займався видобутком рідкісних ізотопів для генераторів нульової точки. Якщо цей комплекс уцілів або якщо туди проник хтось із мародерів чи вцілілих уламків імперії... ми маємо це перевірити.

— «Одіссей» на зв'язку, капітане, — раптом пролунав у динаміках спокійний голос Асґарда Тора. Голографічний проєктор на містку висвітлив злегка мерехтливу фігуру союзника. — Ми фіксуємо ті ж самі аномальні коливання на наших орбітальних сканерах над Едемом. Наші бортові алгоритми свідчать, що це аварійний маяк класу «Альфа». Хтось у системі «Тінь-4» потребує негайної допомоги, або ж активовано протокол самознищення прадавнього сховища.

— Тор, збирай основний екіпаж «Одіссея», — віддав чіткий наказ Марк Валент. — Ми не можемо просто проігнорувати сигнал лиха, особливо якщо він пов'язаний із технологіями Архітекторів. Перекидаємо координати через Зіркові Ворота. Готуємо бойовий клин до стрибка.

— Зрозумів, капітане. «Одіссей» та новітні «Атланти» переходять у стан повної бойової готовності, — відповів Асґард і зник із голографічного поля.

За кілька хвилин десантний бот «Альфа-Омега», піднявшись із поверхні Едему на стабільну орбіту, з'єднався з основними силами флоту Альянсу, які розгорнулися поблизу колосального кільця Зіркових Воріт. Мерехтливий сріблястий горизонт подій знову закрутився у спіраль, розкриваючи шлях до невідомої та потенційно небезпечної системи «Тінь-4».

Кораблі один за одним увійшли у проміжний тунель. Швидкість переміщення здавалася миттєвою: яскраві спалахи світлових ниток зміталися назад, утворюючи тунель чистої енергії.

Коли носові обтічники «Альфа-Омеги» виринули з іншого боку воріт, перед очима екіпажу постала велична і водночас моторошна картина.

Система «Тінь-4» виявилася кладовищем космічних титанів. Замість живої планети чи мирних зірок тут обертався велетенський пояскрушений астероїдний комплекс, оточений тисячами уламків штучного походження. У центрі цього хаосу застигла гігантська циліндрична станція Архітекторів завдовжки у тридцять кілометрів. Її металеві ребра були серйозно пошкоджені потужним вибухом у минулому, але з її центральних відсіків досі лунав той самий слабкий, пульсуючий аварійний сигнал, який зафіксували їхні сканери.

— Демони космосу... — тихо промовив Молот, дивлячись на напівзруйновану станцію на екрані. — Вона виглядає так, ніби пережила пряме зіткнення з планетою.

— Сканери фіксують залишкові енергетичні поля всередині центрального ангару, — повідомила Тінь, її пальці порпалися у налаштуваннях систем виявлення. — Там є повітря. І... там є активні біологічні сигнатури. Кілька десятків живих істот заблоковані у нижніх житлових відсеках станції. Вони не машини. Вони живі.

Марк Валент устав із крісла, затягуючи ремені свого оновленого бронекостюма. У його очах загорівся рішучий вогень командира, який знає свою справу.

— Зрозуміло. Це не пастка — це справжні біженці або дослідники, які застрягли у цьому секторі після руйнування старих воріт, — сказав капітан. — Загін «Альфа», готуймося до абордажу та рятувальної операції. Ми йдемо всередину руїн.