Глава 35. Тінь під кронами Едему

Повітря біолюмінесцентного лісу на планеті Едем здавалося настільки густим і насиченим киснем, що кожне дихання наповнювало тіло дивною, невідомою раніше легкістю. Смарагдове світло від велетенських стовбурів м'яко відбивалося на металевих пластинах залишків обладунків, які бійці загону «Альфа» залишили на борту десантного бота, переодягнувшись у легкі польові комбінезони. Після місяців у залізних бункерах Марса, після крижаного жаху нульового космосу та запаху паленого квадріуму в Нульовому Секторі, ця тиша здавалася майже нереальною, штучною декорацією перед черговою бурею.

Марк Валент стояв біля кристалічної чаші головного вузла, де кілька хвилин тому згас голографічний образ наглядача Архітекторів. У його руках лежав невеликий дата-пад із завантаженими з Кристала Пам'яті координатами міжгалактичної мережі Зіркових Воріт. Цифри й схеми вигравали м'яким блакитним сяйвом, відкриваючи перед людством тисячі незвіданих систем, вільних від Творців, від руйнувань і від нескінченної війни.

— Дані зчитуються без збоїв, — промовила Тінь, підходячи ближче і дивлячись на рухому голографічну карту галактик, що проєктувалася над чашею. Її пальці легко торкнулися екрана, збільшуючи один із віддалених кластерів зірок у рукаві Лебедя. — Тор уже підтвердив із орбіти «Одіссея», що первинний імпульс синхронізації пройшов через ворота на Марсі. Ми маємо стабільний двосторонній коридор. Теоретично, ми можемо перекинути сюди цілий дослідницький флот за лічені хвилини.

Молот сидів на перевернутому оброслому мохом уламку стародавньої кам'яної колони неподалік, повільно кружляючи у пальцях важкий польовий ніж і пильно вдивляючись у темні тіні, що простягалися між велетенськими стовбурами біолюмінесцентних дерев. Сержант мовчав уже довгасто, і в цьому мовчанні відчувалася звична бойова настороженість ветерана, якого важко провести мирною ідилією.

— Усе це виглядає занадто добре, щоб бути правдою, капітане, — нарешті озвався Молот, підвівши погляд на Марка. Його обличчя перетнула скептична гримаса. — Я вже бачив подібні «райські куточки» на старій службі. Завжди є підводні камені. Завжди знайдеться щось або хтось, хто захоче перевірити міцність нашої броні на зуб.

— Ти просто відвик від мирного повітря, старий вояка, — легенько посміхнулася Тінь, хоча у її голосі теж промайнула нотка професійної стриманості. — Тут немає імперій Творців, немає їхніх чорних пірамід і квантових генераторів. Цей світ мільйони років розвивався ізольовано, підтримуваний лише енергією мережі Архітекторів.

— Молот має рацію у тому, що втрачати пильність зарано, — спокійно перервив їх Марк Валент. Він сховав дата-пад у кишеню і обернувся до товаришів. Його очі холодно й розважливо оцінювали навколишній простір. — Ми не знаємо повного масштабу екосистеми Едему. Кристал Пам'яті говорив про мир, але природа цього світу надто складна, щоб бути просто декорацією для нашого відпочинку. Подивіться на нижній шар лісу.

Капітан вказав рукою в бік густих заростей папороті, де смарагдове світіння листя раптом почало згасати, утворюючи довгі темні коридори, наче хтось або щось масивне щойно пройшлося між деревами, забираючи з собою енергетичне поле рослин.

Тінь миттєво підняла свій легкий фазовий пістолет, перевівши запобіжник у бойовий режим, а Молот підскочив із колони, миттєво затиснувши у руці ручний прискорювач маси, який він не залишав навіть під час мирних прогулянок.

— Рух на двайцять метрів лівіше від нашої позиції, — шепотом скомандувала снайперка, присідаючи за кристалічним постаментом. — Маса об'єкта значна... приблизно триста-чотириста кілограмів. Але біологічна сигнатура... вона не схожа на жодну тварину, яку ми бачили раніше. Це не органічна плоть у звичному розумінні.

З густих тіней біолюмінесцентного лісу на галявину повільно виступила істота.

Вона справді вражала уяву. Подібна до велетенської чотирилапої кішки або пантери, вона не мала звичайної вовни чи луски. Її тіло складалося з напівпрозорих біокристалічних пластин, що переливалися м'яким блакитним та фіолетовим світлом, а вздовж хребта тягнувся ряд тонких енергетичних шипів, які пульсували в такт биттю серця планети. У її глибоких, розумних очах не було люті чи дикої хижості — лише спокійна, майже людська цікавість і водночас холодна сила прадавнього стража.

Істота зупинилася за десять метрів від бійців, плавно опустившись на передні лапи, але не виявляючи жодних ознак агресії. Вона не скалила зуби і не випускала кігтів — вона просто дивилася на Марка Валента, ніби читаючи його думки або намагаючись розпізнати код Архітекторів, який досі легким шлейфом тримався навколо бійців після активації кристала.

— Не стріляти, — тихо наказав Марк, повільно підіймаючи праву руку долонею вперед, показуючи, що він не має наміру нападати. — Вона не ворог. Вона просто перевіряє нас.

— Ну, виглядає вона так, ніби може розірвати мій екзоскелет разом із моїм почуттям гумору за дві секунди, — пробурмотів Молот, хоча ствол прискорювача маси трохи опустив униз. — Але гаразд... якщо вона хоче подивитися на туристів із Землі, хай дивиться. Тільки без різких рухів, красуню.

Істота зробила ще один крок уперед. Її кристалічні пластини на плечах злегка затріщали, випромінюючи слабкий розряд статичної електрики, який змусив волоски на руках застигнути. Раптом у головах усіх трьох членів загону пролунав дзвінкий, чистий імпульс — не голос, а чиста ментальна проєкція, схожа на відлуння дзенькоту гірського струмка.

— Мандрівники з іншого боку Зіркових Воріт... — лунало у свідомості. — Ви принесли із собою відлуння війни, яку давно забув цей світ. Чому ви порушили спокій Едему? Чи ваша мета — знову розпалити полум'я у місці, де панує вічний мир?

Марк відчув, як холодний пот котився по спині — не від страху перед звіром, а від усвідомлення того, що перед ними стоїть не просто дика істота, а біологічний сторожовий елемент планетарної мережі, здатний миттєво оцінити моральний стан гостей.