Глава 31. Повернення під блакитне небо

Підпросторовий тунель розсипався на тисячі мерехтливих іскор, коли флот Альянсу — ветеранський крейсер «Одіссей» та новітні сріблясті титани класу «Атлант» — плавно випірнув на навколоземну орбіту.

Звідси, з висоти сотень кілометрів, рідна планета виглядала зовсім інакше, ніж тоді, коли загін «Альфа» залишав її перед рейдом у Нульовий Сектор. Чорні шрами випалених континентів поступово затягувалися молодими лісами та зеленими терасами, штормові хмари над Атлантикою розійшлися під дією глобальних кліматичних стабілізаторів, а над найбільшими містами спалахували м'які куполи захисних щитів нового покоління. Війна, що ледь не знищила людство, відступила, залишивши по собі пам'ять про незламність і ціну справжнього братерства.

На командному містку «Одіссея» панувала спокійна, зосереджена атмосфера. Марк Валент стояв біля панорамного оглядового екрана, заклавши руки за спину. Його бронекостюм після останнього штурму було повністю очищено від нагару та відремонтовано, а шрам на скроні майже затягнувся. Поруч із ним стояли Тінь та Молот — сержант усе ще носив легкий фіксуючий корсет, але рухався впевнено й рішуче, спираючись на свій незмінний бойовий характер.

— Усі кораблі флоту зайняли стаціонарні орбітальні позиції, — повідомив Асґард Тор, відриваючись від голографічних панелей керування. Його чорні очі випромінювали спокій і глибоку повагу до людей. — Інтеграція прадавніх матриць Кувальні з земними комунікаційними мережами завершена на сто відсотків. Більше жодна загроза з глибокого космосу не застане нас зненацька.

Доктор Леві відклав убік свій планшет і розслаблено відкинувся у креслі:

— Неймовірне відчуття... Коли ми вперше зіткнулися з кодом Архітекторів під Антарктидою, здавалося, що ми стоїмо на краю прірви, з якої немає вороття. А тепер подивіться на звіти з поверхні: заводи працюють, міста відновлюються, а головне — ми більше не жертви чужих експериментів. Ми господарі власної системи.

У цей момент на центральному екрані містка спалахнув захищений канал зв'язку з поверхнею. На зображенні знову з'явився генерал Ковальчук. Його китель тепер був без заплямованих кров'ю слідів минулих боїв — чистий, випрасуваний, з оновленими відзнаками Альянсу. Обличчя генерала висвітлювала рідкісна, але щира усмішка.

— «Альфа»! «Одіссей»! — голос Ковальчука лунав гучно і впевнено, відбиваючись від стін оновленого командного пункту «Октагон-1». — Орбітальні сканери передали повний звіт про ліквідацію останніх осередків у Нульовому Секторі. Земля та колонії вітають вас із перемогою. Ви зробили те, у що не вірив жоден скептик. Ви принесли мир.

Марк Валент трохи нахилив голову у знак подяки:

— Це спільна перемога всього людства і наших союзників Асґардів, пане генерале. Ми лише виконали свій обов'язок перед тими, хто не дожив до цього дня.

— До речі, капітане, — додав Ковальчук, і в його очах блиснув лукавий вогник. — Уряд Альянсу підготував офіційну церемонію зустрічі для всього командного складу загону «Альфа». Але я підозрюю, що замість парадних мундирів ви б із радістю обрали кілька днів тиші у якомусь затишному місці подалі від офіційних протоколів. Що скажете?

Молот голосно хмикнув і потер потилицю:

— От за це я готовий проголосувати обома руками, пане генерале! Мені б зараз хоча б день побути без гудіння екзоскелетів і запаху паленого квадріуму.

Тінь ледь помітно посміхнулася, дивлячись на товариша:

— Не хвилюйся, Молоте, знайдемо тобі тихе місце. Головне, щоб там не було бойових дронів і стародавніх шахт.

Марк Валент подивився на своїх побратимів, а потім знову на блакитну планету, що мирно пульсувала під ними. Шлях, який вони пройшли від покинутих льодів Антарктиди до темного серця Імперії Творців, був сповнений крові, втрат і неймовірного напруження сил, але вони вистояли. Вони зберегли не лише свої життя, а й душу людства, що не скорилося перед холодною математикою машин.

— Ми повертаємося на поверхню, генерале, — спокійно сказав капітан. — Але війна закінчилася лише на карті галактики. Попереду у нас найголовніше — життя, яке ми відстояли. І ми маємо прожити його так, щоб наші діти ніколи більше не дізналися, що таке холод нульової точки.

Крейсер «Одіссей» разом із новітніми крейсерами класу «Атлант» почав плавний маневр зниження, входячи у м'які шари земної атмосфери. Попереду на них чекало нове сонце, нові книги, нові дороги і найголовніше — спокій, вистражданий у найжорстокостійших битвах всесвіту.

Дякуємо, що читаєте «Проєкт „Октагон“». Якщо вам сподобалася ця глава, будь ласка, додавайте книгу до своєї бібліотеки на Букнеті та ставте зірочки ⭐ — це найкраща підтримка для автора, яка надихає писати ще більше яскравих і захопливих історій.