Глава 27. Зоряний шлях у Нульовий Сект

Тиша марсіанської пустелі після знищення Квадріумного Жнеця та стабілізації тектонічних розломів була оманливою. На оглядових екранах крейсера «Одіссей» і новітніх флагманів класу «Атлант», що вишикувалися струнким бойовим клином на орбіті впадини Хеллас, космос виглядав холодним і безстороннім. Але за цією крижаною темрявою ховалося неминуче — війна не закінчилася. Вона лише змінила свій масштаб.

У медичному відсіку «Одіссея» доктор Леві обережно знімав із плеча Молота залишки розплавленого термокостюма. Сержант сидів на кушетці, стиснувши зуби від тупого болю в ребрах, але його очі звично палали злим, незламним вогнем.

— Ну що, докторе? — хрипко запитав Молот, намагаючись поворушити правим маніпулятором. — Мої кістки ще годяться для служби, чи куватимете мені нові титанові протези з відходів марсіанського заводу?

— Кістки цілі, сержанте, хоча після такого тарана квадріумного Жнеця нормальна людина зараз би збирала себе по шматочках по всьому марсіанському сектору, — задоволено зітхнув Леві, закріплюючи фіксуючий корсет. — Твій фазовий кокон спрацював в останню мікросекунду. Але ще один такий маневр, і я особисто накажу замкнути тебе у вантажному трюмі на час усього перельоту.

У цей момент двері відсіку розсунулися, і всередину зайшов Марк Валент. Його бронекостюм був усіяний дрібними подряпинами від розпеченого базальту, а обличчя перетинала тонка цівка запеклої крові на скроні, але тримався капітан прямо й непохитно. За ним зайшла Тінь, перевіряючи магазин свого фазового пістолета.

— Як почуваєшся, таранник? — сухо посміхнувся Марк, зупиняючись біля кушетки.

— Живіший за всіх ворогів у цій галактиці, капітане, — відповів Молот, підводячись на ноги і перевіряючи координацію рухів. — Коли вирушаємо? Я дивлюся на нові «Атланти» в оглядовому вікні і відчуваю непереборне бажання рознести на шматки їхній головний сервер у Нульовому Секторі.

— Скоро вирушимо, — відповів Марк. Його голос лунав спокійно, але у кожному слові відчувалася сталева рішучість. — Тор щойно закінчив синхронізацію навігаційних матриць Кувальні з бортовими комп'ютерами нашого флоту. Нові крейсери здатні тримати стабільний підпросторовий коридор безпосередньо до центру Імперії Творців.

— А що Земля? — тихо запитала Тінь, дивлячись на блакитний диск рідної планети, що повільно обертався у вдалині. — Генерал Ковальчук підтвердив повне очищення орбіти?

— Так, — кивнув капітан. — Залишкові дрони та сліди присутності Творців у нашій системі повністю знищені або втратили активність після нашого удару по Суперечливому Моноліту. Планета отримала час на відновлення. Але якщо ми зупинимося зараз і просто чекатимемо, коли вони створять новий флот у Нульовому Секторі, наступного разу рятувати буде вже нікого. Наша єдина можливість вижити — завдати удару першими, у їхньому власному лігві.

Через три години весь флот Альянсу у повному складі зійшовся на зовнішній орбіті Марса.

Це була велична і водночас моторошна картина. Посередині плив крейсер «Одіссей» — старий вірний ветеран, чий корпус ніс шрами багатьох боїв, з боків його охороняли два новітні стометрові титани класу «Атлант», покриті сріблястою бронею з рунами Архітекторів, а за ними вишикувалися вісім модифікованих важких десантних кораблів, наповнених елітними бійцями загонів швидкого реагування.

На містку «Одіссея» Асґард Тор стояв перед головним керуючим кристалом. Його попеляста шкіра випромінювала легке блакитне сяйво від перенапруження енергетичних контурів.

— Усі екіпажі на бойових постах, капітане, — промовив Тор, не відводячи очей від голографічної сфери простору. — Експериментальні підпросторові стабілізатори підключені до генераторів Кувальні. Коридор буде відкритим рівно стільки, скільки потрібно для переходу всього флоту. Але пам'ятайте: щойно ми вийдемо з тунелю в Нульовому Секторі, шляху назад не буде. Нас зустріне вся незвідана міць їхньої обчислювальної імперії.

Марк Валент став поруч із Асґардом, поклавши руку на поручень центральної консолі. За його спиною у командному відсіку зібралися всі ключові бійці загону «Альфа» — Тінь, Молот, доктор Леві.

— Ми йдемо не для того, щоб відступати, Тор, — твердо сказав капітан. — Ми йдемо закінчити те, що вони почали. Відкривай тунель.

— Виконую, — відповів Асґард.

Тор різко стиснув кристал обома руками.

У ту ж секунду носові випромінювачі «Одіссея» та обох «Атлантів» випустили масивні промені чистої енергії у точку перетину координат. Космічний простір перед флотом здригнувся. Здавалося, ніби саме полотно Всесвіту розривалося гігантськими ножицями: у вакуумі утворився широкий, пульсуючий фіолетово-лазуровий розрив, із якого тягнуло холодом мертвих галактик і густим металевим присмаком нелінійного квантового випромінювання.

— Підпросторовий коридор стабільний! — закричав Леві, перевіряючи показники на своїй консолі. — Навантаження на реактори в межах норми!

— Усім кораблям — повний вперед! — скомандував Марк Валент, піднімаючи руку у захисному рукаві бронекостюма. — Увійти у тунель!

Флот Альянсу — три крейсери та десантні судна — один за одним плавно ковצнули у фіолетову печеру міжпросторового тунелю.

Космічні краєвиди зникли, розчинившись у потоках сліпучих світлових спіралей, які мчали на неймовірній швидкості. Час і простір тут втрачали свої звичні закони: кожен корабель здавався лише маленькою іскрою у вогняному штормі прадавньої війни між біологічним життям і холодною математикою машин.

Перехід тривав кілька нескінченних годин. Усередині кабін панувала напружена тиша, порушувана лише низьким гудінням приладів життєзабезпечення та ритмічним диханням бійців.

Нарешті на кінці тунелю зажеврів холодний, мертвий посвіт.

— Наближаємося до точки виходу в Нульовому Секторі! — оголосив Тор, його голос пролунав надзвичайно різко й чітко. — Тридцять секунд до розриву коридору! Зарядити всі фазові батареї! Активувати захисні куполи!