Глава 25. Кузня перемоги

Повітряний простір над впадиною Хеллас перетворився на суцільний вогняний океан, де межа між космосом і атмосферою повністю зникла. Три Мережеві Флагмани Творців, зростаючись у єдиний Суперечливий Моноліт, утворювали гігантський чорний трикутник завдовжки понад двісті п'ятдесят кілометрів. Його грані пульсували багряними жилами, а у самому центрі утворювалася сліпуча, криваво-червона сфера концентрованої деструктивної енергії.

Цей розряд був призначений не для космічного бою — він мав пробити п'ятдесят кілометрів марсіанського базальту і повністю випалити Кувальню Октагону, перетворивши прадавній завод Древніх на атомарну скляну масу.

— Час до повного формування розряду — сорок секунд! — закричав Леві з містка «Одіссея». Його пальці мигтіли над збожеволілими сенсорами. — Енергія в їхньому ядрі досягла трильйона гігават! Якщо вони вистрілять, планета розколеться у районі екватора!

— «Альфа», слухай мою команду! — прогримів голос Марка Валента у навушниках бійців. Його «Стриж» йшов у самому центрі бойового строю, залишаючи за собою яскраво-блакитний фазовий інверсійний шлейф. — Вони сфокусували всі захисні поля на зовнішній оболонці! Але в центрі з'єднання трьох пірамід утворився вузький фазовий канал — їхня власна системна шина!

— Ти хочеш сказати, що ми маємо залетіти прямо всередину цієї вогняної сфери?! — вигукнув Молот, закладаючи дикий віраж, щоб збити ворожу векторну ракету.

— Ні, Молот, — холодно мовив Марк. — Ми затечемо туди наш спільний код. Тор! Використовуй головний іонний калібр «Одіссея», щоб пробити зовнішній щит у точці стику! Ми з Тінню встромимо туди наші фазові ракети з матрицею Архітекторів!

— Прийнято, капітане, — пролунав залізний голос Асґарда Тора. — Заряджаємо головний випромінювач за рахунок останніх резервів нашого реактора. У нас буде лише один залп.

Сріблястий крейсер «Одіссей», попри пробитий носовий відсік і згасаючі щити, на максимальній швидкості розвернувся прямо назустріч гігантському трикутнику Творців. З носової гармати корабля вирвався останній, титанічний промінь первинного світла.

Сліпучо-біла голка іонного залпу прорізала вакуум і влучила точно у центр стику трьох пірамід.

Дзеркальний щит Суперечливого Моноліту затріщав, вкрившись мережею сліпучих білих розколів, і на дві секунди оголив внутрішнє, палаюче багряне ядро Творців.

— Тіне! Зараз! — заричав Марк.

Два сріблясті «Стрижі» — капітана та снайперки — синхронно пірнули під кутом дев'яносто градусів прямо у пробиту прогалину. Вони пройшли за лічені метри від палаючих граней квадріуму, де температура сягала мільйонів градусів.

— Ракети пішли! — закричала Тінь, натискаючи гашетку.

Шість фазових ракет, несучи у своїх головках розшифровану матрицю Архітекторів, вистрілили з підкрильних пілонів двох винищувачів і занурилися прямо у вируюче багряне ядро Моноліту.

На мікросекунду все навколо застигло у мертвій, безеховій тиші.

А потім код Архітекторів, потрапивши у центральну обчислювальну мережу Творців на піку накопичення енергії, викликав тотальний квантовий резонанс.

Замість того щоб вистрілити вниз, по Кувальні, трильйон гігават накопиченої деструктивної енергії Творців розернувся всередину їхнього власного корабля.

Вибух був колосальним.

Сліпучий перламутровий спалах охопив усе марсіанське небо. Гігантський трикутник із трьох Флагманів розпався на мільярди дрібних кристалів, які миттєво згоряли, перетворюючись на нешкідливий сріблястий пил. Хвиля чистої фазової енергії прокотилася по всій орбіті Марса, миттєво випалюючи керуючі матриці решти вісімдесяти автономних монолітів і тисяч дронів.

Ворожа армада біля Червоної планети припинила своє існування за кілька секунд.

Марк Валент вивів свій «Стриж» із крутого піке за сотню метрів від марсіанської землі, спостерігаючи, як залишкові іскри вибуху повільно осідають на руді скелі впадини Хеллас. Їхній винищувальний загін був виснажений, броня кораблів була обвуглена, але всі три «Стрижі» та важко пошкоджений «Одіссей» залишалися у строю.

— Вогняний заслон очищено... — прошепотіла Тінь у навушниках, затиснувши тремтячими пальцями шоломофон. — Ми зробили це... Ми захистили Кувальню.

— Капітане! Дивіться на підземний сектор! — вигукнув Молот.

На дні велетенського кратера Хеллас гігантські броньовані стулки підземних ангарів Кувальні Октагону почали повільно розсунутися. З глибини прадавнього заводу, підсвічені сліпучим блакитним сяйвом нульових реакторів, на поверхню виходили перші два готових фазових крейсери класу «Атлант» — стометрові сріблясті титани, повністю озброєні та готові до далеких міжгалактичних походів.

У комунікаторах пролунав голос генерала Ковальчука з Антарктичного бункера, в якому вперше за всю війну з'явилися сльози полегшення та торжества:

— «Альфа»... «Одіссей»... По всій Сонячній системі фіксуємо повний відступ залишкових сил Творців. Ви не просто відбили Марс. Ви дали людству свій власний, незламний флот.

Марк Валент розвернув свій винищувач у бік двох нових крейсерів, що піднімалися над марсіанськими пісками, і повільно промовив:

— Передайте командуванню Альянсу: перша фаза оборони завершена. Тепер Кувальня працює на повну потужність. Ми переозброюємо флот і готуємося до фінального походу — у Нульовий Сектор, щоб назавжди закрити тему Творців у цьому всесвіті.

Сонце, що піднімалося над марсіанським горизонтом, вперше за довгі місяці війни освітлювало не попелище й розпач, а сріблястий блиск нового флоту людства, готового до вирішальної битви за своє майбутнє.