Глава 24. Битва за марсіанське небо

Гудіння підземних катапульт Кувальні Октагону було подібне до низького, титанічного рику самої планети. Велетенські гідравлічні поршні прадавнього заводу, змащені синтетичним гелем і заживлені безпосередньо від ядра нульової точки, висувалися у вертикальні пускові шахти.

У повітрі підземного ангару висів густий озон і випари охолоджувальної рідини. На підвісній платформі перед стартом вишикувалися три нові фазові винищувачі класу «Атлант-Стриж» — сріблясті, гладкі кораблі з крилами зворотної стріловидності, на броні яких мерехтіли прадавні рунічні знаки Архітекторів, інтегровані з людськими системними платами.

— Системи реактора переведені на стабільні чотириста відсотків потужності! — закричала Тінь крізь шуми герметичного шоломофона, займаючи крісло пілота у першому винищувачі. Її пальці в броньованих рукавичках з блискавичною швидкістю перемикали тумблери аварійного розгону. — Капітане, ці кораблі чутливіші за наші старі «Стріли»! Вони реагують прямо на нейронні імпульси костюма!

Марк Валент зайняв місце у кабіні центрального винищувача. Його новий біомеханічний корсет, що щільно стискав ребра, миттєво з'єднався з нейронною шиною «Атланта». Перед очима капітана спалахнула прозора голографічна сфера кругового огляду: він більше не дивився крізь ліхтар кабіни — він бачив увесь марсіанський простір на триста шістдесят градусів, сприймаючи потоки гравітаційних хвиль і векторних ліній Творців як власні відчуття.

— Молот, що з твоїм штурмовим модулем? — перевірив капітан, тримаючи гашетку носової фазової гармати.

У третьому, посиленому винищувачі, оснащеному двома спареними кінетичними гарматами важкого калібру, Молот видав низький, грізний сміх:

— Капітане, цей «Стриж» — просто мрія! Тут установлені фазові накопичувачі такої сили, що мій «Вулкан» здаватиметься дитячою іграшкою! Якщо Творці думають, що ми знову будемо грати за їхніми правилами — хай готують свої чорні піраміди до атомарного розбору!

— «Альфа», це Тор із містка «Одіссея»! — у комунікаторах пролунав спотворений статикою, але залишаючийся залізним голос Асґарда. — Наш носовий фазовий щит пробито на шістдесят відсотків! Другий Мережевий Флагман Творців намагається захопити нас у гравітаційний затискач! Ми втрачаємо маневреність над впадиною Хеллас!

— Тримайтеся, «Одіссей»! Ми виходимо через п'ять секунд! — прогримів Марк. — Кувальня, запуск катапульт!

Автоматичні засувки пускових шахт розійшлися з важким шипінням. Три сріблясті «Стрижі» під дією колосального електромагнітного імпульсу вистрілили вгору по тридцятикілометровому тунелю.

Перевантаження у двадцять два g вдарило по тілах бійців, але фазові компенсатори кораблів, підключені до коду Архітекторів, миттєво нейтралізували інерцію. За дві секунди три винищувачі вирвалися з підземного мокротиння на поверхню Марса, пробивши червоно-руду завісу піщаного шторму.

Перед ними відкрилося пекло.

Марсіанське небо більше не було рожево-багряним. Воно перетворилося на суцільний, палаючий килим із червоних векторних променів, вибухів плазми та згасаючих іскор. Чотири стокілометрові Мережеві Флагмани Творців у формі чорних пірамід ширяли на висоті п'ятдесяти кілометрів, оточені тисячами кристалічних дронів-дробильщиків. Вони поливали «Одіссей» концентрованим вогнем, розриваючи сріблясту броню крейсера Асґардів.

— «Альфа-2», «Альфа-3», працюємо за схемою «Тризуб»! — скомандував Марк, розганяючи свій «Стриж» до швидкості, що перевищувала двадцять махів. — Не втягуватися у ближній бій із дронами! Наша ціль — фокусуючі кристали другого Флагмана, який затискає «Одіссей»!

Три винищувачі, залишаючи за собою сліпучі лазурові шлейфи фазового вихлопу, рвонули під носову секцію ворожої піраміди.

Дрони Творців миттєво відреагували на появу нових кораблів. Тисячі чорних квадріумних саранч перенаправили свій рух, утворюючи перед «Стрижами» суцільну дзеркальну стіну.

— Вони намагаються блокувати нас кінетичною масою! — закричала Тінь.

— Молот, розчищай дорогу! — скомандував Валент.

— З радістю! — заричав сержант.

його «Стриж» вирвався трохи вперед. Спарені фазові прискорювачі важкого винищувача вибухнули безперервним, білосніжним вогнем. Нові снаряди, відлиті безпосередньо в Кувальні та насичені первинним кодом Древніх, врізалися у дзеркальну стіну дронів.

Реакція була нищівною. Чорний квадріум ворога при контакті з фазовими снарядами не просто детонував — він втрачав молекулярну зв'язаність і випаровувався спалахами сліпучого перламутрового світла. Вейв-хвиля від вибуху пробила в армаді дронів чистий, трикілометровий коридор.

— Дорога вільна, капітане! — заричав Молот. — Жари їх!

Марк і Тінь проскочили крізь палаючий пролом, виходячи прямо на нижню грань Мережевого Флагмана.

— Тіне, бачиш трійчату вузлову точку? — запитав Марк, тримаючи маркер прицілу на центральному кристалі Творців, що випромінював зловісне криваве світло.

— Бачу! Вона захищена трьохшаровим фазовим щитом! — відповіла снайперка, перевівши системи свого «Стрижа» у режим максимальної концентрації енергії. — Мені потрібно три секунди для точного фокусування!

— Я прикрию! — Марк заклав круте піке, пропускаючи повз себе два червоні векторні промені ворога, які пропалили марсіанську атмосферу до самої землі.

Капітан випустив носову серію фазових самонавідних ракет. Ракети, огинаючи захисні поля піраміди по складній спіралі, влучили у бокові турелі Флагмана, викликавши ланцюгову детонацію квадріумних накопичувачів.

— Готово! Щит згасає! — закричала Тінь.

— Вогонь! — скомандував Валент.

Синхронний залп із двох «Стрижів» прошив відчинене вузлове серце піраміди. Біло-блакитний промінь первинного коду пробив тридцять метрів чорного металу і влучив точно у внутрішній квантовий реактор Флагмана.

Стокілометрова структура Творців на мить застигла. Всі її червоні жили спалахнули сліпучим білим світлом, а потім піраміда почала згортатися сама в себе з моторошним, безеховим тріском. Гігантська чорна маса вибухнула, розпадаючись на мільярди палаючих фрагментів, які яскравим метеоритним дощем впали на рівнини Марса.