Глава 19. Прорив крізь морок

Густий повітряний струмінь, насичений озоном і випарованим металом, вихором закрутився в залі Камери Поглинання. Багряне сяйво стінових жил перетворилося на пульсуючий, сліпучий спалах. Кожен куток велетенського Мережевого Флагмана просочився високочастотним гулом: центральний обчислювальний розум Творців остаточно усвідомив, що здобич вирвалася з лещат, а первинну матрицю пробито.

— Вони закривають перехідні шлюзи сектора! — вигукнула Тінь, відступаючи спиною до Марка й випускаючи короткі, влучні фазові черги у пітьму коридору.

З темряви назустріч їм ринула суцільна хвиля квадріумних автоматів. Вони більше не намагалися тримати бойовий порядок — машини насувалися суцільною металевою лавиною, готові поховати під собою бійців загону «Альфа».

Марк міцніше перехопив знесиленого Молота. Сержант важко дихав, його екзоскелет випромінював залишкове тепло після відключення від живильних джгутів, але в його очах знову палало те саме запекле полум'я.

— Капітане... мій правий маніпулятор ще живий, — прохрипів Молот, спираючись на плече Валента й піднімаючи напіврозплавлений ствольний блок. — Дай мені вектор... Я прикрию!

— Тримайся за мій бронекостюм! — заричав Марк. — Тіне, граната у склепіння! Завалюємо прохід!

Тінь зірвала з пояса плазмовий заряд із накопиченим кодом Архітекторів і кинула його точно під стелю перехідної арки. Вибух струсонув корпус піраміди. Багатотонні брили розпеченого чорного металу з гуркотом обвалилися додолу, перекриваючи шлях головним силам ворога та залишаючи за ними лише хмару іскристого пилу.

— До десантного бота — п'ятдесят метрів! — вигукнула дівчина, перескакуючи через палаючі уламки.

Вони увірвалися до шлюзового відсіку, де чекав пришвартований бот. Зовнішній корпус штурмового катера вже обпікали автозварювальні промені автономних маніпуляторів Флагмана, які намагалися розплавити зчіпний вузол.

— Молот — у внутрішній ложемент! Тіне — за системи вогню! — скомандував Валент, закидаючи сержанта до захисної капсули й кидаючись у крісло пілота.

Пальці капітана пробігли по сенсорній панелі управління. Носовий бурильний модуль заревів, випускаючи потужний фазовий імпульс прямо в заклинену стулку внутрішнього шлюзу.

— Вмикаю форсаж! — закричав Марк.

Десантний бот вирвався з розпеченого черева Мережевого Флагмана, наче ракета, залишаючи за собою яскравий шлейф плазмового полум'я. Позаду, у відкритому космосі Нульового Сектора, стокілометрова піраміда Творців розвертала свої гігантські бокові грані, намагаючись захопити катер у векторне павутиння.

— «Одіссей», це «Альфа-1»! — закричав Марк у передавач. — Молот з нами! Відкривайте підпросторовий вікно!

— Прийнято, «Альфа»! — пролунав у динаміках спокійний, але напружений голос Асґарда Тора. — Корпус «Одіссея» вже на межі виходу. Підхоплюємо вас променем захоплення!

Сріблястий крейсер Асґардів випірнув із чорного вакууму поруч із ботом, випустивши блакитне фазове сяйво. Десантний катер на шаленій швидкості втягнувся у вантажний док «Одіссея», і герметичні стулки миттєво зачинилися.

За секунду до того, як сотні червоних векторних променів Творців скреслися у точці їхнього перебування, крейсер Асґардів зробив сліпучий розривний стрибок і зник у підпросторовому тунелі.

У медичному блоці «Одіссея» знову панувала робоча, напружена тиша.

Молот лежав у регенераційному ложементі. Автоматичні маніпулятори обережно зрізали з його тіла залишки розплавленого екзоскелета, а лікувальний гель всотувався у важкі опіки та гематоми. Поруч стояли Марк, Тінь та доктор Леві.

— Нейронна мережа стабільна, — з глибоким полегшенням мовив Леві, зчитуючи дані з голографічного монітора. — Творці встигли зняти лише поверхневі шари даних. Головна матриця Архітекторів та координати відновлених точок Октагону залишилися недоторканими.

Молот повільно розплющив очі й подивився на своїх побратимів:

— Вони... вони шукали не лише код, капітане. У їхній мережі я бачив їхні обчислення. Вони бояться. Наш удар біля Марса і код Архітекторів зламали їхній непорушний порядок. Вони більше не вважають нас біологічним сміттям.

Марк Валент підійшов ближче й міцно стиснув неушкоджене плече сержанта:

— Тепер вони знають, що ми можемо дістати їх усюди. Відпочивай, Молоте. Головне — ти повернувся.

Марк повернувся до оглядового екрана містка. Попереду, крізь лазурові хвилі підпростору, знову сяяла рідна Сонячна система. Попереду на них чекало відновлення сил, переозброєння флоту та остаточна підготовка до фінального походу — туди, де Темні Творці створили свою першу чорну завісу.