Глава 15. У лещатах поглинання

Тиша, яка запанувала після вибуху двох реакторів, була не просто відсутністю звуку. Вона тиснула на вуха, наче важка, крижана плита з розплавленого базальту. Залишки перламутрового щита Землі повільно танули у верхніх шарах атмосфери, розпадаючись на мільярди помаранчевих іскор, а над обвугленими континентами піднімався густий попіл океанських пожеж.

На містку крейсера «Одіссей» панував мовчазний розпач. Дисплеї сканерів дальнього радіуса показували суцільний хаос: тисячі дрібних уламків монолітів, залишки марсіанських супутників та плазмові шлейфи, що поступово вистигали у вакуумі.

Тінь сиділа у кріслі пілота своєї напівзруйнованої «Стріли», яка все ще ширяла у шлюзовому доці крейсера. Вона не знімала шолом. Її дихання було уривчастим, а погляд застиг на одній-єдиній точці за тріснутим ліхтарем кабіни — там, де ще кілька хвилин тому палахкотіло серце Мережевого Флагмана.

— Ніяких сигналів біометрії... — прошепотів доктор Леві, безсило опускаючи тремтячі руки на згаслий термінал. — Рівень фазового випромінювання у точці детонації перевищує норму в тисячі разів. Жоден бронекостюм «Форпост» не зміг би витримати такий температурний стрибок...

— Капітан... і Молот... — Тінь міцно заплющила очі, зчепивши зуби так, що щелепи затерпли від болю. — Вони віддали все.

— Зачекайте, — раптом пролунав сухий, але несподівано різкий голос Асґарда Тора.

Його тонкі сірі пальці, вкриті залишками біологічного клею, миттєво торкнулися центрального навігаційного кристала. Попеляста шкіра Асґарда напружилася, а його великі чорні очі затріпотіли від колосального концентраційного зусилля.

— Тор? Що ти бачиш? — підхопився Леві, вхопившись за край консолі.

Тор ввів керуючий вектор у систему глибокого фазового сканування. — У момент детонації реакторів Марк задіяв протокол аварійного відстрілу капсули нульового зсуву. Вона витримала!

На головному екрані «Одіссея» серед тисяч палаючих уламків квадріуму спалахнула крихітна, заледве помітна пульсуюча точка.

— Капсула порятунку! — вигукнула Тінь, миттєво вмикаючи системи своєї «Стріли». — Де капітан?! Який курс?!

— Гравітаційна хвиля вибуху виштовхнула капсулу з епіцентру і кинула її у векторний коридор Землі, — пояснив Тор. — Вона мчить до верхніх шарів атмосфери! Якщо вона увійде у щільні шари під таким кутом, вона згорить за тридцять секунд! Леві, готуй фазове захоплення!

— Тор, нам не вистачить енергії реактора! — закричав Леві.

Асґард Тор заплющив очі, і з його тіла вирвався яскравий сріблястий струмінь чистої квантової енергії, потік прямо у сапфірове серце крейсера. «Одіссей» здригнувся від потужного імпульсу, і з його носової секції у бік падаючої капсули вистрілив вузький, сліпучо-блакитний промінь.

Промінь наздогнав крихітну металеву сферу прямо на межі стратосфери Землі, підхопив її і затягнув у безпечні обійми вантажного дока «Одіссея».

Герметичні стулки аварійної капсули розсунулися з важким шипінням, випускаючи клуби густого, білого охолоджувального газу.

Тінь і Леві першими підбігли до внутрішнього ложемента. Марк Валент лежав усередині, непритомний, із повністю розрядженим бронекостюмом. Його обличчя було вкрите кіптявою та запеклою кров'ю, але на його зап'ясті повільно, проте впевнено пульсував зелений індикатор життєдіяльності.

— Капітане... — Тінь впала на коліна біля капсули, обережно торкаючись його обвугленого наплічника. — Ми впіймали тебе, Марку...

Марк повільно, з важким хрипом розплющив очі.Його погляд був каламутним від контузії:

— А де... де Молот? Скануйте сектор! Він мав катапультуватися!

Леві гарячково перевів сканери на область, де відступав другий Мережевий Флагман Творців. Раптом термінал видав тривожний, хрипкий сигнал.

— Я бачу аварійний маяк десантного бота! — закричав Леві, але його голос миттєво здригнувся від жаху. — Боже мій... Подивіться на оптичні дані!

На екрані висвітлилася жахлива картина.

Палаючий, знівечений бот Молота не розпався на атоми. У момент вибуху його захопив гігантський джгут із рідкого, живого квадріуму. Другий Флагман Творців, який повільно відступав у глибину міжгалактичної безехової пустоти, втягував опритомнілого, але затиснутого у понівеченому бота сержанта у своє квадріумне ядро.

— Вони не вбили його... — прошепотіла Тінь, відчуваючи, як холодний піт пробиває шкіру. — Вони поглинають його разом із ботом!

— Спроба... зв'язку... — хрипкий, спотворений перешкодами голос Молота раптом пробився через статику в навушниках Марка. — Капітане... вони... вони не стріляють... Вони проникають у мій екзоскелет... Вони... вони читають мій розум...

— Молот! Тримайся! — Марк намагався піднятися з капсули, але ноги підкосилися від контузії. — Тор, розвертай «Одіссей»! Ми йдемо за ним!

— Ми не встигнемо, Марку, — важко мовив Тор, його обличчя було попелястим. — Флагман увійшов у підпросторовий стрибок. Вони забрали його з собою. Вони не просто взяли його в полон — Творці намагаються витягнути з його нейронної мережі код Архітекторів і координати решти бази Октагону.

Голос Молота у навушниках ставав усе тихішим, огорнутим чужородним, квантовим гулом:

— Не йдіть... за мною... Це пастка... Я закриваю нейронний контур... Стійте... до кінця...

Зв'язок остаточно урвався. Чорний Флагман Творців зник у підпросторовому розриві, затягнувши сержанта у темряву безвісті.

Марк Валент встав у повний зріст, спираючись на плече Тіні. Його кулак із силою стиснувся, а в очах більше не було болю — лише крижана, нещадна воля:

— Він живий. І вони припустилися страшної помилки, що залишили його в живих. Ми зберемо флот, розшифруємо решту коду і дістанемо Молота з самого пекла.

Земля під ними була поранена, але вистояла. А попереду на загін «Альфа» чекала найнебезпечніша місія — проникнення у лігво Творців, щоб урятувати свого брата по зброї та завдати вирішального удару.