Глава 14. Ціна зламаного світу

Сподіватися, що прадавній штучний розум, який пережив народження і згасання тисяч галактик, потрапить у дитячу пастку — було смертельною ілюзією.

Коли іонний залп «Одіссея» розірвав першу піраміду, решта два Мережеві Флагмани Творців навіть не завагалися. Вони не ставали в оборону і не намагалися захистити власні моноліти. У їхньому математичному розрахунку життя окремих юнітів дорівнювало нулю. Головною метою залишалося суцільне очищення біологічної аномалії під назвою «людство».

Замість того, щоб формувати захисні поля, два стокілометрові Флагмани синхронно скерували свої носові вектори не на флот «Альфи», а прямо на земні орбітальні оборонні платформи.

— Капітане, вони змінюють алгоритм! — закричала Тінь, закладаючи крутий віраж під вогнем трьох кристалічних дронів. — Вони не битимуться з нами! Вони пробивають прямий коридор до Землі!

— Перехопити! — заричав Марк Валент, розвертаючи свою «Стрілу» на межі критичного звалювання. — Тор, Леві, дайте максимальний щит на Місячну лінію!

Але було запізно.

Два Флагмани випустили суцільний, розривний сніп векторних променів. Це була не просто енергія — це була хвиля деструктивного коду, яка перетворювала супутники, металеві конструкції та людські кораблі на некерований атомарний пил.

Першою впала Місячна оборонна група. Три важкі крейсери Альянсу, охоплені полум'ям внутрішніх детонацій, розпалися на розпечені уламки за лічені секунди. Орбітальна станція «Форпост-3», на якій перебувало понад чотири сотні військових операторів і медиків, просто зникла у спалаху червоної плазми.

— «Форпост-3» знищено... — пролунав у навушниках здавлений, тремтячий голос оператора з Землі. — Місячний периметр прорвано! Вони виходять на ближню орбіту!

— Ні! — заричав Молот.

З двох Флагманів вирвалася нелінійна хвиля рідкого квадріумного пилу. Цей чорний, живий металевий туман заліпив оптичні та фазові датчики винищувачів «Альфи». Двигун десантного бота Молота видав дикий, металевий скрегіт: рідкий квадріум просочився у паливні шини і заклинив антигравітаційний компенсатор.

— У мене відмова правого борту! — закричав Молот. Його бот почало кидати у нищівний штопор прямо в бік вируючої маси ворожих монолітів. — Корпус розриває!

— Молот, катапультуйся! — закричав Марк, кидаючи «Стрілу» у розпечений чорний туман.

— Не можу! Заклинило ліхтар! — голос сержанта проривався крізь дикий тріск статики та рев вибухів. — Капітане... вони пробивають щит Землі! Вони б'ють по материках!

Марк Валент побачив це на власні очі крізь тріснуте скло кабіни.

Два Мережеві Флагмани, заігнорувавши вогонь «Одіссея», синхронно вистрілили по фазовому куполу Землі. Навіть підсилений кодом Архітекторів та трьома Модулями Нульової Точки, щит планети не був розрахований на суцільний, концентрований удар двох стокілометрових структур.

Перламутровий купол над Атлантикою вкрився криваво-червоними тріщинами.

За секунду частина енергетичного променя Творців пробила захисний шар і вдарила прямо в океанські простори та прибережні зони. Гігантська кілометрова хвиля цунамі піднялася у повітря, змиваючи прибережні форпости та міста. Навіть під трьохметровим товщем антарктичного льоду ситуаційний центр «Октагон-1» здригнувся від колосального тектонічного удару — половина систем бази згасла, а генератори двох МНЛ вибухнули від критичного перевантаження.

— Генерале Ковальчук! — закричав Леві з містка «Одіссея». — Сигнал з Антарктидою втрачено! База «Октагон-1» не відповідає!

— Вони випалюють нашу планету... — прошепотіла Тінь. Її винищувач отримав важкий удар у ліве крило, з якого валив густий, чорний дим. — Марку, ми втрачаємо Землю!

У кабіні Марка Валента згасли основні прилади. Біомеханічний корсет на його тулубі здавлював ребра до дикого болю, а з рота потекла темно-червона цівка крові. Але в його очах більше не було страху. Лише крижана, безнадійна лють людини, яка бачить загибель рідного дому.

— Молот... — прохрипів капітан у мікрофон. — Ти чуєш мене?

— Чую, командире... — голос Молота звучав тихо, на тлі сирен, що вмирали у палаючому десантному боті. — Бот мертвий. Але реактор розганяється. Я можу заблокувати аварійне скидання.

— Ні, Молот, ми зробимо це разом, — сказав Марк. Він повернув ручку управління прямо в центр фокусуючої лінзи першого Флагмана. — Тіне, Тор, Леві — виводите «Одіссей» і залишки винищувачів! Передайте код Архітекторів на далекі колонії! Земля має жити, навіть якщо ми згоримо тут!

— Марку, ні! Я не залишу тебе! — закричала Тінь, намагаючись перехопити курс його винищувача.

— Це наказ, «Альфа-2»! — прогримів голос Валента, у якому не залишилося нічого людського, крім залізної волі. — Живіть і завершіть цю війну!

Марк Валент і палаючий бот Молота, зчепившись фазовими тросами, на максимальній швидкості пірнули у розпечене серце першого Мережевого Флагмана.

Два реактори — фазовий елемент «Форпосту» капітана та перевантажений ядерний контур десантного бота — детонували одночасно прямо всередині квадріумного ядра ворожої піраміди.

Вибух був не просто яскравим — він розірвав локальний часовий контур.

Перший Флагман Творців розпався на атоми, затягуючи у свою вирву половину авангарду монолітів. Другий Флагман, отримавши важкі пошкодження від цієї детонації, був змушений припинити обстріл Землі і почав повільно відступати назад, у глибину міжгалактичної безехової пустоти.

Але ціна цієї секунди порятунку була страшною.

Коли курява вибуху та розпечений плазмовий туман біля Марса трохи розсіялися, на екранах «Одіссея» застигла жахлива картина.

Перламутровий щит Землі згас. Блакитна планета під ними була порізана темними шрамами випалених континентів та затягнута попелом океанських пожеж. Місячна база була знищена повністю. Від десантного бота Молота та винищувача Марка Валента не залишилося навіть уламків — лише згаслі квантові іскри, що повільно осідали на марсіанський базальт.