Глава 12. Тінь над Сонячною системою

Глава 12. Тінь над Сонячною системою

Сріблясто-блакитний спалах підпросторового тунелю розпався на мільйони дрібних квантових іскор, і крейсер «Одіссей» повільно вийшов у реальний простір на околицях Сонячної системи, неподалік від орбіти Нептуна.

Зовнішній корпус корабля Асґардів усе ще зберігав сліди запеклого бою: наноквадріумні пластини були вкриті темними шрамами від фазових розрядів Флагмана, а носова випромінювальна камера димила розпеченими залишками ізоляції. Проте реактори працювали стабільно, а силова мережа поволі відновлювала свій потенціал.

На центральному містку панувала напружена мовчанка. Марк Валент, перев'язаний та зафіксований у біомеханічному корсеті, стояв біля оглядового екрана. Поруч із ним за консолями розташувалися Тінь, Молот і доктор Леві, який, незважаючи на втому та слабкість після важкого поранення, безперервно відстежував надходження даних від орбітальних станцій Землі.

— Ми на зв'язку з командуванням «Октагон-1», — відпортував Асґард Тор, змінюючи налаштування центрального кристала. — Генерал Ковальчук чекає на пряму лінію.

Панорамний екран замерехтів, і за секунду перед бійцями загону «Альфа» постало зображення ситуаційного центру під поверхнею Антарктиди. Генерал Ковальчук виглядав осунутим і постарілим на кілька років. На тлі за його спиною гарячково мигтіли червоні індикатори тривоги, а десятки операторів передавали координати на оборонні платформи.

— «Альфа»! «Одіссей»! — в голосі генерала проривалося глибоке полегшення, яке він одразу ж приборкав суворою військовою дисципліною. — Ми вже не сподівалися побачити вас у строю після того, як втратили сигнал з безехової пустоти. Що з «Валькірією»?

— «Валькірія» знищена, пане генерале, — спокійно відповів Марк Валент. — Проте завдання виконано. Центральний Вузол деактивації у безеховій пустоті розпався на атоми. Усі прадавні артефакти Древніх у Чумацькому Шляху повернулися у стан готовності.

— Це видатна перемога, капітане, — Ковальчук важко зітхнув і стиснув кулаки. — Але святкувати немає коли. Схоже, ваш удар по їхньому Вузлу розлютив цих потвор остаточно. Подивитися на параметри сканування, які ми отримуємо з південного полюса Екліптики.

Генерал перевів трансляцію на тактичну карту Сонячної системи.

Усі присутні на містку «Одіссея» затамували подих. Зовсім поруч із поясом Койпера простір викривлявся у гігантську гравітаційну вирву. Сканери дальнього радіуса фіксували вихід не одного і не двох кораблів. З міжгалактичної пустоти висувалася справжня армада.

Понад п'ятдесят тридцятикілометрових чорних монолітів і три Мережеві Флагмани класу «Піраміда» вишиковувалися у нищівну бойову лінію, перекриваючи світло далеких зірок. Вони не витрачали час на перегрупування — їхній авангард уже рухався в напрямку орбіти Марса, випалюючи перед собою підпросторовий простір векторними променями.

— Вони йдуть прямим курсом на Землю та Атлантіс, — промовила Тінь, її голос був холодним, як вакуум. — Вони хочуть розчавити нас першим же штурмовим ударом.

— Наші сили розгорнуті на рубежі Місяця, — мовив Ковальчук. — Об'єднаний флот Землі, Толлани та останні кораблі Асґардів готові прийняти бій. Проте без оборонного щита Октагону-1 ми не витримаємо масованого вогню трьох Флагманів більше ніж п'ятнадцять хвилин.

— Пане генерале, ми привезли дещо краще за звичайний щит, — до розмови долучився доктор Леві, виводячи на екран Ковальчука розшифровану матрицю. — Ми здобули первинний код Архітекторів у мертвому світі трьох кілець. Якщо ви негайно підключите ці частоти до трьох Модулів Нульової Точки Антарктичної бази, щит Землі не просто відіб'є їхній вогонь — він дестабілізує квантову структуру їхніх монолітів.

Очі Ковальчука спалахнули:

— Ви впевнені, Леві?

— Ми випробували цей код на одному з їхніх Флагманів, — вступив у розмову Молот, важко переступаючи з ноги на ногу. — Потвора вибухнула так, що згоріли навіть її власні спогади. Повірте на слово, пане генерале, цей код працює.

— Прийнято! — вигукнув Ковальчук. — Передавайте дані на головний термінал Атлантіса! Інженери вже починають переналаштування генераторів! «Одіссей», ваше завдання — зайти у фланг їхнього авангарду і відволікти на себе перший штурмовий клин, поки ми закінчимо синхронізацію щита!

— Зрозуміло, пане генерале, — відповів Марк Валент. — «Альфа» до бою готова. Завершення зв'язку.

Екран згас. Марк повернувся до своїх бійців. Вони були виснажені, поранені, їхній власний штурмовик згорів у міжгалактичному пеклі, але в очах кожного з них палало те саме залізне полум'я, яке не вдалося загасити ні Творцям, ні безеховій пустоті.

— Леві, — мовив капітан. — Залишаєшся біля головного термінала з Тором. Контролюйте передачу коду та роботу іонних гармат «Одіссея».

— Капітане, я можу тримати фазовий пістолет... — спробував заперечити вчений.

— Твій розум зараз потрібніший біля кристалів, Артуре, — м'яко, але суворо зупинив його Марк. — Тінь, Молот — прямуємо до десантного шлюзу. На борту «Одіссея» є два резервні винищувачі Асґардів класу «Стріла». Ми очолимо перехоплення на підступах до Марса.

— нарешті справжня робота, — посміхнувся Молот, перевіряючи засувки свого титанового екзоскелета. — А то я вже почав сумувати за smell випаленого квадріуму.

— Перевірити системи, — мовила Тінь, закріплюючи на стегнах нові фазові магазини. — Наш Всесвіт належить нам. І ми їм це доведемо.

Крейсер «Одіссей», набравши максимальну швидкість, рвонув углиб Сонячної системи, розрізаючи темряву перламутровим сяйвом відродженого щита. Назустріч йому, затьмарюючи сонячне світло, сунула чорна армада Темних Творців.

Остання битва за Землю та майбутнє всього Всесвіту розпочиналася.