Глава 10. Загартовані у вогні

Бронестулки центрального містка «Одіссея» розсунулися з важким шипінням. Кабіна управління крейсера Асґардів вирувала від тривожних спалахів лазурового вогню. Головна панорамна проекція була залита криваво-червоним світлом — це силова сітка Мережевого Флагмана Творців стискалася навколо корабля, наче залізне кільце зашморгу.

Командувач Фрей стояв біля центрального тактичного стола, його тонкі пальці з божевільною швидкістю маніпулювали прозорими кристалами, намагаючись відновити фазовий захист.

— Силові шини правого борту перевантажені! — пролунав сухий, але напружений голос пілота-Асґарда. — Ворожий Флагман не просто деактивує наші системи — він посилає векторну квантову хвилю, яка розриває зв'язки всередині наших енергетичних кристалів!

Марк Валент у два кроки опинився біля центральної консолі. Його шолом із клацанням зафіксувався на бронекостюмі, і перед очима капітана спалахнула сітка тактичного інтерфейсу. Біль від зламаних ребер затупився під дією внутрішніх стимуляторів «Форпосту», поступаючись місцем холодній, розрахунковій люті.

— Фрей, який у нас резерв живлення? — заричав Марк, вказуючи на показники носових іонних гармат.

— Основні накопичувачі виснажені на сорок відсотків після міжгалактичного стрибка, — швидко відповів Фрей, не зводячи очей із миготливих схем. — Якщо ми спрямуємо весь залишок енергії в іонний залп, ми повністю втратимо силові щити на тридцять секунд.

— Тридцять секунд під вогнем цієї стокілометрової брили — це вірне самогубство, — мовив Молот, важко спираючись на поручень містка. Його понівечена нога була міцно зафіксована медичним екзокаркасом, але сержант усе одно стискав у руках розібраний затвор свого «Вулкана». — Вона нас розітре на атомний порох.

— Не розітре, якщо ми вдаримо не в броню, а в їхній власний векторний випромінювач, — вступила у розмову Тінь. Вона стояла біля оптичного термінала, її темно-карі очі були звужені, а обличчя — блідим, але залізним. — Подивіться на структуру цієї піраміди. Вони випромінюють сітку блокування не з усього корпусу. Джерело знаходиться на самій вершині перевернутого клина.

Тор, який підійшов до командного стола, підтвердив спостереження снайпера:

— Вона права. Вершина піраміди — це фокусуюча лінза з рідкого квадріуму. Саме звідти іде квантова хвиля, яка гасить наші кристали. Якщо дестабілізувати цю лінзу в момент імпульсу, викличеться зворотний фазовий удар прямо у внутрішній реактор Флагмана.

— Але для цього потрібен точковий постріл колосальної щільності, — мовив Фрей. — Наші іонні гармати мають занадто широкий кут розсіювання на такій відстані.

Марк Валент подивився на Торів кристал, у якому все ще зберігалися розшифровані коди Архітекторів з піраміди мертвого світу.

— Ми не будемо стріляти звичайними іонами, — сказав капітан. В його голосі лунала непохитна рішучість. — Тор, вплетіть код Архітекторів безпосередньо у фазовий імпульс нашої гармати. Ми відправимо їм їхній же виправлений сигнал, який вони не зможуть поглинути!

— Це... теоретично можливо, — Тор торкнувся неушкодженою рукою головного керуючого кристала. — Але для введення коду мені потрібен прямий контакт із фокусуючим вузлом гармати. Мені доведеться зайти у випромінювальну камеру.

— Я піду з тобою, — одразу мовив Марк. — Леві непритомний, ти поранений. Самим тобі там не впоратися.

— Капітане, це смертельно небезпечно, — застерегла Тінь, перехоплюючи його погляд. — У випромінюваній камері під час залпу радіаційне та фазове навантаження випалить будь-який захист «Форпосту».

— Якщо ми цього не зробимо, через дві хвилини ця сітка розчавить «Одіссей» разом із усіма нами, — суворо відповів Марк. Всі сумніви зникли. Він повернувся до Молата: — Сержанте, залишаєшся за старшого на містку. Контролюй десантні шлюзи. Якщо вони знову спробують абордаж — зустрічайте їх усім, що залишилося від «Вулкана».

— Зрозумів, командире, — похмуро кивнув Молот. — Не заварюйте там кашу без нас.

Технічний тунель, що вів до носової випромінювальної камери «Одіссея», вібрував від дикого просторового тиску. Стіни з титаново-кристалічного сплаву вкривалися мікроскопічними тріщинами, з яких виривалися снопи лазурових іскр. Зовнішнє силове поле Флагмана Творців повільно, але невблаганно пробивало захист крейсера, перетворюючи внутрішні коридори на розпечені пастки.

Марк і Тор пробиралися крізь дим та сполохи аварійного розряду. Бронекостюм капітана видавав безперервні тривожні сигнали про критичний рівень електромагнітного випромінювання.

— Ми біля мети! — закричав Тор, пробиваючись через заклинені гермодвері.

Випромінювальна камера являла собою велетенську сферичну залу у самому носі крейсера. У її центрі ширяв триметровий сапфіровий кристал — серце іонної системи Асґардів. Наразі він пульсував хворобливим, фіолетовим світлом, піддаючись зовнішньому тиску ворожого Флагмана.

— Вмикаю ручне переналаштування! — закричав Асґард, встромляючи свою єдину неушкоджену руку у відчинений інтерфейсний порт кристала.

Його тіло здригнулося від потужного розряду. Срібляста кров Асґардів закипала на його шкірі, але Тор не випустив контакт. Він силою власного розуму та залишками фазового контуру почав переписувати частоту іонного залпу, вплітаючи у нього прадавні символи Архітекторів.

— Марку! — закричав Тор, чий голос переривався від дикого болю. — Мені потрібна додаткова енергія! Модуль... модуль у твоєму бронекостюмі!

Марк Валент без вагань зірвав захисну пластину зі своїх грудей, оголюючи автономний фазовий елемент «Форпосту». Втративши захист костюма, капітан миттєво відчув, як крижаний вакуум та радіація випромінювальної камери почали обпікати його тіло. Шкіра на обличчі й руках укрилася пухирями, а в очах потемніло від дикого болю.

Проте Марк з силою вихопив силовий кабель і встромив його прямо у центральну шину кристала Асґардів.

— Тримайся, Тор! — заричав Валент, випрямляючись на повний зріст і утримуючи розпечений кабель обома долонями. — Подавай залп!