Глава 7. Мертвий світ трьох кілець

Темрява у понівеченій кабіні «Валькірії» була густою, важкою і наповненою виразним запахом озону, горілої ізоляції та запеченої крові. Останнє аварійне джерело живлення видавало згасаюче, червоне мерехтіння, яке змушувало тіні на покручених перебірках рухатися, наче живі істоти.

Штурмовик повільно, безшумно дрейфував у верхніх шарах атмосфери невідомої планети. Зовнішня наноквадріумна броня, пропалена та пориті глибокими шрамами від фазових ударів Творців, видавала низький, заупокійний тріск — металеві пластини охолоджувалися після пекельного термодинамічного удару при вході у відкритий простір.

Марк Валент важко провів долонею по обличчю, здираючи з щоки запеклу кірку з крові та пилу. Його ліве плече пекло вогнем — вивих суглоба від нищівного удару амортизаційного крісла нагадував про себе кожним коротким, уривчастим подихом.

— Тінь... — голос капітана був схожим на шелест сухого листя, але в ньому залишалася залізна команда. — Доповідь про статус екіпажу.

З кутка десантного відсіку, з-за понівеченого станичного крісла, пролунав важкий, уривчастий рух. Тінь повільно піднялася на ноги, спираючись на розірваний корпус «Вулкана». Вона була без шолома. Вугільно-чорне волосся злиплося від крові, що текла з глибокого розрізу на скроні, але її темно-карі очі дивилися на залишки датчиків із залізним спокоєм.

— Леві непритомний. Пульс слабкий, але стабільний — я наклала гемостатичну губку та тиснучу пов'язку на рану живота, але йому потрібна повноцінна медична капсула Асґардів, інакше він помре від внутрішньої кровотечі протягом двох годин, — відкарбувала снайперка. Вона переступила через шматки згорілої обмотки і опустилася біля Молота. — Сержант втратив багато крові через розрив стегнової артерії. Джгут тримає, але нога знерухомлена. Він марить, але живий.

— Тор? — Марк повернув голову до навігаційного крісла.

Прадавній Асґард застиг у неприродній позі. Його тонка, тендітна рука із повністю випаленим плечем була нерухомою, а сіра шкіра набула моторошного, попелясто-білого відтінку. Проте його великі, повністю чорні очі повільно розплющилися.

— Квантовий зв'язок із Чумацьким Шляхом... повністю обірвано, капітане, — прошепотів Тор. Його голос звучав тихо, наче з глибини порожньої криниці. — Вибух третього Модуля Нульової Точки в момент фазового розриву викинув нас за межі відомого просторового сектора. Я не бачу жодної знайомої пульсарної мітки. Ми... у глибокій ізоляції.

— Головне, що ми живі, а той кривавий вузол Творців розлетівся на пил, — до кабіни важко, прикульгуючи та тримаючись за стіну, підійшов Молот. Його обличчя через набряк і кров перетворилося на суцільне закривавлене місиво, але розрив джгута на нозі був надійно зафіксований броньованим дріп-кабелем. — Нам аби приземлитися, командире. Бо якщо ми будемо й далі так дрейфувати, аварійні балони висмокчуть залишки кисню раніше, ніж ми встигнемо пожаліти про свою хоробрість.

Марк Валент відстебнув ремені безпеки і, перемагаючи дикий біль у плечі, став за центральний штурвал.

Тактичний дисплей, тріснутий навпіл, усе ще показував залишки телеметричних даних. «Валькірія» втратила вісімдесят відсотків маневрових двигунів. Головний антигравітаційний компенсатор правого борту був повністю випалений. Штурмовик більше не міг летіти — він міг лише планувати, як важка, поранена металева птиця, стрімко втрачаючи висоту.

А прямо перед ними, крізь розбите бронескло кабіни, розгорталася панорама нової, невідомої планети.

Це був велетенський, похмурий світ. Планета була майже в півтора раза більшою за Землю. Навколо її екватора повільно оберталися три гігантські кольорові кільця, але це були не крижані чи астероїдні пояси, як у Сатурна.

Кільця складалися з мільйонів чорних, глянцевих кристалів однакової правильної форми. Вони ширяли у жорсткому просторовому порядку, випромінюючи слабке, зловісне фіолетове сяйво, яке ритмічно пульсувало, наче планета дихала.

Сама поверхня планети під кільцями була вкрита похмурими, чорно-вугільними континентами, між якими застигли темні, багряні океани. На них не було видно ні зелених лісів, ні сліпучо-білих полярних шапок. Лише суцільна, порізана глибокими тріщинами базальтова пустеля і гігантські, величні руїни геометричних споруд, що піднімалися в небо на десятки кілометрів.

— Це не природний світ... — прошепотів Тор, дивлячись на сканери, які автоматично намагалися проаналізувати хімічний склад атмосфери. — Склад атмосфери: азот — сімдесят відсотків, кисень — вісімнадцять, але присутній високий рівень фазового озону та важких металевих суспензій. Люди можуть дихати тут без скафандрів, але тривале перебування викличе набряк легень.

— Нам не потрібне тривале перебування, — мовив Марк, вирівнюючи руль нахилу. — Нам потрібен майданчик для жорсткої посадки. Молот, Тінь — зафіксуйте Леві у транспортній капсулі. Приготуватися до удару! Втрачаємо висоту!

«Валькірія» увійшла у щільні шари атмосфери.

Носова частина штурмовика спалахнула яскраво-оранжевим полум'ям термічного тертя. Гаряче повітря з гуркотом вдарило в розбитий ліхтар кабіни, вириваючи з рук Марка залишкові важелі управління. Корпус корабля почав дико вібрувати — металеві балки перекриття гнулися і тріщали, погрожуючи розпастися на шматки просто у повітрі.

— Бачу плато! — закричала Тінь, вказуючи крізь полум'я на велетенську, плоску базальтову скелю, що піднімалася над темним озерним басейном. — Прямо за тими чорними пірамідами!

— Тримайтеся! — заричав Марк, висуваючи аварійні гальмівні щитки.

Трьохтонний металевий штурмовик на швидкості понад вісімсот кілометрів на годину зрізав верхівки кількох чорних кристалічних пірамід. Удар був нищівним. Праве крило «Валькірії» остаточно відірвалося і розпалося на мільйони палаючих уламків. Корпус корабля ударився об кам'янисте плато, висікаючи з базальту гігантські снопи біло-жовтих іскр, і юзом понісся по твердій поверхні, залишаючи за собою глибоку, випалену борозну.

Перекинувшись двічі через лівий борт, штурмовик із оглушливим скреготом врізався у підніжжя велетенської монолітної стіни і нарешті затих.