Глава 6. Пекло безехової пустоти

Думати, що прадавню космічну цивілізацію, яка мільярди років форматувала закони фізики у міжгалактичному вакуумі, можна знищити одним влучним залпом — було смертельною помилкою.

Сліпучий промінь Резонатора Фурлінгів, випущений носовою установкою «Валькірії», дійсно пробив зовнішній енергетичний шар Центрального Ядра. Проте замість очікуваного моментального колапсу, криваво-червона сфера лише полегшено і загрозливо запульсувала, наче гігантське, пробуджене від вічного сну серце.

— Невдача! Резонанс не пройшов! — проларингував доктор Леві, чий голос зірвався на високий фальцет. Його пальці гарячково мигтіли над палаючою інженерною панеллю, з якої вже летіли снопи синіх іскр. — Вони не просто поглинули наш квантовий код — вони його переформатували! Вони дзеркалять нашу частоту!

— Захисний контур втрачає стабільність! — закричав Асґард Тор, намагаючись утримати руками сяючий кристал навігації. Його тонка сіра шкіра покрилася дрібною сіткою судин від дикого просторового тиску. — Вони змінюють локальну щільність вакууму! Ми провалюємося у гравітаційний колодязь!

Дванадцять п'ятдесятикілометрових чорних октаедрів, що ширяли навколо ядра, раптово прийшли в рух. Вони не стали повільно розпадатися чи вибухати — вони розімкнули свою правильну геометрію і перегрупувалися у велетенську кільцеву пастку навколо «Валькірії».

З їхніх матово-чорних граней вирвалися сотні, тисячі червоних голчастих променів. Це була не просто плазма і не фазовий вогонь — це були векторні розриви простору.

— Ухилення! Екстрений розверт! — заричав Марк Валент, вириваючи штурвал ліворуч із такою силою, що гідравлічні підсилювачі заскрипіли від перевантаження.

Але втекти було нікуди. Перша ж хвиля червоних голок прошила ліве крило «Валькірії». Наноквадріумна броня, яка вважалася неприступною, миттєво випарувалася, залишивши після себе розпечену, палаючу діру.

Внутрішня розгерметизація відсіку зброї була миттєвою.

— Аварія лівого боку! — вигукнула Тінь. Її відкинуло від спостережного вікна, і вона з силою вдарилася плечем об залізну перебірку. Вона зашипіла від болю, але навіть не випустила з рук свою фазову гвинтівку. — Втрачено резервні маневрові двигуни!

— Вони зрізають нас, як м'ясо в бойтні! — закричав Молот. Його обличчя було залите кров'ю з розірваної надбрівної дуги — один із сильних гравітаційних ударів кинув його на металеву стійку «Вулкана». — Капітане, вони закривають нас у куб!

Повітря в кабіні пілотів наповнилося задушливим димом, гаром випаленої ізоляції та виразним, солодкуватим запахом людської крові. Штурмовик кидало зі боку в бік з такою силою, що амортизаційні крісла працювали на межі розриву.

З-за тріснутого ліхтаря кабіни, прямо з червоної безодні ядра, висунулися сотні вузьких, гнучких тіней — монолітних органічно-кристалічних щупалець Творців. Вони не чекали, поки «Валькірія» згорить від дистанційного вогню.Вони розпочали прямий абордаж.

Перше щупальце пробило верхній броньований люк десантного відсіку. Звук розриваємого металу нагадував гарматний постріл. До кабіни увірвався крижаний, безеховий вакуум, який миттєво висмоктав частину кисню, перш ніж спрацювала аварійна силова заслінка.

Разом із вакуумом усередину штурмовика проникли Тіні Творців — високі, триметрові гуманоїдні істоти з чорного, суцільно-кристалічного матеріалу. У них не було облич, лише сліпучі червоні щілини на місці очей і видовжені леза замість кистей рук.
«ВИ МАРНО СПРОБУВАЛИ ЗЛАМАТИ МАТРИЦЮ. ВАШІ ТІЛА СТАНУТЬ БУДІВЕЛЬНИМ МАТЕРІАЛОМ ДЛЯ НОВОЇ РЕАЛЬНОСТІ.» — пролунав у головах бійців нищівний психічний крик, від якого з вух Леві та Марка потекли цівки темно-червоної крові.
 

— Назад! Позаду мене! — заричав Молот.

Незважаючи на залиті кров'ю очі, сержант з розгону розвернув свій шестиствольний «Вулкан» прямо в бік десантного відсіку. Важкі фазові стрічки із гучним клацанням встали в приймач.

— Повертайтеся в свою безодню, виродки! — закричав він і затиснув гашетку.

Кабіну «Валькірії» заповнив пекельний гуркіт. «Вулкан» плювався фазовою кінетикою зі швидкістю сім тисяч пострілів на хвилину. Важкі уранові болти на такій короткій відстані розривали чорний кристал Тіней на шматки, залишаючи на підлозі штурмовика калюжі чорної, їдкої рідини, яка пропалювала металевий настил.

Перша істота розпалася на кристалічний пил, але друга виявилася швидшою. Вона зробила блискавичний кидок і своїм лезом прошила праву ногу Молота.

Сержант заричав від дикого болю, коли кристалічне лезо розрізало тактичну броню, м'язи та кістку. Він впав на одне коліно, але не випустив зброю — перевівши ствол знизу вгору, Молот випустив довгу чергу прямо у верхню частину тулуба істоти, розносячи її кристалічне ядро на мелкі друзки.

— Молот! — вигукнула Тінь.

Вона зробила два філігранних постріли зі своєї гвинтівки через плече сержанта, збиваючи третього абордажника прямо на підході. Кров з її власного розбитого лоба капала на оптичний приціл, але її руки залишалися нерухомими, як сталь.

У цей час у кабіні пілотів розгорталася не менш кривава трагедія.

Світлові нитки Творців просочилися крізь пошкоджену носову секцію і обвили панель управління, де знаходився Асґард Тор. Прадавній вчений намагався вручну відключити перевантажений реактор, але червоний промінь влучив йому прямо в ліве плече.

Тор видав тихий, високий звук болю — його тендітне тіло не було пристосоване до таких травм. Його рука миттєво обвуглилася, а кристал навігації в його долоні розпався на дрібну пилюку.

— Тор! — Марк Валент вихопив з кобури свій фазовий пістолет і вистрілив тричі в світловий промінь, дестабілізувавши його структуру.

— Капітане... — Тор важко осів на підлогу кабіни, його дихання стало уривчастим, а з рота потекла срібляста кров Асґардів. — Навігаційний контур знищено... Ми більше не можемо розрахувати зворотний вектор підпростору... Ми заблоковані у цій точці.