Глава 26. Голос давніх епох

Срібляста туманна завіса всередині прозорого купола повністю розсіялася. Золотаве сяйво, що випромінювали очі Хранителя Фурлінгів, м’яко розливалося по підземному атріуму.

Істота повільно зробила крок уперед, перетинаючи лінію розформованої силової сфери. Її рухи були неймовірно плавними, позбавленими найменшої різкості, наче вона не крокувала по кристалічній підлозі, а ковзала в невагомості. Висока, струнка постать у світлому шаті випромінювала спокій та відчуття колосальної внутрішньої сили.

Марк Валент плавно опустив дуло карабіна донизу, даючи знак Тіні не робити різких рухів. Тим часом доктор Леві стояв із відкритим ротом, боячись навіть голосно зітхнути, щоб не порушити величний момент першого контакту.

Фурлінг зупинилася за кілька кроків від людської групи. Вона окинула поглядом запеклі в боях титанові бронекостюми бійців «Альфи», затримала увагу на сяючому психо-кристалі у контейнері Леві, а потім повільно повернула голову до Асґарда.

— Еолан... Тор... — пролунав голос. Це було не просто звучання через повітряні коливання — голос Фурлінга народився прямо у свідомості кожного присутнього. Він нагадував передзвін кришталевих дзвіночків, поєднаний із тихим шурхотом морського прибою. — Ви повернулися на Аркадію. Минула ціла вічність відтоді, як замовкли сурми Великого Альянсу.

Асґард Тор ступив уперед і схилив голову в глибокому, поважному поклоні:

— Вітаю тебе, Хранителю Еліра. Я прийшов не один. Поруч зі мною — спадкоємці Альтеранів, діти Землі. Вони захистили Цитадель Антлант'а і повернули контроль над мережею Октагонів.

Золоті очі Еліри знову звернулися до Марка Валента. У її погляді не було чужопланетної зверхності чи холодної відстороненості — лише глибока, виснажена мудрість виду, який пройшов крізь тисячоліття випробувань.

— Людство... — Еліра простягнула свою тонку, вкриту ніжним перламутровим пухом долоню до Марка. — Ви несли у своїх генах іскру Древніх, проте обрали свій власний шлях. Шлях воїнів та захисників. Я відчуваю на вашому озброєнні попіл битви біля Чорної Діри. Ви привели сюди поранений корабель.

— Наша «Валькірія» втратила носові щити та правий іонний контур, — мовив Марк Валент, не приховуючи прямоти. — Ми пробилися крізь пастку Системного Владики Баала та фанатиків Орі. Нам потрібен ремонт і ресурси, щоб повернутися на Землю й завершити розгортання Захисної Мережі.

Еліра повільно нахилила голову. Вона повернулася до робітничого дрона, який досі стояв непорушно, і торкнулася його верхньої кристалічної грані.

— Аркадія-3 зберегла свої верфі, — мовила Фурлінг. — Ми створювали цей форпост як резервний вузол відновлення для флотів Альянсу. Симфонічний Реактор надасть енергію для синтезу нейтрієвого сплаву та фазових накопичувачів. Проте... ви мусите знати правду, капітане Валент. Перемога у Цитаделі була лише привалом перед справжньою бурею.

— Що ви маєте на увазі? — втрутився Леві, підбігаючи ближче із планшетом. — Повномасштабне перезавантаження Октагонів вибило Реплікаторів і заблокувало ворожі кораблі!

— Ви заблокували зовнішні ворота, — м'яко виправляла його Еліра. — Проте Серцевий Кристал під час резонансу пробудив те, що спало у глибоких секторах нашої галактики. Первинних Реплікаторів.

Марк насупився:

— Ті сталеві павуки, з якими ми воювали — це були лише копії?

— Це були сателіти, створені за залишками технологій Ґоа'улдів, — пояснила Еліра. — Справжні Первинні Реплікатори — це біо-механічна форма життя, створена задовго до нашого розселення. Вони не шукають метал. Вони шукають джерела суб-просторової енергії, подібні до нашого Реактора та вашої «Валькірії». І зараз, коли ви активували Серцевий Кристал, вони знають координати кожного Октагона.

У цей момент у навушниках Марка пролунав хрипкий, переривчастий від радіозавад голос Молота із зовнішнього периметра:

— Капітане! Тривога! У нас проблеми на базі! Попелястий туман над платформою починає... згущуватися! Показники радарів божеволіють! Зовні щось сідає прямо біля «Валькірії»! І це не кораблі Ґоа'улдів!

— Наскільки великі об'єкти, Молоте?! — закричав Марк у мікрофон, перезаряджаючи карабін.

— Вони... вони не мають фіксованої форми! Це велетенські чорні хмари з монолітних кубів! Вони просто падають із неба і збираються у колосальні вежі!

Марк Валент миттєво повернувся до Еліри та Тора:

— Вони знайшли нас швидше, ніж ми очікували.

— Симфонічний Реактор ще не вийшов на повну потужність, — мовила Еліра, її постать спалахнула золотим захисним ауричним полем. — Якщо вони захоплять піраміду, вони отримають доступ до суб-фазових каналів Аркадії-3 і зможуть матеріалізуватися прямо на Землі.

— Цього не станеться, — відрізав Марк. Він повернувся до Леві: — Докторе, залишайтеся тут із Елірою та Торном, прискорте перезапуск верфей! Тінь — на верхній ярус атріуму, перекриваєш східний та північний проходи! Я йду на підмогу Молоту!

— Прийнято, капітане! — Тінь уже бігла по кристалічних сходах на панівну позицію, на ходу розгортаючи сошки гвинтівки.

— Тор, ти зможеш надати енергетичне підживлення для балюстрадних турелей форпосту? — запитав Марк Асґарда.

— На це знадобиться чотири хвилини, — відповів Тор, його пальці вже ковзали по панелі Симфонічного Реактора. — Тримайте зовнішні ворота, капітане.

Марк Валент рвонув назад по довгому тунелю, де бурштинове світло підлоги тепер пульсувало бойовим, тривожно-червоним кольором. Первинна навала починалася, і група «Альфа» знову була на передньому краї оборони.

Книгу автора Іліс Вейн можна прочитати на платформі Booknet за посиланням: Проєкт «Октагон» на Booknet.

Шановні читачі! Якщо вам подобається гостросюжетна військова фантастика, космічні таємниці та історія проєкту «Октагон», обов'язково підписуйтесь на автора Іліс Вейн та додавайте книгу собі в читалку! Ваша підтримка, вподобайки та коментарі надихають писати нові епічні глави ще швидше! Далі буде ще гарячіше!