Глава 14. Живий кришталь та шепіт суб-фази

Перехід крізь Октагон цього разу супроводжувався дивним м'яким відчуттям, ніби замість звичного холодного просторового зсуву розвідгрупу «Альфа» огорнула тепла шовкова хвиля. Координати, розшифровані доктором Леві з Кодексу Древніх, вели в систему із трьома сонцями на самому краю галактичного рукава.

Коли сапфіровий туман Брами розвіявся, бійці опинилися не на залізобетонній платформі і не серед базальтових скель. Вони стояли на поверхні невеличкого супутника, що обертався навколо гігантського пурпурового газового гіганта. Навколо них не було звичного каміння чи металу.

Під ногами простягався килим із дивовижної біолюмінесцентної трави, яка плавно змінювала колір від бірюзового до ніжно-рожевого при кожному кроці. Повітря було насичене ароматом квітучого саду та свіжого озону, а замість звичного суворого пейзажу навколо піднімалися величні, прозорі деревні конструкції. Це було не мертве будівництво: живі стовбури з кристалічною корою спліталися у високі витончені арки, створюючи природні куполи, усередині яких панувала ідеальна біосфера.

— Показники середовища... ідеальні, — прошепотів доктор Леві, гарячково перевіряючи датчики на планшеті. — Вміст кисню, тиск, вологість — усе підгнано під біологічний оптимум. Але прилади не фіксують жодного джерела електромагнітного випромінювання чи радіосигналу! Жодного металевого цвяха чи кабелю на кілометри навколо!

— Будьте начеку, — зауважив Марк Валент, тримаючи карабін напоготові, хоча навколишній простір випромінював неймовірний спокій. Його забинтована рука після зачистки Форпосту все ще відгукувалася тупим болем, але тут, у цьому дивному повітрі, біль дивовижно прищухав. — Ми не знаємо, хто виростив цей сад.

— Капітане, гляньте туди, — Тінь вказала прицілом гвинтівки на центр природної галявини. — Там щось є.

У центрі саду, під кроною гігантського кристалічного дерева, яке мерехтіло внутрішнім сріблястим світлом, лежала істота.

На перший погляд вона здавалася невеликою — трохи більше метра заввишки, із витонченими, гнучкими пропорціями тіла. Вся її шкіра була покрита дрібними, шовковистими лусочками перламутрового відтінку, які переливалися всіма кольорами веселки. На голові істоти замість волосся висіли м'які, світлоносні волоконця, схожі на гнучкі кристалічні ниті, а за спиною вгадувалися складені витончені крила, схожі на пелюстки дивовижної квітки.

Але істота була важко поранена. На її боці зяяла глибока, обвуглена рана, залишена явно плазмовим струменем — чорний, токсичний слід розривав перламутрові лусочки, змушуючи їх втрачати колір і перетворюватися на сірий попіл.

— Боже мій... — прошепотів Леві, зупиняючись як укопаний. — Це не Древні... і не Асґарди... Це Фурлінг! Четвертий член Стародавнього Союзу!

Молот присів на одне коліно, навівши кулемет на чагарники навколо галявини:

— Якщо цей маленький Фурлінг отримав плазмову рану, значить, той, хто його поранив, може бути десь поруч. Я тримаю периметр.

Марк повільно опустив зброю на ремінь і ступив до пораненої істоти. Чим ближче він підходив, тим виразніше чув у голові дивний, тихий звук. Це був не голос і не слова — це був глибокий, ультразвуковий резонанс, який виникав від швидкого мікро-тріпотіння лусочок Фурлінга. Звичайні прилади фіксували б це як простий білий шум, але Марк завдяки нейронному імпульсу, який він отримав під час розриву контуру Октагона в першому бою, відчував цей звук прямо у скронях, мов дивовижну, сумну симфонію.

— Він... він помирає, — мовив Марк, сідаючи поруч із істотою на коліна. — Його біо-структура розпадається від токсичного опіку.

Фурлінг повільно розплющив великі, глибокі очі, в яких не було зіниць — лише бездонний, золотаво-бурштиновий простір, схожий на палаючу туманність. Його кристалічні волоконця на голові слабко здригнулися, випустивши сніп м'яких іскор.

У голові Марка раптово спалахнув чіткий образо-символ. Це було відчаєм і самотністю.

— Леві, аптечку! — скомандував капітан. — Анестетик і заживлюючий гелевий спрей!

— Марку, ми не знаємо їхньої біології! — застережно вигукнув вчений, гарячково подаючи медичний кейс. — Звичайні людські ліки можуть його вбити!

— Його вбиває плазмовий отруйний шлак, — відрізав Валент. Він дбайливо дістав антисептичний спрей і нейтралізатор важких металів. — Фурлі бачать Всесвіт як живий ткацький верстат... Вони не будують міст із мертвого каменю чи металу. Вони шукають вузли гармонії. Якщо ми не допоможемо йому затягнути цю рану, його тканина просто розплететься.

Марк акуратно наніс нейтралізуючий склад на краї обвугленого опіку.

Істота здригнулася. Ультразвуковий резонанс лусочок став різким, майже болісним, викличучи в голові Марка спалах болю, але капітан не відступив. Він поклав свою оголену долоню поруч із пораненим боком Фурлінга, намагаючись подумки передати йому спокій і бажання допомогти.

— Я чую тебе... — тихо мовив Марк, дивлячись у бурштинові очі. — Ми не вороги. Ми з Землі.

Відбулося диво. Лусочки на тілі Фурлінга затріпотіли в новому, гармонійному ритмі. Кристалічне дерево над ними реагувало на цей процес: його крона схилилася нижче, випустивши на пораненого і на Марка дощ із золотавого, лікувального пилку. Опік на боці істоти почав прямо на очах затягуватися — перламутрові лусочки повертали свій відтінок, а отруйний чорний наліт розчинявся під дією людського нейтралізатора та живого пилку.

Фурлінг зробив глибокий, чистий вдих. Його витончена лапа з чотирма довгими, гнучкими пальцями торкнулася забинтованого передпліччя Марка.

У той же міг розум капітана заповнила колосальна хвиля інформації. Це не були файли чи тексти. Це була «Синхронізація» — медитативний резонанс, у якому Марк на мить відчув те, як бачать світ Фурлінги.

Він побачив, що ця раса не вимерла 5000 років тому, як вважали вчені. Вони володіли майстерністю Фазового Зміщення — вмінням переводити цілі свої поселення та планетарні сади у суб-фазу, у «Дзеркальний Простір». Вони просто «зачинили двері» перед руйнівними війнами Реплікаторів, Орі та Ґоа'улдів, зникнувши з очей агресивних рас, але залишившись існувати на тих самих планетах, абсолютно невидимими для їхніх приладів.