Глава 9. Сталевий авангард

Годинник на стіні тимчасового штабу показував другу годину ночі. Повітря всередині бункера Об’єкта «Пульс» нарешті очистилося від їдкого диму, але залишалося важким, насиченим запахом мастила, розігрітого металу та дезінфікуючих засобів. Напруга не зникла — вона просто змінила свій характер. Замість паніки перших хвилин бою прийшла холодна, розрахована сухість підготовки до автономного маршу в абсолютне невідоме.

У головному збройовому арсеналі комплексу панувала діловита, злагоджена метушня. Металеві ящики з боєприпасами розкривалися з важким хрускотом, а на дерев'яних настилах шеренгами вишиковувалися заповнені магазини, гранати, портативні комплекси зв'язку та автономні джерела живлення.

Марк Валент стояв біля довгого столу, спираючись на нього обома руками. Забинтоване передпліччя все ще відгукувалося пульсуючим болем, але медичний блокатор виконував свою роботу, дозволяючи зберегти чіткість думок та координацію. На столі перед ним розгорталася масштабна карта підземного комплексу та роздруковані карти-схеми альтернативних світів, які вони встигли зафіксувати під час попередніх коротких розвідок.

Поруч із ним Молот методично й дбайливо розбирав свій кулемет, протираючи кожну деталь промасленим ганчір'ям. Його пальці, звиклі до важкої фізичної праці, рухалися з дивовижною спритністю.

— Капітане, — пробурчав Молот, не відриваючись від затвора. — Нам потрібен додатковий вантажний модуль. Якщо ми йдемо туди затяжним маршем, двох цинків із набоями 7.62 на мій кулемет вистачить хвилин на п'ять щільного контакту. Ті інопланетні потвори занадто міцні на рану. Звичайна оболочечна куля їх майже не бере, треба шити експансивними або бронебійно-запалювальними.

— Я вже оформив запит на склад, — відповіла Тінь, яка з'явилася в дверях арсеналу. Вона змінила пошкоджений у бою комбінезон на свіжий польовий одяг, а її волосся було зібране у тугий вузол на потилиці. — Нам виділили два гусеничні самохідні візки «Мураха». Кожен може тягти до трьохсот кілограмів вантажу. Ми завантажимо туди додаткові батареї для радіостанцій, паливо для генератора, медикаменти і весь запас великокаліберних патронів для моєї гвинтівки.

— А як щодо зв'язку з Землею, коли ми перетнемо межу? — запитав Молот, встановлюючи ствол назад у рамку. — Чи ми знову опинимося в глухій ізоляції, як минулого разу?

Марк підвів голову і глянув на двері, у яких якраз з'явився доктор Леві. Вчений тримав у руках декілька планшетів і виглядав водночас виснаженим і збудженим.

— Проблема зв'язку частково вирішена, — вступив у розмову Леві, підходячи до столу і кладучи на нього оптичний модуль. — Я розробив портативний ретранслятор на основі резонансних частот самого Октагона. Ми розгорнемо один модуль із цього боку Брами, а другий візьмемо з собою. Якщо структура тунелю буде стабільною, ми зможемо передавати принаймні текстові дані та телеметрію в режимі реального часу.

— «Якщо» — це чудове слово, Артуре, — хмикнула Тінь, перевіряючи оптику свого прицілу. — Особливо коли мова йде про портал, який ще дві години тому намагався рознести нас на атоми.

— Ми зламали жорстку прив'язку до локального джерела, — запально заперечив Леві, виправляючи окуляри. — Після того як Марк розірвав зовнішній контур, Октагон перейшов на автономне живлення від внутрішнього просторового зсуву. Це дивовижно! Він буквально «пиває» вакуумний потенціал Всесвіту. Його енергоємність тепер практично безмежна. Але... є одне суттєве «але».

— Слухаємо тебе, — мовив Марк, згортаючи карту.

— Координати, які зараз висвітлюються на кільці Моноліту, відрізняються від тих, куди ми відправляли зонд минулого тижня. Внутрішня програма Архітекторів після перезавантаження виставила новий маршрут. Це не та планета, де ми знайшли барельєф.

У приміщенні запала коротка пауза. Чути було лише, як за стіною гудуть насоси, що відкачують воду з нижніх рівнів.

— Куди веде цей маршрут, Артуре? — тихо запитав Валент.

— Я не можу сказати точно, поки ми не активуємо сьомий шеврон, — чесно відповів вчений. — Але за спектральним аналізом випромінювання, яке пробивається крізь мікро-щілини горизонту подій, там... є атмосфера. Багата на кисень та азот. І там дуже холодно. Температура на іншому боці близько мінус двадцяти градусів за Цельсієм.

— Чудово, — мовив Молот. — Значить, беремо зимове комплектне спорядження та тепловізори. Краще замерзнути, ніж згоріти в плазмі.

— Це ще не все, — Леві розгорнув на планшеті складну геометричну схему. — Символьний ряд, який зараз активний на Октагоні, містить маркер, що відповідає позначенню «Форпост». Це не житловий світ Антлант'а і не їхня столиця. Це військовий або спостережний вузол. Можливо, саме там зберігаються дані про координати інших Брам мережі або системи захисту від Тіней.

— Або там чекає засідка, — холодно зауважила Тінь. — Якщо Спадкоємці знають структуру мережі краще за нас, вони могли поставити гарнізони на кожному ключовому вузлі.

— Саме тому ми йдемо першими, — відрізав Марк. Він обвів поглядом своїх бійців. — Завдання групи «Альфа» залишається незмінним: розвідка, закріплення на плацдармі, встановлення ретранслятора і оцінка загрози. Якщо там чисто — ми викликаємо інженерну групу і починаємо будівництво передового укріпленого пункту. Якщо там ворог — ми завдаємо удару, збираємо дані і відходимо.

Він зробив паузу, даючи кожному усвідомити масштаб майбутнього кроку.

— Ми більше не захищаємося у цьому бункері. Наша оборона тепер починається на іншому боці Кільця.

Через три години група «Альфа» у повному бойовому спорядженні вишикувалася на металевому містку перед Октагоном.

Кожен із них нагадував важкоозброєного кіборга. На Марку та Молоті були нові екзоскелетні корсети, що знімали частину ваги важкого спорядження та боєкомплекту. За ними стояли два гусеничні самохідні візки «Мураха», вщерть завантажені ящиками з набоями, вибухівкою, польовою медичною станцією та обладнанням Леві. Сам доктор був одягнений у броньований комбінезон із додатковим захистом грудної клітки, а на його спині кріпився масивний контейнер із серверами для зчитування даних.