Глава 7. Межа резонансу

Коридори нижнього рівня Об’єкта «Пульс» заповнилися важким, ультразвуковим свистом. Повітря стало настільки густим від статичної електрики, що волоски на руках піднімалися дибом, а на металевих поручнях висіли ледь помітні блакитні розряди коронарного світіння.

Коли група «Альфа» ворвалася до головної лабораторії, перед ними відкрилася картина справжнього хаосу. Більшість скляних приладів та електронних табло були розтрощені — вони не витримали високочастотного резонансу. Лаборанти та техніки з закривавленими вухами сиділи під стінами, затиснувши голови руками.

У центрі приміщення, над масивним маніпулятором, висів вакуумний контейнер. Прозорий кристалічний уламок Ефірного елемента більше не був бурштиновим — він палав засліплюючим, біло-фіолетовим вогнем, розжарившись до такої міри, що кварцове скло контейнера почало покриватися сіткою глибоких тріщин.

Доктор Леві стояв біля аварійного пульта. Його сорочка була мокрою від поту, а пальці гарячково натискали механічні важелі, намагаючись вручну опустити графітові поглиначі.

— Артуре! — закричав Марк, пересилюючи пекельний гуркіт. — Що з охолодженням?!

— Помпи розплавилися! — Леві навіть не повернув голови, продовжуючи битися з заклиненим важелем. — Корабель на орбіті подає спрямований імпульс прямо через атмосферу! Вони використовують структуру нашої літосфери як провідник! Кристал накопичив стільки енергії, що вже сам починає викривляти локальну гравітацію!

Марк глянув на підлогу: дрібні уламки скла та металеві стружки біля пульта більше не лежали на бетоні — вони повільно ширяли в повітрі на висоті кількох сантиметрів.

— Якщо ми не розірвемо це коло, через дві хвилини контейнер вибухне, — провищав Леві. — А за ним розпадеться і сам Октагон у печері, випаливши все в радіусі п'ятнадцяти кілометрів!

— Як його знеструмити? Вручну?

— Тільки фізичним знищенням контуру резонатора! — Леві нарешті повернувся до капітана, його очі були сповнені розпачу. — Але для цього треба підійти впритул і вручну вибити силовий сердечник під контейнером! Там температура як у доменній печі, а випромінювання спалить нервову систему за секунди!

Не встиг Марк відповісти, як стіна лабораторії, що межувала з тунелем першого шлюзу, здригнулася від страшного удару. Важкі сталеві плити вигнулися всередину. Спадкоємці не намагалися підібрати шифр — вони пропалювали бетон і сталь концентрованими плазмовими різаками. Крізь розпечений до червоного метал пробилися перші фіолетові язики полум'я.

— Вони майже всередині, — мовила Тінь, стаючи у стійку і наводячи гвинтівку на вигнуту стіну. — У нас немає двох хвилин, капітане.

— Молот, Тінь — тримати пролом! — скомандував Марк. — Не дайте їм ступити в лабораторію!

— Зроблено, командире! — Молот уперся ногами в бетон і звів затвор кулемета.

Марк розвернувся до пульта. Його тактичний комбінезон мав захисний шар від термічного впливу, але він не був розрахований на прямий контакт із резонуючим кристалом Архітекторів. Валент схопив із пожежного щита важкий титановий лом.

— Марку, ні! Це самогубство! — закричав Леві, намагаючись схопити його за рукав.

— Сиди за пультом і готуй аварійне скидання, коли я розірву контур! — Валент відштовхнув ученого і зробив крок до ширяючого контейнера.

Хвиля спеки вderила в обличчя, наче відкрилися двері сталеплавильної печі. Тактичний окуляр Марка миттєво потемнів, захищаючи сітківку від сліпучого спалаху, а на екрані спалахнули десятки попереджень про критичний рівень радіації та температуру понад вісімсот градусів. Його шкіру запекло так, ніби вона зайнялася.

Кожен крок давався з боєм — гравітаційна аномалія навколо кристала штовхала його назад.

За його спиною гримнув перший залп: стіна лабораторії остаточно провалилася, і в приміщення увірвався перший біо-аватар Спадкоємців. Молот відкрив вогонь упритул, заповнюючи замкнений простір оглушливим гуркотом і запахлом порохових газів.

— Давай, капітане! — закричав Молот, утримуючи кулемет однією рукою, поки іншою відбивався від металевого жезла ворога. — Ми довго не втримаємо!

Марк підняв титановий лом обома руками. Повітря навколо сердечника тріщало, від одежі вже йшов дим. Він бачив розпечений металевий контакт, що з'єднував основання контейнера з підземною шиною Об’єкта.

— А-а-а-ра-а! — вирвалося з грудей Валента, і він з усієї сили обрушив титановий важель на розжарений вузол.

Удар!

Сліпучий спалах білого світла засліпив усіх. Титановий лом у руках Марка миттєво оплавився, перетворившись на безформну залізяку, а потужна хвиля кінетичної енергії відкинула капітана на п'ять метрів назад. Він важко вдарився спиною об приладову панель і впав на бетон, ковтаючи розпечене повітря.

Контур було розірвано.

Засліплююче сяйво Ефірного елемента миттєво згасло, опустившись до тьмяного, перламутрового блиску. Контейнер із гучним тріском впав на підставку. Гудіння, що розривало вуха, раптово припинилося, поступившись місцем важкій, глухій тиші, яку порушувало лише тріскотіння палаючого кабелю та важке дихання бійців.

Нападники-Спадкоємці, які щойно прорвалися крізь стіну, раптово завмерли. Зв'язок із їхнім кораблем на орбіті перервався. Вогні на їхніх біо-механічних обладунках згасли, перетворившись із загрозливо-фіолетових на тьмяно-сірі. Вони втратили джерело зовнішнього живлення.

Тінь, не втрачаючи ні секунди, зробила два точних постріли в голови дезорієнтованих ворогів. Важкі біо-аватари рухнули на бетон, мов підкошені.

Марк важко підвівся на ліктях. Обличчя пекло, легені вогнем відгукувалися на кожен подих, але він був живий.

— Леві... — хрипко мовив капітан. — Що з Брамою?

Артур Леві, який повільно піднімав голову з-за аварійного пульта, подивився на монітор, що дивом уцілів.

— Енергетичний сплеск спав... — прошепотів доктор. — Октагон... Октагон повернувся в стан спокою. Ми розірвали резонанс.

У цей момент у навушниках Марка пробився слабкий, але чіткий голос чергового офіцера ППО з верхнього бункера: