Розділ 13. Лише мертві допоможуть

Увійшовши до вежі, я побачив сходи нагору, проте перекриті ґратами. Опустивши погляд, помітив настіж відчинений люк, що вів на нижні поверхи. Думати сил не було, тому одразу поліз униз. Спустившись досить крутими сходами, тримаючись хвостом за поручень, моєму погляду постав величезний зал із троном, що стояв у протилежному кінці від входу. Одразу розгледів ліча, який завмер немов статуя. Підійшовши ближче, в голові зазвучав голос, відігнавши вже остогидлий шепіт.

- Ти не поспішав...

Я промовчав, якщо це його улюбленці пустирями блукали, йому й так усе відомо. Подивившись на всі боки, не побачив куди сісти, тому сів на голий камінь, витягнувши ноги. З кожною хвилиною, що я перебував тут, мислити ставало все легше. Божевілля відходило, а тіло вбирало розлиту навколо ману, даючи оманливу легкість. Це як у посушливій пустелі пірнути в озеро.

- А він не надто чемний, мій Лорде, - з тіні ліча з'явилася дівчина в темному обтислому костюмі з двома клинками на поясі. - Провчити?

Подумки вилаявшись, підібгав під себе ноги і вхопився за руків'я меча, підготувавшись дати відсіч новому супротивникові. Вставати категорично не хотілося. І як зрозумів, що Лорд, не просто титул, а скоріш назва.

- Ви, смертні, кличете мого господаря Лордом смерті! - ніби прочитавши мої думки, відповіла вона. – Не смій навіть прирівнювати його велич, до нижчих істот!

Пам'ять мені підкидувала, що таке найменування було для істот в рази вище за ліча, але зацікавило мене зараз інше. Почувши ще раз високий, але м'який голос, вуха стали сторчма. Не відриваючись, дивився на дівчину, намагаючись не думати про вульгарність, але чим довше я вдивлявся, тим сильнішим ставало моє бажання усамітнитися з нею.

- Няв? - разом із запитанням я уявив, чим можна зайнятися на самоті.

На це дівчина голосно розсміялася, розчинившись назад у тіні Лорда, наостанок кинувши:

- А він кумедний.

- Награлися? - у голову знову увірвався голос ліча, з нотами злості. Ця злість через флірт із його підлеглою? Немертвий, який ревнує? Щось нове.

- Вона також мертва, можеш не перейматися, - його слова вибили мене з колії. Це як?.. Але на вигляд же немов жива? Мертвий маг змахнув рукою, відганяючи від себе темну хмарку, до мого слуху долетів тільки жіночий сміх. - Бачу тепер тобі легше. Ти ввібрав достатньо енергії навколо, щоб відновиться для розмови, - Лорд замовк, продовжуючи свердлити мене поглядом. - Як ти дивишся на те, щоб укласти контракт із богом смерті?

- У мене є вибір?

На це, Лорд, тільки хмикнув. «Вибір є завжди!» - скажуть багато хто. І з одного боку вони мають рацію, проте зараз я можу вибрати між смертю і шансом вижити.

- Не переймайся за свою свободу, не все так страшно. Цьому богу не потрібні безвольні ляльки, які сліпо виконують накази, всього лише іноді необхідно виконувати прохання.

- Прохання? - розуміючи, що вбивати одразу не буде, вирішив знахабніти. - І ти надто відрізняєшся від звичайної нежиті, це через бога?

Ліч ощерився, хоч і по черепушці було складно зрозуміти, але це відчувалося. Він піднявся з трону, і наблизився, підносячись наді мною. Знову з'явилася аура жаху, яка змусила мене завмерти, неможливо було навіть дихати, проте рука вперто стиснулася на рукоятці меча, пробиваючись крізь липкий страх. Мрець, помітивши це, схвально кивнув, скинувши ауру. Після цього я жадібно задихав, хапаючи повітря ротом.

- Я розповім свою історію, коротко і правдиво, вона дасть тобі багато відповідей. Про тебе ж мені відомо майже все. 

- Звідки?

- Бог розповів, заодно й вимагаючи про послуги.

- Нічого не розумію...

На моє бурмотіння, ліч знову ощерився. Поруч пролунав жіночий сміх, зі словами: який же дурненький. Схоже, я один не міг зрозуміти свої думки, для всіх інших вони були відкритою книгою. Здавалося, що я вибрався з божевілля та мав очистити свій розум, проте, здається, божевільні події нікуди не ділися. І якщо вже бути чесним, мені хотілося більше їсти, ніж думати над цим.

Немов знаючи про це, Лорд клацнув кістлявими пальцями. У зал забігла юрба скелетів зі столовим приладдям, столом і стільцями. Швидко все розставивши та накривши стіл тацями з їжею, немертві розбіглись. Ще на цвинтарі я звик до вигляду мерців, тому апетит мені це зовсім не зіпсувало. Сів лише після того, як ліч запросив за стіл. Голод голодом, а знову під ауру жаху потрапляти не хотілося.

- Їж, тобі знадобляться сили. За сонливість не переймайся, - маг махнув долонею і в мене вдарила невелика темна блискавка. Ухилитися я не встиг. Коли тремтіння вщухло, а зуби перестали стукати, я відчув бадьорість у всьому тілі, і притримав бажання кинутися на Лорда з мечем наголо. Ось це підзарядка! - Правильно, це тобі допоможе на найближчий час.

Заспокоївши дихання, випив для початку води. Потім кілька хвилин я мовчки набивав шлунок. Хоча якщо задуматися, дивувала сама наявність їжі у мерців. Ліч підслухавши мої думки, повідав, що обмінює продукти у мирних жителів. Люди із задоволенням приймають у бартер магічне каміння, здобуте з Пусток. Однак не всі нормально ставляться до розумної нежиті, ті ж намійці прагнуть її знищити, а не торгувати. Але ліч додав, що і це можна вирішити. Усе-таки Пустка єдине велике джерело каменів. Хоча потім він задумливо промовив: можливо це зміниться в майбутньому.