Розділ 3. Де вихід?

Цього разу темряву я зустрів радісно посміхаючись. Від чого блукаючі тіні відсахнулися і не наближалися, весь час поки я висів у цьому просторі. Голосу не було, та і як пояснили мені, скоріш за все це були галюцинації від стресу.

Мене знову потягнуло до світла, і за мить я почув голос Іоанни:

 - Ласкаво просимо в новий світ! На нас чекають численні можливості! Як першопроходьці, ви маєте бути готові до небезпечного шляху, сповненого пригод...

 - Досить, зменшуй оберти. Що далі робити? - перебив я ШІ, вилізаючи зі схожого на саркофаг агрегату, що стояв посеред порожньої кімнати. Мені хотілось рухатись!

 - Лазарю, ви маєте вислухати й оцінити привітання, як альфа-тестер!

 - Відразу скажу - мені таке не подобається! Для початку хоча б точку появи не в якомусь кам'яному мішку зробили, а на галявині з квіточками, пташками або на площі десь. Або тренувальний табір якийсь, щоб динаміка була, а не ось цей... склеп. І чому я в одних трусах? Розумію, що під час створення персонажа це необхідно, але зараз?! - я роздратовано розмахував хвостом, рухаючись до єдиних дверей.

 - Зафіксовано.

Судячи з беземоційного голосу Іо, вона... образилася? ШІ взагалі може образитися? Ну добре. Треба діяти, а не обмірковувати незрозуміло що, особливо після того, як ти був прикутий до ліжка.

За дверима виявилася широка зала, що більше нагадувала тренувальний майданчик. Зліва знаходились величезні ворота, а вздовж решти стін стояли стелажі зі зброєю, манекени з обладунками та одягом. Попрямував до центру, де була незрозуміла платформа, вуха встали сторчма, намагаючись вловити будь-який звук, проте стояла повна тиша. І це тиснуло на мозок, про що й повідомив ШІ. Якщо будуть правити, нехай хоч щось зроблять.

У центрі на підставках лежали якісь чіпи. Усі вони були запаковані, крім одного, що зараз мірно світився приємним зеленим кольором.

 - Це оцифрування твого персонажа. Для синхронізації твоїх даних із нашим центром потрібен нейроінтерфейс. Чіп підключається до спинного мозку та дає можливість запису всього, що з тобою відбувається. І є системою зв'язку та віртуальним проектором. А також він довантажить тобі місцеву мовну базу, щоб ти міг спілкуватися і читати.

 - Якось це вибивається зі світу фентезі, - скептично подивився на пристрій.

 - Якби ти слухав, зрозумів би, - фиркнула Іоанна. - Ви цивілізація майбутнього, які здатні створювати нові тіла за генотипом світу. Ваша раса мандрує світами, у пошуках нових знань і вражень. Те місце, де ти з'явився, є майданчиком для створення аватара, звідси і замкнутий простір - для захисту від зовнішнього світу.

 - Чудово, - злегка сором'язливо промовивши, розглядаючи свої руки. - Виходить, тіло несправжнє?

- Ще й як справжнє! - тепер у голосі ШІ була образа. - З огляду на те, стільки енергії вкладено для відтворення органіки! Цим можна живити кілька великих міст і орбітальну станцію на додачу.

- Няв?! - мимоволі вирвалося в мене.

Як же це вдалося в реаліях вигаданого світу? Це ж величезну кількість енергії звідкись узяти треба. Однак поставив більш цікаве запитання:

- Що буде, якщо я помру?

- Ти сповна відчуєш тлінність смертного буття, - трагічно прошепотіла Іо. І якщо спочатку це викликало посмішку, то через кілька секунд тиші почало тривожити. Адже вона жартує? - Буде боляче, - розвіяла напругу в розмові ШІ. - Ти тестовий користувач нульового рівня, тому жодних обмежень на емоції та почуття тобі не було виділено. Помреш, пару днів доведеться почекати генерації нового тіла, і продовжиш свій шлях. Але не рекомендую проходити через це.

- Чому? - дивно, що Іо радить уникати смерті, адже за фактом, я безсмертний.

- Можна втратити речі та індивідуальність. Смерть для людей завжди була переломним моментом в житті.

Нова пауза додала ще більше тривоги, ніж усі попередні розмови. Я точно перший у цій... грі? Щоб відволіктися взяв до рук чип, розглядаючи його. ШІ одразу підказала, що робити:

 - Приклади до хребта біля шиї, він автоматично зафіксується.

Приставивши прилад, відчув сильний укол, від чого ноги підкосилися і я звалився на підлогу.

 - Буде боляче, - як ні в чому не бувало, промовила Іоанна.

Я прошипів лайку на таке своєчасне попередження. Біль поступово зникав, і я зміг піднятися. Перед очима на відстані витягнутої руки виникло меню.

«Завантаження... зачекайте, триває обробка даних...»

Покрутивши головою, помітив, що рамка як прив'язана висіла перед очима. Подумки захотів прибрати її: зникла. Зручно, як голографічний інтерфейс.

«Налаштування та прив'язку завершено! Ласкаво просимо у віртуальний інтерфейс А-1. Вам доступні функції:

 - Вікно персонажа

 - Пошта

 - Архів даних

Увага! Для повної синхронізації необхідно пройти тестовий іспит.

Ви отримали нові повідомлення»

Останній рядок вибив із колії. Які ще повідомлення? Але гаразд, почнемо по порядку. Натиснувши на вікно персонажа, я побачив мініатюру себе в боксерках, моє обличчя зараз було зосереджене і похмуре. Кумедно. Тієї ж миті мініатюрка посміхнулася. Ага, значить, вона показує в реальному часі. Поруч висіли два статуси: стан організму та емоційний. І якщо навпроти організму лаконічно написане «здоровий». То за емоціями: збуджений, зацікавлений, напружений. А це навіщо?