Розділ 49. Розуміння

Мій удар повалив передостаннього бійця. Не знаю, про що думали намійці з Химери викликаючи мене на бій, але ставши напівбогом звичайні та навіть посилені люди були слабкими порівняно зі мною. Ще й прийшлося приспати Гуру, яка на одних інстинктах могла вбити противників. Тінь подалась одразу, заснувши в очікуванні, коли я її розбуджу.

Даг був останній. Він уважно дивився весь бій і з кожною моєю перемогою ставав все більш хмурим. Коли ж піднялось питання, що я використовую магію, Сайла заклялася своїм ім’ям, що в бою не використовувалась жодна магія. Не повірити ніхто не міг, бо тоді б нажили собі нового ворога у вигляді могутньої чаклунки з Ламару. А я ж щиро посміхався чуючи цю розмову вибиваючи ще одного бійця.

І ось, нарешті, вперед вийшов чоловік з собачими довгими чорними вухами і обличчям, яке було схоже на добермана. Та злий погляд, який звинувачував мене у смерті їх лідера. Він був вище мене та крупніше – все ж таки носіння важкої броні і дворучного меча не було легким заняттям. Але в порівнянні з Мстиславом і Загреєм він був для мене не більше ніж звичайною людиною.

Кинув погляд на бійців позаду: хмурі, втомлені, розгублені. Авжеж вони не очікували, що якийсь хлопець голими руками і без магії їх еліту поб’є. Я розумів, що союзниками ми не станемо, тому треба зробити так, щоб в них навіть думок не було сумніватися в моїй силі. Можливо, потім вони визнають мене таким, який я є.

Якщо до цього я бив та ухилявся, то на цей раз вирішив піти напряму. Буде боляче, проте і не через таке проходив. Ще й більше дізнаюсь про своє тіло.

Мій крок вперед збігся з ударом Дага по обличчю. Голова хитнулась в сторону, але я продовжував твердо стояти на ногах. Ще крок, змушуючи чоловіка відстрибнути назад і вдарити мене ногою живіт. Боляче. Та жоден мускул не сіпнувся. Я бачив як з’являється розпач в очах Дага, навіть думки не треба читати, щоб відчути це.

Він заричав, як скажений пес і кинувся наносячи серію ударів: в вухо, шию, ногу, знову в живіт, в ніс. Я стояв, хоч і почув, як хтось зойкнув переймаючись за мене. З носа потекла кров, але через мить перестала. Розбита бров, почала приходити в норму, як тільки Даг переставав бити.

Було боляче, та я просто дивився, як звичайна людина, хоч і сильна, намагається побити мене. І коли його розпач став перетворюватись в жах, а сили вже почали покидати тіло – зробив крок вперед, наближаючись впритул і одним тиском руками на плечі поставив Дага на коліна.

– Випустив пару? – мій голос розірвав тишу, яка стояла навколо. Чоловік спробував встати, проте я ще сильніше вдавив його в землю, так, що роздався крик болі. – Тепер моя черга.

Я не бив, просто давив зверху вниз на плечі. Він намагався вирватися, та куди там. В голові крутилось, як цей пес бив мене, а в середині розпалювалася злість на собацюру, яка посміла підняти на мене руку. Секунда. Друга. Моє бажання продемонструвати силу, щоб завоювати визнання, стало змінюватися в бажання вбити їх всіх, щоб не плутались під ногами. Комахи…

– Лазар!

Крик Георгія отверезив мій розум. Зрозумів, що через мою силу у Дага вже зламані кістки і він тільки стогнав від болю, навіть не маючи змоги просити пощади.

Перестарався.

Я розслабив хват і обережно поклав чоловіка на землю. І крикнув пілігриму:

– Хутко сюди, чого застиг!

Поки Георгій з лайкою спішив до мене, я відкрив зілля регенерації і влив в рота намійця. Разом зі священиком Єдиного до нас кинувся Гельт.

– Міг раніше спинитися... – почав було Георгій та заткнувся під моїм поглядом.

– Ще є бажаючі битися?!

Мій крик потонув в шелестінні листя та трави під поривом вітра. Я постарався подивитися в очі всім з загону Химера і багато відводив погляд.

– Ви знаєте мою історію та той шлях, який я пройшов. І ви побачили мою силу. Це вперше і востаннє я йду на поступки перед людьми, закарбуйте це в себе в голові, якщо вирішити помститися.

Я розвернувся і пішов до найближчого річки чи струмка. Хотілось змити весь цей бруд і застиглу кров.

Зі мною пішла тільки Сайла, інші ж надавали допомогу бійцям Химери. Я навіть встиг помітити, як Балот вже про щось домовлявся з Валміром, а Наїра розмовляла з Плумо. Швидко вони…

Поряд знаходився струмок, який я почув одразу, як зосередився на звукові води. Сайла мовчки була поряд, не підсовуючи мені якісь запитання на дощечці. Чому я був вдячний. І так настрій коливався від бажання всіх повбивати до безмежного спокою.

– Я став гіршим? – це спитав, коли вже був одягнутий в броні і готовий рухатися в табір.

«Я не помітила різницю, але ти став сильнішим.» – напис трохи заспокоїв мене, хоча приємна посмішка гарненької дівчини мене більше радувала.

– Я тобі колись казав, що ти гарненька?..

Сайла зачервоніла і ткнула мене кулаком в плече, чим тільки викликала мій сміх.

Коли ми підійшли до табору намійців, загін збирав свої речі і готувався до висування. Мої друзі теж допомагали Химері, хоча навіщо – я не розумів. Гельт ж стояв з краю, дивлячись за людьми.

– Лазар, – покликав мене Гельт, як тільки я потрапив йому на очі. Коли підійшов, чоловік віддав мені щоденник і спитав: – Що плануєш далі?