Розділ 48. Угода

Від автора: Не чекали так швидко продовження? А воно є! Тільки автора похваліть чи поругайте - коментарій це дуже добре для книги і мого серденька...

Я розплющив очі. Навколо суцільна темрява, куди очі дивляться. Тіло відчувається, але воно якесь напівпрозоре. Це не сон. І не реальність.

В темряві з’явився білий вогонь одразу окреслюючи гігантську фігуру. Загрея. Його волосся з полум’я рухалось в такт крокам, хоча якщо придивитись полум’я вкривало все тіло, створюючи захисний бар’єр. Замість балахону – хламида з чорним та червоним золотом. На передпліччях наплічники з чорного металу, у вигляді розімкненого кільця. І пояс з черепів дивних істот.

Можливо він причина, чому в мене магія так сильно зав’язана на полум’ї. Бог підійшов ближче, вивчаючи мене різнокольоровим поглядом. І я помітив, що майже не відчуваю від нього тиску. Ні, він не став слабше, скоріш ми… вирівнялись?

Розгляд покровителя не заважав мені ударити кулаком по грудям і схилити голову.

– Не зазнавайся, тобі ще далеко до мого рівня.

Голос бога був роздратованим, але в той ж час веселим. Схоже моя зухвалість не могла зіпсувати настрій Загрей. Цікаво, що ж такого сталось?

Але коли з’явилась Нікс, всі думки вилетіли з голови. Я її не бачив – відчув. Здалеку, поряд, навколо, вона була наче матір'ю, яка обіймала тебе і суворою наставницею, яка приструнчувала поглядом. Я не пам’ятав її, але відчув наш зв’язок одразу – вона точно та, хто привів мене в цей світ і провів дорогою переродження.

Я опустився на коліно, схиляючи голову. Можливо, я повинен був злитися на неї за те, що вона зробила зі мною. Проте скільки ж можливостей Нікс мені дала не перерахувати. 

– Він зробив свій вибір, мамо, – фиркнувши, промовив Загрей.

– Піднімись, кошенятко, – голос Нікс був спокійним і майже беземоційність. Але я відчував її радість та… гордість?.. – Ти заслужив стояти перед нами своїми силами, а ми лише підштовхнули тебе.

Нікс була прекрасна. Висока, її тінь було видно навіть в цій темряві. Шкіра кольору білого мармуру з ледь помітним сяйвом зіркового пилу. Волосся – водоспад чорного шовку, в якому блимають крихітні зірки. Очі – холодне срібло, без зіниць, але з поглядом, що одночасно бачить і тебе, і те, чим ти був чи міг би бути.

– Що далі?

Моє запитання розірвало тишу, оскільки боги тільки розглядали мене, наче дивну тваринку. Та відповідь не отримав, вони обернулись і подивились в іншу сторону. Я і сам відчув зміни. Щось могутнє наближалось до нас. Неквапливо, розповсюджуючи холод і… смерть.

Спочатку показались два багряних вогника, які одразу освітили людиноподібний череп. Майже одразу засвітилось навершя посоху, мертвим білим світлом. Мстислав, спираючись на посох, крокував до нас, його мантія була вкрита рунами і написами, які неяскраво світились відганяючи темряву. Коли він підійшов, зрозумів, що Лорд смерті майже такого ж зросту, як і боги. Тільки я маленький, всім по пояс… прокляття.

– Хе-хе-хе, – холодний сміх Мстислава розірвав тишу. Навіть на обличчі Нікс промайнула посмішка. – Як добре, що ти живий, Лазарю, без тебе було б не так весело.

І знову розсміявся. Тільки від цього сміху дрижаки пробігають по тілу. Та все ж… я не слабкіше за нього. Це усвідомлення в мить заспокоїло і змусило мене розслабитися.

– Правильно, кошеня. Твоя сила не поступається йому. Ви обидва стали напівбогами.

– Але не просто так, – Загрей свердлив поглядом Лорда смерті, коли це проговорював. – Натомість вам потрібно буде підтримувати печатку між світами.

Я нахмурився. Повторення мертвого світу де я боровся з імлою – не хотілось б. Поки думав, навколо нас з’явилась яскраво-біла печать. Вона була величезною, я ледь бачив її край і ми якраз знаходились в центрі. 

– Цей обов’язок ви перекладаєте на нас, шановний Загрей, бог простору і смерті? – мені здалося, що за зухвалість полетить голова Мстислава, але бог тільки кивнув. – Тоді що натомість ми отримаємо?

– Сили і знань тобі замало?

Нікс не втручалася, вона сіла на подобу трону зітканого з космічної темряви та зірок, і мовчки дивилася за розвитком подій.

– На підтримання печаті знадобиться майже вся наша сила. А цей світ нас хоче вбити і нічого не зміниться від того, що ми стали могутніми. Хто дає гарантію, що інші боги не втрутяться, як до цього?

Хм… а цієї точки зору я навіть не подумав. Ще людей і прислужників ми побороти зможемо, але інші боги – це може викликати проблеми. І… тобто до цього? Вони вже втручались?

– Так, Лазарю, – Лорд смерті звернув увагу на мене. – Саме завдяки богам, люди з твого світу знайшли шлях сюди. Я спочатку підозрював Єдиного, але це не він...

– А ти як сюди потрапив? – я поспішив змінити тему і кинув погляд на Нікс, яка завмерла наче статуя. Були в мене підозри, що це саме вона втрутилась.

– Не знаю, перед смертю на мене хтось наклав закляття. Потім я відродився в цьому світі.

– Свободу.

Загрей втрутився в розмову і його слово буквально струснуло простір. Навіть Нікс примружила очі, дивлячись на свого сина. Мстислав ж на це повністю розвернувся до бога, до хрусту стискаючи посох.