Розділ 44. Темна сторона

Не дивлячись на мій поспіх, копіювання на новий носій пришвидшити я ніяк не міг. Добре хоч на голограмі відображалося скільки залишилось завантажити у відсотках. По прикидкам, це займе годин десять. І єдине, що я міг, це зібратися з силами і бути готовим до нового нападу. Ех… чому я не можу якісь пастки поставити чи турелі…

Щоб пришвидшити регенерацію Гури, та і себе підлатати, погрузився в медитацію та підключився до безкінечного джерела енергії. Потік мани легко контролювався - частина пішла до духа, частина на мене. Я фізично відчув, як циркуляція великої кількості енергії почало загоювати моє тіло. А ось Гура ж вбирала в себе все, як губка, прийшлося навіть збільшити трохи потік для неї, щоб погасити її апетит.

Йшов час. Я доволі швидко відновлювався, а тінь наближалась до еволюції. Мені було цікаво в що вона перетвориться і які нові здібності отримає. Кинув погляд на відсотки: тридцять чотири.

- До нас гості, - голос Маховські змусив мене сіпнутись, а потім здивовано втупитися на нього. Я думав, він на завантажені. – Я завершив копіювання основних даних, тому отримав доступ до енергії з чіпу. І деяких функцій бази.

В ту ж мить як Данило договорив, двері зачинилися, а приміщення здригнулося, зарухавшись в глибину комплексу - якщо б не спритність, я б звалився на підлогу. Хижа посмішка голограми змусила мене напряжтися, готуючись до неприємностей. Але я тільки відчув, як приміщення гальмує, зупиняючись. Легкий струс, що свідчив про повну зупинку і відчинилися двері в подобу комори. Я одразу побачив манекен в повній броні з чорного металу, а також стійку зі зброєю: меч, пара коротких клинків, щит та спис. Поряд зі спорядженням лежала похідна сумка.

- Мій подарунок тобі, бо мені вже не знадобиться, - відповів на мій запитальний погляд Маховські. 

Не задаючи зайвих питань, я почав екіпіруватись, але для цього знадобилося повністю зняти своє спорядження, оскільки новий комплект мав все необхідне щоб щільно закрити все тіло. Данило супроводжував кожний елемент броні своїми коментарями та поясненнями. На перший погляд - це звичайна лицарська броня: темна сталь із мідним відливом, фігурно виготовлений нагрудник, руків’я, шипи на наплічниках та кулаках. І навіть отвір під хвіст ніяк не знижував захист, все настільки щільно та герметично, наче і не було різних частин броні. Проте придивившись, видно, що шви між пластинами живуть своїм життям - мікроскопічні контури пульсують темним, наче сама броня аналізує навколишнє.

Метал не відблискував, а поглинавав світло, і на дотик здається теплим, майже шкіряним. У місцях згину - рухливі гнучкі сегменти з нанотканини, які реагують на імпульси нервової системи, адаптуючи форму до рухів.

Усередині - тонка амортизаційна підкладка, що сама перелаштовується під ритм дихання й тиск. При пошкодженні броня самостійно затягує мікротріщини, використовуючи енергію носія.

Останнім штрихом став вбудований енергетичний плащ, який через мою ману набув чорного та більш маслянистого кольору і повністю закрив обличчя капюшоном.

Я покрутився на місці, пострибав, але броня наче була зроблена на мене, проте скоріш за все повністю підлаштовуючись під моє тіло. 

- Ось тепер я вірю, що ти темний месія, - Маховські хмикнувши, вивів мій зовнішній вигляд. 

У дзеркалі на мене дивився хтось інший.

Чорна тінь у броні, з живими швами, що мерехтіли на стиках. Плащ стікав плечами, як розлита олія, а замість лиця - темна порожнеча під капюшоном, яка поглинала погляд.

Це вже був не просто Лазар - карашець, який мав вигляд звичайного найманця зі своїми секретами. Зараз я бачив перед собою образ Темного - холодний, жахливий, наче той, хто прийшов з темної пустоти по життя смертних. Таких зазвичай робили ворогами всього світу. Я оскалився від цієї думки і одразу помітив, як білосніжний оскал показався з під темряви капюшону.

Начепивши меч, перевірив сумку - під сотню золотих монет. Ось це Маховські підготувався, так підготувався. Щоб себе не обтяжувати закинув все в просторове кільце. ШІ хоч і здивовано вигукнув, проте не ліз з питаннями. Схоже, час не нашому боці.

- Вивчи поки мапу, - голограма змінилась на підземну територію комплексу. Доволі заплутаного. Більш схоже на лабіринт з багаточисельною безвихіддю. - До нас ще треба добратися. На жаль, доступу до захисту бази я не маю, тільки камери та двері. І вхід зачинити не можу - він зламаний. А тепер подивимось на гостей… 

Поки я запам’ятовував мапу, ШІ розповідав і показував, хто до нас прямує: під п'ятдесят найманців, більшість з яких звичайний збрід. І три десятка воїнів Фірена во главі з двома лицарями і трьома жерцями. Поодаль стояли трійка дивних мисливців з ще дивнішими монстрами, судячи як на них дивились, вони були ближче до ворогів, ніж до союзників. Але на конфлікт з ними ніхто не йшов.

А шкода - ворогів занадто багато. Добре, що я хоч приблизно знаю їх кількість і все завдяки мініатюрним камерам, які захоплювали велику територію навколо входу.

План був простим: чекати завантаження і тікати через запасний вихід. А тих, хто спускався - вбивати. Завдяки допуску, який надав мені ШІ, мені були доступні деякі сховані проходи, тому плутати в лабіринті не потрібно.

- І останнє, що можу зробити, - Маховські махнув рукою в сторону чіпу. -  Коли почнеться бій я звільню частину енергії, вона заповнить всю базу і тобі буде легше сховатися. Як тільки завантаження завершиться, вихід відкриється одразу в цьому місці, - ШІ вказав на стелю біля дальньої стіни. - Щасти тобі, Лазарю.