Розділ 43. Що є правда?

Інстинкти спрацювали швидше, ніж розум. Ривок в сторону і одразу стрибок якнайдалі. Останній маневр закінчився криком Гури і втратою моєї свідомості.

Я опинився у пустоті і одразу зрозумів, де знаходжусь. Підпростір з тінями з якими я грався раніше. Ті ж самі потоки енергії та відчуття від них, але чому я сюди потрапив? Час йшов і нічого не відбувалось. Дідько, треба скоріше прокинутися, я ж там вмираю! Проте, як б не намагався, а прокинутися не міг, як і якось доторкнутися до навколишньої енергії.

В якийсь момент, я відчув на собі погляд. Направлення зрозуміти не міг, наче з всіх сторін. Це… нервує. Зір тут не допоможе, треба відчути, погрузившись у себе, прислухався до енергії навколо. І тоді я відчув ЙОГО. Я не міг побачити що це, проте потоки енергії передавали хвилі від його руху І це щось неймовірне величезне, наче до мене рухалась… ціла планета.

Жах захопив мій розум, бо підсвідомо я знав, як тільки опинюсь поблизу цієї істоти - загину миттєво. І ніякі боги мені не допоможуть. Але допомога прийшла несподівано: лапи Гури виникли нізвідки і потягнули мене вниз. Мить і я відкриваю очі, дивлячись на верхівки дерев та Аркху.

«Хазяїн!» - щастя від Гури перебили всі інші почуття: біль, нудоту і слабкість.

- Дякую…

Це єдине, що я встиг вимовити, перед тим, як провалитись в звичайний сон.

Прокинувся з відчуттям наче мене цілий день били та штиркали списами. Живіт, ребра та руки досі боліли, проте жити можна було. Я не стаючи, оглянув себе - діра в животі майже заросла, покрившись тонкою червоною плівкою. Крові не було, схоже Гура прибрала все зайве. А тіло похудало, я нагадував того худого хлопчиську, який прийшов у цей світ. Зілля регенерації забрало майже всі ресурси з тіла.

Гура побачила, що я прокинувся не квапилась до мне, продовжуючи займатися незвичною для нею справою, а саме - жарити тушку кабана. Коли я це побачив, я зрозумів наскільки голодний.

Спроба встати закінчилась провалом, я просто не зміг - не було сил в руках та ногах. Дух мої потуги зрозумів одразу, відірвавши ногу дичини і поклавши її на широкий лист, передав мені. Я ще ніколи з таким задоволенням не їв напівсирого м’яса, обпікаючись і забруднюючись в жиру. Під час їжі, Гура подала повну флягу води.

- Ти моя розумниця, без тебе я б вже вмер, - я відірвався від фляги і почухав тінь. - І не один раз.

«Хазяїн, Гура це дістала з ворога!» - прикликана істота протягнула мені величезний камінь мани білого кольору, розміром з голову. Тріщина посередині натякала на точний удар кігтями.

Я прислухався, але жодного відчуття мани. Тоді куди поділась вся сила? Бо я точно не відчував якогось посилення.

- Ти щось відчула, коли вбила голема?

Щоб багато не говорити, Гура переслала мені свої відчуття від вбивства противника: азарт, страх за мене, відчуття небезпеки, а потім - майже оргазм від великої кількості енергії, яку вона отримала. Зрозуміло. Судячи по стану Гури, ще трішки і вона знову еволюціонує. Цікаво во що?

«Гура зробила щось не так? Гура забрала те, що належить хазяїну?» - тінь схвильовано спитала, майже повністю припадаючи до землі.

- Ні, ти все зробила правильно і заслуговуєш на цю здобич.

Тільки зараз погляд зачепився за меч, який лежав поруч зі мною. Друже мій, як ж тебе так… Клинок погнуло і скрутило від викривлення простору. Тепер це був брухт, який піде тільки на переплавку. Хоча, можливо я знайду іншу зброю чи потрібного коваля в цьому світі.

Сховавши камінь і меч, дістав зілля зміцнювального, воно допоможе відновитися після поранення. Але смак в нього… фе. Після випитих ліків, продовжив їсти. Раз мене досі не знудило, а шлунок не болів - в першу чергу зажили внутрішні пошкодження. І знову питання: організм чи зілля?

Проте нагальним зараз було те, що я майже за день, ледь двічі не загинув. Це ненормально. Пам’ять сколихнулась і підкинула слова сестри про те, що чим ближче до фіналу гри, тим важче боси, яких необхідно подолати. Я сподіваюсь це був останній «бос»?

Спогади про Ліліт додали сил, бо мені рукою подати до спуску в бункер з порталом. Я відчував це всією своєю суттю. Та не квапився, для початку треба хоча б відновитися до мінімального рівня сили. Чим я і займався найближчі пару годин. Їв, пив, медитував, навіть системне вікно від Загрея перевірив, але там нічого не змінилось.

Поки відпочивав, попросив Гуру прибрати весь брухт від голема і розчистити площадку в центрі від землі. А зброю, особливо метал підтягти до мене - згодиться в майбутньому. Тіні це не склало проблем, завдяки своїм розмірам, вона доволі швидко виконала прохання, повернувшись до мене за нагородою - почухати голову.

Коли зрозумів, що можу більш-менш вільно рухатись, підійшов до величезного люку звідки відчинявся прохід в бункер. Не було ніяких позначок, символів, гнізд чи хоча б щілини. І як це відкрити? Варіант був тільки один - дістати чіп. Як тільки артефакт показався в реальності, люк здригнувся і почав неквапливо підніматися. Судячи зі скреготу і торохтінню - ліфту прийшлося не солодко за час, поки мене не було. Але нарешті він піднявся і відкрив двері.

Сходи вниз були пошкоджені, як і стіни тунелю. Прийшлося обережно спускатися, покладаючись на допомогу Гури. Бо інколи потрапляв на провалля вниз, а стрибати мені не дуже хотілось. Підозрюю, руйнування справа рук голема. Чи його тіла… та як взагалі він виліз?!